Фейкова служба і справжній шантаж: як інформаційна кампанія навколо Шабуніна перетворилась на тиск на президента

Справа проти Шабуніна і суспільний резонанс

У липні 2025 року Державне бюро розслідувань оголосило підозру Віталію Шабуніну — відомому громадському діячеві та співзасновнику Центру протидії корупції — за двома статтями Кримінального кодексу України: ч. 4 ст. 409 (ухилення від військової служби в умовах воєнного стану) та ч. 2 ст. 190 (шахрайство, що завдало значної шкоди).

На тлі цього правового процесу редакція Kyiv Independent публікує редакційну статтю з промовистою назвою «Right now, Ukraine’s democracy risks a Russian-style backslide», де розглядає кримінальне провадження не як правовий процес, а як політичне переслідування. Однак аналіз матеріалів справи дає іншу картину — юридично обґрунтовану підозру, яка стосується конкретного факту заволодіння бюджетними коштами в умовах війни.

Ще більш тривожним є той факт, що жоден з публічних захисників Шабуніна не поставив під сумнів етичність отримання ним грошового забезпечення у той час, коли сам він, за даними слідства, не перебував на службі, не виконував бойових чи держаних завдань, і не виконував функцій НАЗК, прикриваючись фейковими листами. Навпаки — намагання поставити під сумнів сам факт розслідування виглядає як спроба дискредитації самої держави.

Юридичний контекст: що інкримінують Шабуніну

Згідно з повідомленням про підозру (від 11 липня 2025 року), Шабунін Віталій Вікторович:

• З 24 вересня 2022 року по 10 лютого 2023 року перебував за межами військової частини А7376, не виконуючи службових обов’язків.
• Використав службові листи-клопотання від НАЗК, які були сфальсифіковані або не відповідали дійсним потребам, для отримання «відряджень» нібито для виконання функцій у НАЗК.
• Насправді, як підтверджено слідством, не зʼявлявся до місця служби (НАЗК, вул. Міхновського, 28), не виконував жодних завдань агентства, і весь цей час перебував на власний розсуд у Києві.
• Незаконно отримав 183 811,06 грн грошового забезпечення та сплату ЄСВ у сумі 40 438,43 грн, що загалом завдало шкоди бюджету на 224 249,49 грн.

Таким чином, за версією слідства, фактично здійснив шахрайство та ухилення від служби в умовах воєнного стану.

Мовчання про гроші: чому цей факт ігнорується захисниками?

Ключовий момент, який чомусь випав з поля зору захисників Шабуніна, — він жодного разу не відмовився від грошового забезпечення, попри очевидну фіктивність свого “відрядження". 

Його перебування в Києві не було службовим - ані з боку НАЗК, ані з боку командування військової частини. Він не виконував жодних бойових чи державних функцій, але регулярно отримував кошти з державного бюджету як військовослужбовець у діючій частині ЗСУ.

Це не просто юридичне питання - це етична і політична межа. Особа, яка публічно позиціонує себе як борець з корупцією, не може одночасно фінансово збагачуватись за рахунок фейкової служби, ще й під прикриттям воєнного стану.

Інформаційна кампанія і тиск на президента

Редакційна колонка Kyiv Independent, у якій справа Шабуніна розглядається виключно як «переслідування громадянського суспільства», містить кілька прямих маніпуляцій:

• Жодного аналізу змісту підозри. Ні одне формулювання в матеріалі не згадує про те, що підозра стосується шахрайства з коштами, виділеними на ЗСУ.

• Підміна поняття: з правопорушника – у жертви. Підозрюваний у злочині стає символом демократії, а сама держава — уособленням «відкату до Росії».

• Тиск на президента. Сам факт звернення в редакційній колонці до Зеленського як особи, що має втрутитись у кримінальний процес, виглядає як спроба публічного шантажу глави держави в інтересах конкретної особи, яка перебуває під слідством.

Нормативна база: чому «служба в НАЗК» була юридично неможлива

Одним із ключових аргументів сторони захисту - як у неофіційних коментарях, так і в публічному просторі - стало твердження, що Шабунін нібито виконував функції в НАЗК, а отже не «ухилявся» від служби, а “працював на державу”. Це твердження, хоч і емоційно ефективне, не має жодного нормативного підґрунтя.

Згідно з чинним законодавством України:

• Військовослужбовець може бути відряджений до іншого органу державної влади лише у разі наявності правової підстави — погодженого наказу в межах законодавства, що регулює військову службу (зокрема, ст. 10 ЗУ «Про військовий обов’язок і військову службу»);
• Такий орган має бути включений до переліку органів, до яких можливе відрядження військовослужбовців, відповідно до Указу Президента №1153/2008;
• В умовах воєнного стану відрядження до органів, що не мають критичної функції для обороноздатності, категорично заборонено, що випливає з положень Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та внутрішніх наказів Міноборони.

НАЗК не входить до переліку органів, до яких можливе офіційне військове відрядження. На додаток, воно не виконує жодних функцій, пов’язаних з обороною, військовою контррозвідкою, тиловим забезпеченням чи державною мобілізаційною політикою. Отже, всі службові листи, на підставі яких Шабунін отримував накази про «відрядження», не мали юридичної сили, а самі накази виглядають як завідомо неправомірні документи, що прикривали фактичну втечу від служби.

Сама ж формула “відрядження до НАЗК” - це прикриття. На практиці вона означала одне: людина перебуває поза межами військової частини, не виконує бойових чи тилових завдань, але щомісяця отримує гроші від Міноборони.

Хронологія фейкової «служби»: як це працювало

Документальна база справи дозволяє відтворити покрокову схему дій, які слідство кваліфікує як ухилення від військової служби та шахрайське заволодіння бюджетними коштами.

1. Формальна мобілізація — лютий 2022

Шабунін нібито був мобілізований у Збройні сили України та зарахований до військової частини А7376 - однієї з тилових структур Міноборони, яка, втім, в умовах повномасштабної війни мала виконувати бойові, інженерні та адміністративно-оперативні функції.

Шабунін формально обіймав посади: стрілець, електрик, розвідник. Згідно з данними джерел, його не було на присязі, він не виконав жодного бойового завдання.

З перших тижнів служби Шабунін не проходив регулярної підготовки, не з’являвся на полігонах, не проходив атестації. Замість цього почав просувати ідею “служби в ЗСУ на посаді в НАЗК”.

2. 24 вересня 2022 — початок відсутності

Згідно з матеріалами справи, саме з цієї дати Шабунін фактично припинив з’являтися у військовій частині. Самовільне залишення не було оформлене як звільнення чи переведення. Він не подав рапорту, не погоджував жодного документа з безпосереднім командуванням.

3. Листи від НАЗК

У справі фігурують щонайменше три листи-клопотання від представників НАЗК з проханням «надати» Шабуніна для виконання функцій у структурі агентства. Ці листи:

• не оформлені відповідно до стандартів відрядження;

• не містять конкретного переліку завдань;

• не супроводжуються погодженням з Міноборони.

Фактично - це папери з “формулюванням-прикриттям”, які дали можливість видати наказ про “відрядження”, не маючи правових підстав.

4. Серія фіктивних наказів

На підставі цих листів упродовж кількох місяців видавались накази на відрядження Шабуніна до НАЗК. Усі вони були тимчасові — на 15–30 днів, із можливістю продовження. Кожне продовження оформлювалося новим “проханням” із боку агентства.

Слідство встановило, що Шабунін не з’являвся за місцем виконання службових обов’язків (вул. Міхновського, 28), не був у підпорядкуванні НАЗК, не виконував доручень і не вів документації.

5. Продовження «відрядження» та постійна відсутність

Фактично, він перебував на вільному режимі в Києві, використовуючи статус «у відрядженні» як ширму для повного звільнення від військових обов’язків - у той важкий для країни період, коли сотні тисяч громадян служили, гинули і втрачали здоров’я.

Протягом цього періоду Шабунін отримував щомісячне грошове забезпечення, а держава сплачувала за нього ЄСВ. Його облік як військовослужбовця не припинявся - хоча по факту він був поза частиною.

6. 10 лютого 2023 — повернення до частини

Тільки 10 лютого Шабунін самостійно зʼявився у військову частину. Як зазначено в матеріалах справи, ніяких позовів до нього щодо повернення не подавали - бо його формально прикривали накази. Але насправді - це був вихід із фіктивної схеми, виконаний в момент, коли ризик викриття став надто очевидним.

Це не прикре непорозуміння. Це - послідовна, багатомісячна модель уникнення служби, з використанням інституційного авторитету НАЗК як прикриття, що дозволяло уникати кримінальної відповідальності протягом пів року.

Подвійні стандарти: що карається для всіх — прощається «своїм»

У типовій справі за ч. 4 ст. 409 ККУ (ухилення від військової служби в умовах воєнного стану), у випадку самовільного залишення військової частини або неприбуття до місця служби, військовослужбовцю загрожує реальний строк. Статистика військової прокуратури за 2023–2024 роки демонструє: у понад 80% випадків суди ухвалюють обвинувальні вироки, переважно з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження волі.

Те саме стосується справ, пов’язаних з фіктивним виконанням службових обов’язків або безпідставним отриманням бюджетних коштів. Особи, які перебували на посаді, але не виконували функцій, регулярно отримують підозри за ст. 190 або ст. 191 КК України, незалежно від статусу чи репутації.

У випадку Віталія Шабуніна цей стандарт не спрацьовує. Водночас із розслідуванням проти нього активізується інформаційна кампанія, яка не лише знімає питання про юридичну кваліфікацію його дій, а й прямо атакує державні інституції, які розслідують справу.

На відміну від пересічного фігуранта, що має доводити невинуватість у правовому полі, Шабунін захищений паралельною публічною реальністю, в якій:

• його статус важить більше, ніж зміст підозри;
• сам факт розслідування подається як загроза для громадянського суспільства;
• критика його дій вважається атакою на "антикорупційну спільноту".

Цей дисбаланс є ключовим. Він створює прецедент: особа з впливовими комунікаційними інструментами може уникнути відповідальності, використовуючи не правові аргументи, а інформаційний тиск.

Інверсія тиску: хто є справжнім об'єктом атаки

Водночас із заявами про нібито «політичний тиск на Шабуніна», насправді формується системний тиск на державу — на прокуратуру, ДБР, суд, Офіс Президента.

В основі цього тиску — публічні звернення, статті, редакційні колонки, пости ключових лідерів думок з кола Шабуніна та дипломатичні повідомлення. Їхній зміст - не стільки у захисті фігуранта, скільки у делегітимації самого факту розслідування.

Ключові ознаки цієї кампанії:

• перенесення фокусу з юридичних фактів на політичні оцінки («це не справа, це репресія»);
• зміна обʼєкта звинувачення — держава замість фігуранта (“Зеленський мститься”, “режим тисне на ЦПК”);
• адаптація риторики під західну аудиторію — через знайомі штампи: “російський сценарій”, “відкат від реформ”, “утиски громадянського сектору”.

Таким чином, справжнім обʼєктом атаки є легітимність держави як суб’єкта правозастосування. А фігурант справи - лише формальний привід.

Це і є ключова маніпуляція: апелюючи до «тиску на Шабуніна», учасники кампанії фактично чинять тиск на інституції держави, використовуючи медіа, міжнародні платформи і партнерські структури як важелі впливу.

Роль медіа: фіксація єдиного наративу без аналізу змісту підозри

13 липня 2025 року англомовне українське видання Kyiv Independent опублікувало редакційну статтю під заголовком “Right now, Ukraine’s democracy risks a Russian-style backslide”. Уже в першому абзаці згадується: 

“It appears Zelensky is taking on some of the worst habits of Russia’s Kremlin...”

Таким чином формується асоціація між президентом і кримінальним переслідуванням, хоча:

• Зеленський не є стороною в провадженні;
• немає жодних даних про участь ОП чи СБУ в ініціюванні справи;
• підозра підписана виключно органами ДБР згідно з КПК.

У публікації було зроблено низку оціночних тверджень щодо справи Віталія Шабуніна, зокрема:

• що кримінальне переслідування є “ознакою авторитарного зсуву”;
• що держава «переходить до російських методів»;
• що це «сигнал Заходу про згортання громадянських свобод».

У тексті не було наведено:

• змісту підозри, оголошеної Шабуніну;
• згадки про строки його фактичної відсутності у військовій частині;
• відомостей про суму бюджетних коштів, отриманих під час цієї відсутності;
• інформації про нормативну базу, що виключає можливість відрядження до НАЗК.

Натомість вживаються оцінні фрази на кшталт:

• “Everything about how this case is being handled suggests persecution.”
• “A worrying sign of Ukraine's turn away from transparency.”

Це - реконструкція юридичного процесу в політичну драму, без аналізу доказової бази.

Фактично весь текст базується на оцінках і припущеннях. У публікації не представлено позиції слідчих органів або аргументів, викладених у повідомленні про підозру від 11 липня 2025 року. Посилання на первинні документи - відсутні.

Публікація не подає фактичного змісту справи, не фіксує ключові обставини епізоду, не цитує жодного документа. Таким чином, редакція замінила юридичну аргументацію політичним викладом, у якому:

• підозрюваний фігурує як “представник громадянського суспільства”, що не відповідає дійсності і є свідомою маніпуляцією;
• процес кваліфікується як “переслідування”;
• держава виступає у ролі сторони конфлікту, а не суб’єкта правозастосування.

Медіавідлуння: відтворення тверджень без критичного аналізу

Після публікації колонки ключові тезиси редакції Kyiv Independent почали повторюватися у заявах представників антикорупційного сектору, журналістів, колишніх посадовців та публічних коментаторів. Переважна більшість таких публікацій:

• не містила аналізу самої фабули підозри;
• не спростовувала юридичну кваліфікацію;
• не оперувала фактами, що суперечили слідству.

Переважаючою формою було відтворення твердження про нібито політичний характер справи, без посилання на конкретні обставини епізоду. Такі оцінки не супроводжувалися доказами наявності політичного замовлення або втручання в процесуальну незалежність органів розслідування.

Функціонально медійне середовище, що склалося навколо таких структур як ЦПК, Kyiv Independent, TI-Ukraine, має риси інформаційного картелю:

• формування єдиного наративу - у справі Шабуніна всі учасники повторили практично ідентичні тези;
• відсутність внутрішньої журналістської критики - жодне з афілійованих медіа не провело незалежної перевірки фактів.

Цільова аудиторія медіа тиску

Варто окремо зазначити, що першочергова аудиторія медійної кампанії - міжнародні інституції, західні ЗМІ, дипломатичні структури та донорські організації, які взаємодіють з громадським сектором в Україні.

Таким чином, первинна публікація та її подальше відлуння сформували у міжнародному середовищі уявлення про справу Шабуніна як про політичну, без подання жодного з ключових фактів, що становлять основу обвинувачення.

Політична конверсія фігуранта: використання справи як інструменту публічного позиціонування

На момент оголошення підозри Віталію Шабуніну його публічна активність протягом кількох років не носила характеру суто правозахисної або антикорупційної діяльності. Його виступи, заяви та інформаційна присутність дедалі більше фокусувались на політичних темах, оцінці дій влади, взаємодії з міжнародними структурами, а також на формуванні образу публічного критика державної політики.

Після оприлюднення кримінального провадження ці активності набули ознак системної кампанії, у межах якої:

• публічно підозра не спростовується фактами;
• її кваліфікація не оскаржується в юридичному порядку;
• водночас через медіа, соціальні мережі та публічні виступи формуються твердження про нібито «політичну мотивацію» дій органів слідства.

Таке позиціонування дозволяє фігуранту справи перевести статус підозрюваного у статус публічного репрезентанта “переслідуваного сектору”, що, у свою чергу, створює політичну основу для подальших кроків:

• публічних звернень до міжнародних партнерів;
• легітимації у ролі “альтернативного голосу” до чинної влади;
• потенційної участі у створенні політичного проєкту, що апелює до правозахисної, реформістської та зовнішньої аудиторії, від нібито “активного представника українського суспільства”.

Створення репутаційного активу

Кримінальне провадження, замість спростування або правової відповідальності, використовується як інформаційна передумова для побудови політичного капіталу, заснованого на публічній солідарності, зовнішній підтримці та закріпленні образу “постраждалого за принципову позицію”.

Ознаками цієї стратегії є:

• системна апеляція до міжнародної аудиторії (через англомовні колонки, звернення та коментарі);
• підключення до захисту структур, що мають західне фінансування або комунікаційні ресурси;
• відсутність публічної юридичної позиції щодо змісту підозри;
• уникання відповідей на ключові обставини (неперебування у частині, отримання коштів, відсутність обліку в НАЗК).

Таким чином, справа Віталія Шабуніна набуває не юридичного, а публічного характеру, в якому розгляд по суті підміняється стратегією політичного позиціонування. Саме це дозволяє уникати правових відповідей, паралельно накопичуючи публічний капітал, що потенційно може бути використаний у політичному процесі.

Висновки

1. Справа Віталія Шабуніна базується на конкретних слідчих діях, судових ухвалах та підписаній підозрі. Вона не є політичним переслідуванням, доки не буде встановлено зворотне в суді.
2. Залучення до справи імені президента, без жодного процесуального зв’язку, є інструментом політичного тиску, спрямованого на блокування дій правоохоронців.
3. Залучена медіа-інфраструктура в даному випадку виконала функцію адвокації конкретного інтересу, а не інформування громадськості.

Матеріал також доступний на платформах: Medium, Subtrack.