Благородне беззаконня: Чому "добрі хлопці поза законом" завжди руйнують держави
Вчора САП з гордістю звітували про те що перерахували 44 мільйони від угод про визнання винуватості до фонду Стерненка. Всього за три роки так "розподілено" 2,9 мільярда. У матеріалі для Femida.ua я розглянув юридичну сторону питання: чому це злочин, які статті порушено, як це виглядає в західній практиці: Благородний злочин: Як САП створила паралельний бюджет на 2,9 млрд грн. Тепер хочу показати щось важливіше - чому цей паттерн ЗАВЖДИ закінчується катастрофою. Без винятків. У будь-якій країні. У будь-яку епоху.
Паттерн, старий як світ
У своїй роботі з деконструкції імперських наративів я постійно стикаюся з одним і тим самим механізмом: система руйнується не тоді, коли погані люди порушують закон, а коли хороші люди вирішують, що закон їм не потрібен.
Історія повна прикладів "благородних порушників закону". Від Робін Гуда до революціонерів усіх мастей. І майже завжди це закінчується катастрофою. Чому? Бо проблема не в мотивах, а в руйнуванні самого принципу законності.
Давайте подивимось на кілька історичних прикладів, які ілюструють цей паттерн.
Веймарська республіка: Коли закон стає "перешкодою"
Німеччина 1920-х років. Демократична держава намагається впоратись з економічною кризою, комуністичним рухом, правими екстремістами. І тут з'являється аргумент: "Закон занадто повільний. Ворог не спить. Треба діяти швидко і жорстко".
Президентські декрети в обхід парламенту. Спочатку для боротьби з комуністами. Потім - для "економічної стабілізації". Потім - для "національної безпеки". Кожен раз - "з благородних мотивів". Кожен раз - "тимчасово". Кожен раз - "бо ситуація виняткова".
Результат? До 1933 року система вже настільки звикла до "обходу закону заради вищих цілей", що прихід Гітлера виявився просто логічним продовженням. Механізм був готовий. Залишалось лише змінити тих, хто ним керує.
Урок: Коли створюєш механізм обходу закону "для хороших цілей", ти не можеш гарантувати, що завтра ним не скористаються для поганих.
Пострадянський простір: "Телефонне право"
90-ті роки. Молоді держави пострадянського простору. Всюди одна й та сама історія: законів багато, але вони "не працюють". Що робити?
Виникає практика "телефонного права". Міністр телефонує прокурору. Прокурор - судді. Суддя - слідчому. Неформально. По-людськи. "Бо треба швидко вирішити питання". "Бо ситуація особлива". "Бо інакше - справедливість не переможе".
Спочатку це робилось "для благих цілей". Покарати справді винного, якого за формальностями випустили б. Допомогти справді потерпілому, якого формальна процедура залишила б без захисту.
Але ось у чому фішка: Як тільки система звикає працювати "по телефону", вже не має значення, хто телефонує і для якої мети. Механізм існує. І він починає обслуговувати того, хто при владі.
Результат? Ми всі бачимо. Держави, де закон є, але він не працює. Де все вирішується "домовленостями". Де справедливість залежить від того, кого ти знаєш.
Урок: Неформальні механізми, створені "для добра", завжди стають інструментом для зла.
Римська республіка: Диктатура "тільки на 6 місяців"
Давайте ще глибше в історію. Древній Рим, республіканський період. Є чудовий інститут - диктатура.
Не в сучасному розумінні. У римлян диктатор - це посадова особа з надзвичайними повноваженнями, яка призначається строго на 6 місяців в умовах надзвичайної загрози. Після цього - повернення до звичайного правового порядку.
І система працювала! Століттями. Ганнібал під воротами - призначаємо диктатора. Відбили - він складає повноваження. Все чітко. Все по закону.
Але є один нюанс. Система працює, поки всі вірять в святість правила. Як тільки хтось вирішує "ну це ж формальність, можна й продовжити"... Сулла. Цезар. Кінець республіки.
Урок: Навіть найкращі механізми надзвичайних повноважень руйнуються, коли хтось вирішує "для благої справи" їх трохи "підкоригувати".
Україна 2025: САП і паралельний бюджет
Тепер повернемось до нашої ситуації. САП три роки розподіляє 2,9 мільярда гривень поза бюджетним процесом. На благодійність. На армію. На дрони. З найкращих мотивів.
І ось тут треба зупинитись і подивитись на це очима історика, а не сучасника.
Що ми бачимо?
- Створено механізм розподілу державних коштів поза парламентським контролем
- Легітимізовано дискреційну владу чиновників над мільярдами
- Встановлено прецедент: "якщо мета благородна - можна обійти закон"
Тепер запитаємо себе, як історики:
Що станеться з цим механізмом через 5 років? Через 10? Коли влада зміниться? Коли прийдуть інші люди з "іншими благородними цілями"?
Чи можете ви гарантувати, що наступний прокурор не буде розподіляти мільярди до фонду, скажімо, "духовного відродження"? Або "традиційних цінностей"? Або якоїсь партії "для порятунку нації"?
Ні, не можете. Бо ви створили інструмент. А інструмент нейтральний. Він працює на того, хто його тримає.
Чому персоналії не рятують систему
Найпопулярніший контраргумент: "Та це ж Стерненко! Це ж на армію! Це ж патріоти!"
І тут я маю сказати неприємну річ: історія не знає жодного випадку, коли "хороші люди в поганій системі" закінчилось би добре.
Давайте чесно: я не знаю Стерненка особисто. Припускаю, що він справді патріот і гроші йдуть на дрони. Але це не має значення для оцінки системи.
Чому? Подивимось на історичні паралелі:
Радянський Союз, 1917-1924
Більшовики приходять до влади з щирим бажанням побудувати справедливе суспільство. Багато з них - справжні ідеалісти. Вони створюють ЧК "для боротьби з ворогами революції". Тимчасово. Надзвичайно. З благородною метою.
Результат? НКВД, ГУЛаг, мільйони жертв. Бо механізм позазаконного насильства, створений ідеалістами, дістався прагматикам і цинікам.
КНР, 1949-1976
Мао оголошує "Великий стрибок", потім "Культурну революцію". Мета? Побудувати справедливе суспільство. Знищити корупцію. Викорінити бюрократію.
Засіб? Дозволити революційним масам діяти поза законом. "Якщо бачиш ворога народу - не чекай суду, діяй!"
Результат? Десятки мільйонів жертв. Руйнування всієї системи права.
Югославія, 1990-ті
Мілошевич починає з гасел про "захист сербів" і "справедливість". Створює паралельні структури влади "для захисту нації". Обходить закон "бо ситуація надзвичайна".
Результат? Ми знаємо.
Формула катастрофи
Як історик, я бачу просту формулу, яка повторюється знову і знову:
1. Створення позазаконного механізму "для благої мети"
2. Нормалізація обходу закону "бо мета виправдовує"
3. Зміна влади або деградація ідеалістів
4. Використання готового механізму для зовсім інших цілей
5. Катастрофа
Де на цій схемі Україна зараз? На другому етапі.
Ми вже створили механізм (паралельний бюджет на мільярди). Ми вже нормалізуємо його ("та це ж на армію!"). Залишилось дочекатись пунктів 3-5.
Інституційна пам'ять vs амнезія сучасників
Є важлива відмінність між поглядом історика і поглядом сучасника.
Сучасник бачить: Стерненко, дрони, армія, патріотизм, підтримка.
Історик бачить: Механізм, прецедент, інституціалізація беззаконня, майбутні наслідки.
Сучасник мислить в категоріях "зараз" і "ці люди". Історик мислить в категоріях "система" і "що буде через 10-20-50 років".
І от що показує історія: системи живуть довше за людей. Хороші люди йдуть. Механізми залишаються. І тоді приходять інші люди.
Чому закон важливіший за справедливість (парадоксально)
Найстрашніша пастка - це протиставлення "формального закону" і "реальної справедливості".
"Та що ви чіплятесь до процедур! Головне ж - результат! Дрони купили, армію підтримали!"
Ось тут я як історик маю сказати найголовніше: в довгостроковій перспективі формальний закон і є справедливість.
Чому? Подивимось на альтернативи:
Суспільство без формального закону = суспільство вождів
Якщо правильність дій визначається не законом, а "благородністю мети" - хто визначає благородність? Той, хто при владі. Завжди.
Суспільство без процедур = суспільство свавілля
Якщо можна обійти процедуру "для гарної справи" - будь-хто може обійти будь-яку процедуру, заявивши, що його справа гарна.
Суспільство "добрих хлопців" = суспільство, що чекає на поганих
Коли система тримається на "совісті хороших людей", а не на чітких правилах - це система, яка впаде, щойно прийдуть інші люди.
Порівняння: Сингапур vs Філіппіни
Два приклади з сучасної історії, які ідеально ілюструють різницю.
Філіппіни: Дутерте
Прийшов до влади з обіцянкою "боротьби з наркотрафіком". Оголосив війну наркоторговцям. Дозволив позасудові вбивства "бо закон занадто повільний".
Результат: Тисячі вбитих. Але наркотрафік не зник. Натомість - руйнування правової системи. Коли Дутерте пішов - механізм позазаконного насильства залишився. І тепер його використовують для зовсім інших цілей.
Сингапур: Лі Куан Ю
Теж боровся з корупцією. Теж жорстко. Але - через закон. Спочатку прийняв найжорсткіші антикорупційні закони в регіоні. Потім застосовував їх до всіх. Включно зі своїми друзями і соратниками.
Результат: Система працює досі. Навіть після смерті Лі Куан Ю. Бо він створив не механізм особистої влади, а інституції.
Різниця? Дутерте створив систему, яка тримається на особистості. Лі Куан Ю створив систему, яка тримається на законі.
Яку модель вибирає Україна з цією історією САП?
Ілюзія контролю vs реальність системи
Найнебезпечніша ілюзія: "Ми ж контролюємо ситуацію. Це ж наші хлопці. Вони ж не зловживатимуть".
Історія показує: системи живуть довше за контроль.
Приклад? Радянський Союз. Ленін створював ЧК під особистим контролем. "Тимчасово". "Для революційних цілей". "Під партійним контролем".
Що сталося? Система пережила Леніна. І Троцького. І Бухаріна. І всіх, хто її створював. Вона інституціалізувалась. І коли до влади прийшов Сталін - механізм був готовий. Залишалось лише змінити цілі.
Урок: Механізми не зникають разом з тими, хто їх створив. Вони стають частиною системи. І передаються наступникам.
Що робить САП зараз (погляд через 100 років)
Давайте уявімо, що ми історики у 2125 році. Пишемо підручник з історії України. Розділ "Криза правової системи 2020-х".
Ми напишемо: "У 2022-2025 роках в умовах війни антикорупційні органи створили механізм розподілу державних коштів поза бюджетним процесом. Спочатку це робилось для підтримки армії. Механізм виправдовувався надзвичайними обставинами і патріотичними мотивами..."
І далі буде один з двох варіантів продовження:
Варіант А (песимістичний):
"...Цей прецедент був використаний наступними урядами для створення повноцінного паралельного бюджету, що призвело до краху бюджетного контролю та системної корупції у 2030-х роках..."
Варіант Б (оптимістичний):
"...Однак у 2025 році після публічної дискусії практика була визнана неконституційною, механізм ліквідовано, а парламент прийняв закон про прозоре спрямування коштів від угод на оборону через бюджетні процедури..."
Який варіант напишуть історики майбутнього - залежить від того, що станеться зараз.
Чому "Робін Гуди" завжди програють
Повернемось до Робін Гуда. Чому його історія така популярна? Бо він красивий символ. Благородний розбійник проти підлої системи.
Але ось у чому річ: Робін Гуд завжди програє. Не тому, що його спіймають чи вб'ють. А тому, що він не створює систему.
Він може грабувати багатих і роздавати бідним десять років. Двадцять. Але що станеться, коли він помре? Його "справедлива система" помре разом з ним. Бо вона тримається на його особистій чесності, а не на інституціях.
А шериф Ноттінгемський? Він частина системи. Системи поганої, несправедливої, але системи, яка переживе всіх.
Історія показує: робінгуди програють системам. Завжди. Єдиний спосіб перемогти - не стати кращим робінгудом, а створити кращу систему.
Що треба робити (історичні уроки)
Якщо узагальнити всі історичні приклади, виходить проста схема:
НЕ працює:
❌ Обхід закону "для благих цілей"
❌ Створення паралельних механізмів влади
❌ Виправдання "надзвичайністю ситуації"
❌ "Це ж наші хлопці, ми ж довіряємо"
❌ "Головне результат, а не процедури"
Працює:
✅ Зміна закону під нові потреби (але легально!)
✅ Створення прозорих процедур із контролем
✅ Інституціалізація, а не персоналізація
✅ Правило, яке діє для всіх однаково
✅ Процедури важливіші за персоналії
Конкретно для ситуації з САП:
Якщо суспільство хоче, щоб кошти від угод йшли на армію - прийміть закон. Чіткий, прозорий, із процедурами контролю. Створіть спеціальний фонд при Мінфіні. Визначте критерії розподілу. Встановіть парламентський нагляд.
Це довше? Так. Складніше? Так. Менш "романтично"? Абсолютно.
Але це системно. А в довгостроковій перспективі - тільки системи перемагають.
Висновок: Урок для України
Як історик, який вивчає механізми розпаду імперій та держав, я бачу в ситуації з САП класичний паттерн початку системної кризи.
Не тому, що хтось злий чи корумпований. А тому, що створюється механізм, який неминуче буде зловживатися - якщо не зараз, то пізніше.
Історія не знає винятків з цього правила. Благородне беззаконня завжди породжує звичайне беззаконня. Завжди. Без винятків.
Україна зараз на роздоріжжі:
Шлях 1: Визнати помилку. Ліквідувати механізм. Створити легальну альтернативу. Врятувати принцип законності.
Шлях 2: Виправдати беззаконня благородними мотивами. Інституціалізувати паралельні механізми. Чекати, поки ними скористаються "не ті люди".
Перший шлях важкий. Другий - легкий. Але історія показує, куди веде легкий шлях.
Вибір за нами. Але вибирати треба зараз. Бо історія не чекає.
P.S. Запитання до читачів
Якби ви були істориками у 2125 році і писали про Україну 2020-х років - який би розділ ви хотіли написати?
"Як Україна врятувала свою правову систему в найважчий час"?
Чи "Як благородні мотиви знищили залишки законності"?
Історію пишуть не тільки великі люди. Її пишуть системи. І вибір системи робиться зараз.
Детальний юридичний розбір ситуації читайте в статті Femida.ua.
