Геронтократія проти майбутнього: чому старі диктатори воюють з прогресом

"Підняти з колін", "знову зробити великою" - ці гасла лунають від Москви до Вашингтона. Володимир Путін обіцяє повернути велич СРСР, Дональд Трамп - золоту епоху американської промисловості. Але за цією риторикою "повернення" ховається тривожна правда: покоління лідерів-семидесятирічників веде відчайдушну війну проти майбутнього. І ця війна коштує життів.

Ностальгія за минулим як політична технологія

Путіну 72 роки, Трампу 78. Вони не просто керують країнами - вони намагаються повернути світ у часи своєї молодості. Путін, народжений у 1952-му, формувався в епоху брежнєвської "стабільності" та радянської "наддержави". Трамп, народжений у 1946-му, пам'ятає Америку 1950-60-х - епоху безумовної гегемонії, коли США виробляли половину світового ВВП.

Проблема в тому, що той світ більше не існує. І не може існувати. Глобалізація, цифрова революція, зміна клімату, децентралізація інформації - це незворотні процеси. Але для геронтократів визнати це означає визнати, що світ їхньої молодості помер, а з ним - і їхня "велич".

Страх перед майбутнім як рушійна сила: анатомія реакційної мобілізації

Риторика "повернення величі" - це не просто популізм. І це не зізнання у неможливості досягти чогось у майбутньому реально величного. Це ретельно сконструйована система мобілізації мас через страх, змову та відкидання раціональності. Погляньмо на конкретні механізми цієї токсичної машини:

1. Теорія всесвітньої змови

І Путін, і Трамп будують свою риторику на конспірології:

Путін: "Глобалісти", "колективний Захід", "НАТО", "ліберальні еліти" нібито веде змову проти Росії. Вони "оточують" країну, "підривають" її зсередини через НУО, "нав'язують" чужі цінності, заважають її розвитку. Усе погане - це зовнішня змова, а не наслідки власної деградації.

Трамп: "Deep state" (глибинна держава), "фейкові медіа", "радикальні ліві", "байденівський злочинний режим" - вони всі в змові проти "справжньої Америки". Навіть суди, які засуджують його, - частина змови.

Ця риторика виконує ключову функцію: знімає відповідальність. Країна занепадає не через їхнє погане управління, атому, що "вороги" заважають. Це класична фашистська схема.

2. Культ невігластва: "прості люди" проти "задротів"

Обидва лідери активно просувають анти-інтелектуалізм:

Путін: Експерти, інтелігенція, вчені - це "п'ята колона", "іноземні агенти", люди "не з народу". Натомість він опирається на "справжніх патріотів" - маргіналів без освіти, але "з правильними цінностями". Реальних фахівців замінюють популістами невігласами в ефірах.

Трамп: Відкрито висміює експертів, науковців, економістів. "Я сам все знаю краще". Просуває теорії змови про вакцини, вибори, COVID. Його база горда своїм невіглаством: "еліти нас зневажають, але ми знаємо правду".

Результат: Знання стає підозрілим. Освіта - злочином. Експертиза - зрадою. Управління країною довіряють не професіоналам, а лояльним дилетантам. Це пряма дорога до катастрофи.

3. Невидимий ворог, що постійно заважає

Обидва режими створюють образ постійної загрози:

Путін: Росія "в облозі", "на колінах", "приниженою Заходом". США і НАТО постійно "заважають" піднятися. Україна - "інструмент Заходу". Будь-які проблеми - від санкцій до економічної кризи - це "зовнішній тиск", а не наслідки корупції та агресії.

Трамп: Китай "краде" робочі місця, мігранти "руйнують" країну, ліберали "знищують" традиційні цінності. Америка велика, але "вони" не дають їй стати ще більшою.

Цей вічний ворог необхідний: він пояснює, чому "величі" досі немає, хоча "правильний" лідер при владі.

4. Повернення до середньовіччя: архаїзація як ідеологія

Обидва лідери активно просувають архаїчні, до-модерні цінності:

Путін:

• Сакралізація влади та середньовічних "духовних скреп"
• Відродження царської символіки, ікон "святого воїнства"
• Цензура науки (теорія еволюції, сексологія, гендерні дослідження)
• Повернення до феодальної моделі: цар і вірнопідданні бояри
• Закони проти "богохульства" та "образи почуттів віруючих"

Трамп:

• Християнський націоналізм як державна ідеологія
• Заборона абортів через релігійні догми, а не медичну етику
• Відкидання прав ЛГБТ
• Апеляція до "біблійних цінностей" у політиці
• Культ "батьків-засновників" як непогрішимих пророків

Це не випадковість - це стратегія. Модерне суспільство базується на раціональності, науці, правах людини, секуляризмі. Повернення до середньовіччя - це спроба демодернізувати суспільство, зробити його керованим через віру, а не факти.

5. Сакралізація війни та культ смерті

Обидва режими романтизують насильство:

Путін:

• Війна в Україні - це "священна місія", "денацифікація", боротьба з "сатанізмом Заходу"
• Загиблі солдати - "герої", які "йдуть прямо до раю"
• РПЦ благословляє зброю та освячує ракети
• Дітей у школах вчать "любові до армії" та готовності померти за "родіну"
• Культ Другої світової як вічної жертовності

Трамп:

• Культ "сильних лідерів" та воєнної сили
• Захоплення диктаторами (Путін, Кім Чен Ин, Орбан)
• Риторика про "знищення ворогів Америки"
• Прославлення "жорсткості" проти слабкості дипломатії

Війна стає не останнім засобом, а інструментом величі. Смерть - не трагедією, а доказом відданості. Це повертає суспільство на столітті назад.

6. Територіальна експансія як загроза та обіцянка

Обидва лідери використовують експансіоністську риторику:

Путін:

• Відкриті заяви про "історичні землі Росії" (Україна, Грузія, Балтія)
• Анексія Криму та частин України як "возз'єднання"
• Погрози Молдові, Казахстану, Польщі
• "Російський світ" як ідеологія безмежної експансії
• "Захист росіян" у будь-якій країні як привід для агресії

Трамп:

• Заяви про "повернення" Панамського каналу
• Пропозиції "купити" Гренландію
• Погрози "анексії" Канади як "51 штату"
• Риторика про "відновлення контролю" над світом

Це не жарти - це тестування реакції. Експансіонізм подається як "відновлення справедливості", а не агресія.

Висновок розділу: Це фашизм, що не наважується назвати себе своїм ім'ям

Усі ці елементи разом - конспірологія, анти-інтелектуалізм, невидимий ворог, архаїзація, сакралізація війни, експансіонізм - це не набір випадкових ідей. Це класична фашистська мобілізація, адаптована до ХХІ століття.

Ці лідери не просто консервативні - вони активно гальмують прогрес, бо розуміють: кожен крок у майбутнє - світ науки, прав людини, критичного мислення, глобальної кооперації - знищує їхню владу. Тому вони пропонують не майбутнє, а міфологізоване минуле. Не розвиток, а занепад під гаслом "величі".

Український вимір: коли молодість платить за ностальгію дідів

Україна стала полем битви між цими двома візіями світу. Путінська ностальгія за імперією вимагає, щоб Україна не існувала як незалежна держава. Його "велич" будується на запереченні права інших народів на майбутнє.

Молоді українці - ті, кому 20, 30, 40 років - воюють і гинуть за право жити в ХХІ столітті, а не в радянському минулому. Вони захищають не просто територію, а саме право на майбутнє, на вибір, на прогрес.

Це символічне протистояння: молода нація, яка прагне в майбутнє, проти старого диктатора, який намагається заморозити час.

Ціна геронтократії

Коли владу тримають люди, які боряться з майбутнім, ціна стає непомірною:

• Людські життя: Війна в Україні забрала сотні тисяч життів заради імперської ностальгії
• Економічний застій: Відмова від інновацій, зеленої економіки, цифрової трансформації
• Втрачені покоління: Молодь змушена або підкорятися архаїчним цінностям, або емігрувати
• Глобальна нестабільність: Спроби повернути біполярний світ часів холодної війни

Чому "вернутьвсевзад" не працює

Є фундаментальна причина, чому "знову зробити великою" - це ілюзія. Ті епохи "величі" базувалися на умовах, які більше не існують:

• Радянська "велич" трималася на закритості інформації та залізній завісі
• Американська гегемонія 1950-х була можлива лише тому, що решта світу лежала в руїнах після Другої світової

Сучасний світ мультиполярний, взаємопов'язаний, цифровий. Спроби повернути минуле - це не консерватизм, це реакційність у найгіршому сенсі: бажання відмотати історію назад силою.

Альтернатива: велич у майбутньому

Справжня велич нації - не в ностальгії, а в здатності створювати майбутнє. Україна зараз демонструє це щодня: попри війну, країна проводить цифрову трансформацію, інтегрується в європейські структури, будує громадянське суспільство. Це і є справжня сила - не повертати минуле, а творити нове.

Натомість Росія під керівництвом путінської геронтократії деградує: від неї тікають мізки, технології, капітал. Країна перетворюється на ізольований архаїчний анклав, який може лише пригадувати минуле та намагатися зупинити час силою.

Висновок: питання виживання

Боротьба між геронтократами та майбутнім - це не абстрактний політологічний спір. Це питання виживання цивілізації. Зміна клімату, цифрова революція, глобальні виклики потребують сміливих кроків вперед, а не повернення в "золоті дні" минулого.

Трагедія в тому, що ці лідери-семидесятирічники мають владу ще на 10-20 років. Але вони живуть так, ніби після них нічого не буде - готові спалити майбутнє цілих країн, аби не відпустити свого минулого.

Питання для кожного суспільства: скільки ще дозволяти дідам-ностальгікам тримати світ у заручниках? Скільки молодих життів має коштувати їхня нездатність прийняти, що світ змінився назавжди?

Україна вже зробила свій вибір. Вона воює за право на майбутнє. І в цьому - її справжня велич.