Давид Арахамія, Оксана Маркарова і дипломатія у Вашингтоні: боротьба за вплив та крісло

Упродовж останніх тижнів у дипломатичних і політичних колах України активізувалася дискусія довкола можливої ротації посла України у США Оксани Маркарової. Її роль в адміністрації Зеленського викликає дедалі більше питань — зокрема, через ускладнення діалогу з американськими елітами на тлі зростаючого політичного впливу республіканців у США.

На цьому тлі увагу привернули дії голови фракції «Слуга народу» Давида Арахамії, який, за даними джерел, активно протидіє її звільненню. Паралельно з цим він критикує іншого дипломата — Володимира Точицкого, що може свідчити про спробу зберегти вплив у посольстві в США за рахунок атаки на альтернативного кандидата.

Контекст: Маркарова, Ермак і втрачені комунікації

Оксана Маркарова обіймає посаду посла України у Вашингтоні з лютого 2021 року. До цього вона працювала міністеркою фінансів, зберігаючи добрі стосунки з премʼєр-міністрами Гройсманом, а згодом і Шмигалем.

У Вашингтоні дипломати неофіційно визнають: доступ України до високопоставлених американських посадовців дедалі частіше забезпечується не через посольство, а завдяки особистим контактам керівника Офісу Президента Андрія Єрмака. Під час його візитів американських сенаторів та посадовців нерідко «виловлюють» у коридорах — ситуація, яка викликає запитання щодо ефективності постійної дипломатичної присутності.

Попри це, як зазначають кілька джерел у Києві, Маркарова зберігає підтримку Давида Арахамії, який, за словами політичних коментаторів, не лише утримує за нею крісло, а й лобіював її як кандидатку на посаду прем’єр-міністра у 2023 році.

Удар по Точицкому — випадковість чи елемент гри?

На тлі чуток про можливу ротацію, на інформаційних ресурсах з’являється критика на адресу Володимира Точицкого — досвідченого дипломата, що нині обіймає посаду заступника міністра культури. Народний депутат Ярослав Железняк опублікував інформацію про нібито недопустиму практику «прикриття» виїзду окремих громадян під виглядом представників українського культурного фронту.

За словами інформованих співрозмовників, саме Точицкий розглядався в Офісі Президента як потенційна заміна Маркаровій. Утім, публічна атака через інформаційні ресурси та соцмережі зупинила ці процеси.

Арахамія і Трамп: дивна дипломатія

Інший важливий аспект полягає у тісних зв’язках Арахамії з республіканськими колами США. За інформацією, яку не спростовував сам політик, він відвідав інавгурацію губернатора Флориди Рона Десантіса, а також неодноразово контактував із діячами з оточення Дональда Трампа.

Ці дії викликають занепокоєння на Банковій, особливо в контексті можливого реваншу трампістів на виборах 2024–2025 років і стратегічного курсу ОП на підтримку чинної адміністрації Джо Байдена. Для Банкової така «гра на два фронти» виглядає ризиковано — особливо з огляду на провокативні публікації у західних медіа (POLITICO, The Economist), які пов’язують із українськими джерелами.

Арахамія, оборонка і спроба засекретити корупцію

Паралельно із зовнішньополітичними інтригами, Арахамія опинився у центрі внутрішньої критики. Після скандалів навколо неякісних мін, завищених цін на продукти для військових та непрозорих контрактів Міноборони, він разом із колегою Данилом Гетманцевим запропонували законопроєкт про засекречення оборонних закупівель.

Законопроєкт передбачав створення «білого списку» компаній, що мали би отримати імунітет від розслідувань та аудиту. Правозахисники, антикорупційні організації та ветерани різко розкритикували ініціативу як спробу узаконити непрозорість та закрити доступ до розслідувань воєнної корупції.

Висновок

Політична траєкторія Давида Арахамії — приклад того, як у надзвичайних умовах війни особисті та фракційні інтереси можуть вступати в конфлікт із національними. Утримання Маркарової на посаді попри дипломатичні недоліки, законодавчі ініціативи щодо «засекречення оборонки» та спроби впливати на інформаційний простір Заходу — лише частина великої гри за контроль над ключовими точками впливу.

Попри зовнішню лояльність до Президента Зеленського, Арахамія дедалі частіше демонструє окрему політичну лінію — з власними каналами у США, із союзниками у Верховній Раді та Кабміні.

І вочевидь, боротьба за «вухо президента» триває.