Чому Кейнс помилився з прогнозом, що у 2030 році люди працюватимуть лише 15 годин
У 1930 році Джон Мейнард Кейнс опублікував есе "Економічні можливості для наших онуків", де передбачив, що до 2030 року люди працюватимуть лише 15 годин на тиждень. Його розрахунок був простим: екстраполяція зростання продуктивності праці на сто років вперед. Математика була бездоганною. Реальність виявилася зовсім іншою.
Сьогодні, за п'ять років до кінцевої дати прогнозу, ми працюємо не менше, ніж у 1930-му. У багатьох країнах - навіть більше. Що пішло не так? І чому помилка видатного економіста була не просто технічною, а фундаментальною - помилкою людини, що дивилася на концентраційний табір і бачила там майбутнє людства?
Сліпота західного інтелектуала
Кейнс писав свій прогноз у розпал захоплення західної лівої інтелігенції радянським експериментом. 1930-ті - це епоха, коли Сідней і Беатріс Вебб оспівували "радянський комунізм як нову цивілізацію", коли Бернард Шоу повертався з Москви зачарований, коли десятки західних інтелектуалів дивилися на п'ятирічки як на доказ можливості раціонального планування економіки.
І саме в цей час - 1932-1933 - в Україні та Казахстані вмирали мільйони від організованого голоду. Саме тоді розбудовувалася система ГУЛАГу - найбільша в історії людства мережа концентраційних таборів. Саме тоді радянська індустріалізація здійснювалася через рабську працю мільйонів ув'язнених та депортованих.
Кейнс бачив цифри зростання промисловості. Він не бачив - чи не хотів бачити - ціну цього зростання. Коли він захоплено писав про можливості планової економіки, він ігнорував фундаментальний факт: радянські п'ятирічки здійснювалися не завдяки вищій ефективності соціалізму, а завдяки безоплатній праці концтабірників та терору проти селянства.
Його прогноз базувався на хибній передумові: що високі темпи індустріалізації СРСР можливі без масового примусу. Що технологічний прогрес автоматично призводить до скорочення робочого часу. Що можна відокремити "економічні досягнення" від методів, якими вони досягалися.
Економіка рабської праці як модель майбутнього
Радянська індустріалізація 1930-х дійсно демонструвала вражаючі цифри зростання. Але це було зростання особливого типу - зростання через мобілізацію всіх ресурсів країни, включно з людськими життями. Це була економіка концентраційного табору, масштабована на цілу країну.
ГУЛАГівська економіка працювала за простою логікою: мінімальні витрати на утримання робочої сили (голодний пайок), відсутність будь-якої оплати праці, необмежений робочий день, масштаб виробництва через кількість ув'язнених, а не через ефективність. Це і є та "модель", яка так імпонувала деяким західним економістам своїми показниками валового продукту.
Кейнс, захоплюючись радянським плануванням, по суті милувався економікою рабовласництва ХХ століття. Його прогноз про 15-годинний робочий тиждень в цьому контексті виглядає особливо цинічно: він передбачав скорочення робочого часу для вільних громадян, беручи за взірець систему, що трималася на безоплатній праці мільйонів в'язнів.
Ця сліпота західних інтелектуалів до реальної природи радянської системи мала далекосяжні наслідки. Вона спотворила розуміння можливостей економічного планування, створила ілюзію, що високі темпи зростання можливі без соціальних витрат, дозволила ігнорувати питання про ціну "прогресу".
Три причини провалу прогнозу: технічні пояснення для політичної сліпоти
Сучасні російські дослідники з Нижегородського університету виділяють три причини, чому прогноз Кейнса не збувся: демографічні помилки, нерівномірність зростання продуктивності та опір капіталу скороченню робочого часу.
Це коректний технічний аналіз, але він оминає головне. Демографи помилилися з чисельністю населення не просто через недосконалість методів прогнозування - вони не передбачили Другої світової війни з її десятками мільйонів жертв. Для СРСР, Німеччини, Польщі, Югославії ці "демографічні помилки" - це геноцид, масові вбивства, концентраційні табори.
Нерівномірність зростання продуктивності? Так, але чому вона нерівномірна? Бо капіталізм не зацікавлений у рівномірному розвитку - він зацікавлений у максимізації прибутку. Деякі сектори можуть збільшити продуктивність у десять разів, але це не призведе до скорочення робочого часу - це призведе до звільнень та перерозподілу робочої сили в менш продуктивні сектори послуг.
Опір капіталу? Нижегородські автори наївно пропонують рішення через профспілки та колективні договори. Вони пишуть у 2020 році, після сорока років неоліберального наступу, який розгромив профспілковий рух у більшості країн світу. Їхня пропозиція - це як порада використовувати кінну кавалерію проти танків.
Капіталізм не може зупинитися
Фундаментальна помилка Кейнса полягала в нерозумінні внутрішньої логіки капіталізму. Він бачив капіталізм як систему виробництва благ для задоволення потреб. Насправді капіталізм - це система акумуляції капіталу заради акумуляції капіталу.
Коли продуктивність праці зросла в рази порівняно з 1930-ми роками, капіталізм не скоротив робочий час. Він створив величезну індустрію штучного споживання та безглуздих робочих місць. Девід Гребер назвав це "bullshit jobs" - армії менеджерів, консультантів, маркетологів, юристів, фінансистів, які нічого продуктивного не створюють, але працюють по 40-60 годин на тиждень.
Фінансіалізація економіки з 1970-х років означала, що зростання продуктивності йде не на скорочення робочого часу, а на збільшення прибутків фінансового сектору та верхівки корпорацій. Працівники працюють більше, щоб обслуговувати кредити, іпотеки, борги. Боргова економіка вимагає постійної праці для виплати відсотків.
Неоліберальний поворот 1980-х зруйнував профспілки та систему колективних договорів у більшості розвинених країн. Капітал переміг у класовій боротьбі. Баланс сил змістився настільки, що сьогодні працівники борються не за скорочення робочого часу, а за збереження хоч якихось трудових прав.
Капіталізм не може прийняти 15-годинний робочий тиждень з простої причини: що робитимуть люди з вільним часом? Вони почнуть думати. Організовуватися. Ставити питання про справедливість розподілу. Вимагати контролю над виробництвом. Це смертельна загроза для системи, заснованої на експлуатації.
Дві тоталітарні відповіді на технологічний прогрес
І радянська система, і капіталізм дали свої відповіді на питання: що робити зі зростанням продуктивності праці?
Радянська відповідь: максимізувати працю через примус заради наздоганяючої індустріалізації та підготовки до війни. Робочий час не скорочувався - навпаки, система вимагала "трудового ентузіазму", стахановського руху, ударних будівництв. А для мільйонів в ГУЛАГу - необмеженого робочого дня до фізичного виснаження.
Капіталістична відповідь: максимізувати працю через борги, штучне споживання та створення безглуздих робочих місць заради максимізації прибутку. Робочий час не скорочувався - він перерозподілявся з виробництва в сектор послуг, фінансів, маркетингу, бюрократії.
Обидві системи об'єднує одне: вони не можуть дозволити людям мати справжній вільний час. Бо вільний час - це простір для думки, критики, організації, опору. Тоталітарна система потребує постійної мобілізації. Капіталістична - постійного споживання та обслуговування боргів.
Технічна можливість vs системна неможливість
Найбільша іронія полягає в тому, що Кейнс мав рацію технічно, але помилявся системно. 15-годинний робочий тиждень при сучасному рівні продуктивності праці цілком можливий. Ми виробляємо достатньо товарів і послуг, щоб забезпечити гідне життя всім при мінімальному робочому часі.
Але це неможливо в межах існуючих систем - ні капіталістичної, ні будь-якої авторитарної. Капіталізм не може зупинити акумуляцію капіталу. Авторитаризм не може відпустити контроль над населенням. Обидві системи вимагають максимізації праці, хоч і з різних причин.
Нижегородські дослідники показують, що на деяких російських заводах вже зараз можна запровадити тригодинні зміни завдяки зростанню продуктивності. Але цього не відбувається. Не тому, що технічно неможливо. А тому, що власники не зацікавлені в цьому, профспілки розгромлені, а робітники позбавлені реальної суб'єктності.
Висновок: економіст, який дивився в неправильний бік
Джон Мейнард Кейнс помилився не тому, що був поганим математиком чи економістом. Він помилився тому, що був поганим політекономом. Він розумів техніку виробництва, але не розумів суспільні відносини. Він бачив зростання продуктивності, але не бачив владу.
І найстрашніше - він дивився на концентраційний табір і бачив там прогрес. Він милувався цифрами радянської індустріалізації і не помічав мільйонів, що гинули в ГУЛАГу. Він захоплювався плануванням п'ятирічок і ігнорував Голодомор. Він писав про майбутнє людства і брав за взірець систему масового терору.
Ця сліпота не була особистою вадою Кейнса. Це була сліпота цілого покоління західних інтелектуалів, які так прагнули альтернативи капіталізму, що готові були закривати очі на злочини іншої тоталітарної системи. Які так вірили в можливість раціонального планування, що не помічали, чи не хотіли помічати, якою ціною це планування здійснюється.
Прогноз про 15-годинний робочий тиждень не збувся не через демографічні помилки чи нерівномірність зростання продуктивності. Він не збувся тому, що базувався на фундаментальному нерозумінні природи як капіталізму, так і радянської системи. Обидві ці системи - при всіх відмінностях - об'єднує одне: вони не можуть існувати без максимізації праці. Капіталізм - заради прибутку. Тоталітаризм - заради контролю.
І поки ми не змінимо фундаментальні суспільні відносини - відносини власності, влади, контролю над виробництвом - ніякий технологічний прогрес не призведе до справжнього звільнення людини від примусової праці. Ми можемо виробляти в десять разів більше за менший час. Але ми не можемо скоротити робочий час, поки хтось інший володіє засобами виробництва та привласнює результати нашої праці.
Кейнс дивився в майбутнє. Але він дивився в неправильний бік - туди, де за вражаючими цифрами зростання ховалися концентраційні табори. І не побачив головного: що будь-яка система експлуатації - чи то капіталістична, чи то тоталітарна - ніколи добровільно не відмовиться від максимізації праці тих, кого вона експлуатує.
