Чому корупційний скандал та відставка Зеленського не зламають український опір загарбникам

Стаття Bloomberg про корупційний скандал на $100 мільйонів в українському енергетичному секторі містить несподіваний висновок: це не привід для відчаю, а для розуміння. І автор, можливо сам того не усвідомлюючи повною мірою, став першим західним журналістом, який зрозумів фундаментальну різницю між українцями та імперськими народами.

Українці не залежать від волі вождів. Вони не шукають собі царів. І саме тому корупційні скандали, які за логікою західних аналітиків "повинні" зруйнувати український опір, насправді підтверджують його органічні корені, його силу та міць.

Ранок 24 лютого: коли вожді виявились непотрібними

Коли російсько-фашистські загарбники вторглися в Україну, не сталося того, на що розраховував Кремль і чого очікував Захід. Не було ніякої паніки в очікуванні "наказів згори". Не було розгублення від відсутності "єдиного центру прийняття рішень".

Натомість сталося те, що перевертає весь імперський досвід управління масами: українці самоорганізувались. Ті самі люди, які вчора могли битись на мітингах за різних політиків, сьогодні стояли пліч-о-пліч на блокпостах. Цивільні, військові, поліцейські — всі обєднались в єдиному пориві опору. Не чекаючи наказів. Не дивлячись в рота "лідеру". Вони вийшли на вулиці для захисту своєї землі.

Це було шоком для всіх — і для ворога, і, як виявилось, для "друзів". Бо західні ЗМІ звикли до іншої логіки: є лідер, є вертикаль влади, є підлеглі, які виконують. Без лідера — хаос і капітуляція. Ніхто! Ніхто не міг повірити, що українці зламають всі плани!

Міф про Зеленського-месію: спільний проект Москви та Вашингтона

Культ Зеленського — це продукт західних та російських ЗМІ, а не української реальності. Обидві сторони з різних причин створювали образ "незамінного лідера", від якого залежить все.

Росія робила це, щоб мати чітку мішень для пропаганди та можливого "обезголовлювання" України. Захід — бо так зручніше: є одна людина, з якою можна домовлятись, яка "контролює" ситуацію, яка може "здати" або "не здати" позиції.

Але українці знають те, чого не розуміють ні в Москві, ні в Берліні, ні навіть у Вашингтоні: їм потрібна їхня країна, а не черговий цар. Зеленський — це виконроб, а не месія. І якщо він виявиться некомпетентним або корумпованим виконробом — його замінять.

Саме тому всі сценарії типу "якщо впаде Зеленський — впаде Україна" написані людьми з імперською свідомістю. Вони не можуть уявити народ, який діє незалежно від волі "батька нації".

Корупція як жертва заради держави

Так, українці свідомо під час війни закривали і закривають очі на корупцію. Так, всі все знали. Так, свідомі громадяни мовчали замість того, щоб бити на сполох.

Але це не було "підтримкою корупції" чи "згодою з нею". Це був холодний, цинічний розрахунок: краще тимчасово терпіти крадіїв у тилу, ніж дати ворогу можливість використати внутрішні чвари для розвалу фронту.

Українці зробили вибір: держава важливіша за чистоту влади. Країна важливіша за особисту неприязнь до окремих чиновників. Виживання нації важливіше за комфорт власної совісті.

Це не благородно. Це не красиво. Але це працює. І це — знову ж таки — не імперська логіка, де "народ страждає заради величі держави". Це прагматизм людей, які не ідеалізують владу, а використовують її як інструмент.

Чому скандал не призведе до колапсу

Західні аналітики, які прогнозують "крах українського уряду" через корупційні скандали, просто проектують власний досвід на чужу реальність. У їхніх країнах такий скандал дійсно може означати політичну катастрофу.

В Україні під час війни це означає зовсім інше: нарешті можна прибрати тих, на кого мовчали заради "єдності". Нарешті можна повернути у владні структури тих, хто пішов через розчарування у керівництві. Нарешті можна очистити систему від мародерів.

Чи буде короткий період розгубленості під час перегрупування влади? Можливо. Чи скористається цим ворог для тактичних успіхів? Ймовірно. Але після цього українці отримають те, чого їм не вистачало: владу без баласту корупціонерів, систему без гнилі, армію без сумнівів у тилу.

Фундаментальна помилка всіх імперій

Імперська логіка проста: народ — це інертна маса, якою керують еліти. Знищ еліту — і маса розпадеться. Ця логіка працювала тисячоліттями. Працює досі — на Росії, у Китаї, США і багато де ще.

Але вона не працює там, де люди не чекають вказівок згори. Де опір загарбникам — це не "виконання наказів патріотичного керівництва", а природна реакція на загрозу домівці, загрозу родині.

24 лютого росіяни переконались: в Україні немає "єдиного центру", знищення якого призведе до капітуляції. Тепер Захід має шанс навчитись: в Україні немає "незамінного лідера", втрата якого означатиме програш.

Корупційний скандал на $100 мільйонів — це не смертельна рана для українського опору. Це хірургічна операція, яка може зробити його сильнішим. Бо найстрашніше для будь-якої системи — не коли проблеми є, а коли про них мовчать.

Українці помовчали. Зробили свою роботу. Тепер настав час прибирання.

Висновок для тих, хто досі не зрозумів

Ви все ще не розумієте, з ким маєте справу — чи то ви з Кремля, чи з Брюсселя, чи з Вашингтона.

Українці — це не раби, які чекають наказів. Не підданні, які моляться на вождя. Не біомаса, яка розпадається без "сильної руки".

Це прагматики, які використовують державу як інструмент захисту своєї землі. І якщо інструмент зламаний — вони його відремонтують або замінять. Але землю не здадуть.

Скандал з Міндічем та його спільниками — це не початок кінця української держави. Це кінець початку української децентралізованої моделі опору, яка тепер може стати ще ефективнішою без вантажу корупції.

Ви можете розуміти це чи ні. Але це і не важливо. Не треба нас розуміти. Треба не заважати.