Закон для недоторканних: законопроект Власенка може знищити антикорупційну журналістику

Нардеп від "Батьківщини" Сергій Власенко зареєстрував законопроект, який встановлює судовий фільтр між суспільством і будь-якою інформацією про кримінальні провадження щодо президента, нардепів, членів Кабміну та керівників центральних органів виконавчої влади. До направлення обвинувального акта до суду - тобто роками, поки триває досудове розслідування, - будь-яке оприлюднення таких відомостей вимагатиме окремої ухвали слідчого судді. Суд дозволить розголошення лише якщо буде доведено "переважний суспільний інтерес", відсутність ризиків для слідства і відсутність загрози презумпції невинуватості. Політик матиме право заперечувати, а скарга автоматично зупиняє виконання ухвали. За порушення - до трьох років позбавлення волі.

Звучить розумно? Давайте розберемося, що це означає на практиці.

Що каже Конституція

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Обмеження цього права можливе лише законом - і лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, або для захисту репутації чи прав інших людей.

Ключове слово тут - "пропорційність". Конституційний Суд України неодноразово наголошував: будь-яке обмеження конституційного права повинно бути необхідним у демократичному суспільстві і не може надмірно звужувати зміст самого права. Норма статті 22 Конституції прямо забороняє звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів.

Законопроект Власенка, якщо застосовувати його буквально, перетворює право на поширення інформації про дії публічних осіб - тобто осіб, які здійснюють владу від імені народу, - на привілей, дозволений лише судом. Публічні особи в українському і міжнародному праві традиційно мають знижений рівень очікування на приватність саме тому, що суспільство має право знати про їхні дії. Пропонований законопроект перевертає цю логіку з ніг на голову.

Що каже ЄКПЛ і Венеціанська комісія

Стаття 10 Європейської конвенції про захист прав людини гарантує свободу вираження поглядів, включно зі свободою отримувати і передавати інформацію без втручання органів влади. Обмеження допустиме лише якщо воно "необхідне в демократичному суспільстві" - і ЄСПЛ традиційно тлумачить це вузько, особливо коли йдеться про інформацію, що становить суспільний інтерес.

ЄСПЛ у своїй практиці послідовно захищав право ЗМІ публікувати інформацію про кримінальні провадження щодо публічних осіб. У справі "Дамман проти Швейцарії" (2006) суд визнав, що журналіст, який отримав з офіційних джерел інформацію про кримінальне минуле публічних осіб, має право її поширювати - і покарання за це є порушенням статті 10. У справі "Флінккіла та інші проти Фінляндії" (2010) підтверджено: суспільний інтерес до дій публічних осіб є достатньою підставою для поширення навіть деталізованої інформації.

Венеціанська комісія - консультативний орган Ради Європи з конституційних питань - у своїх висновках щодо законодавства різних країн послідовно критикує механізми, які вимагають попереднього дозволу суду для публікацій про публічних осіб. У висновку щодо України 2021 року комісія підкреслювала: будь-які обмеження свободи ЗМІ повинні застосовуватися лише постфактум через судові механізми відповідальності, але не через попередню цензуру.

Як це працює в інших країнах - і чим закінчується

Угорщина за Орбана послідовно впроваджувала механізми "захисту репутації" публічних осіб від ЗМІ. Результат - Угорщина в рейтингу свободи преси RSF опустилася на 67-е місце серед 180 країн, а ЄС відкрив проти неї процедуру за статтею 7 Договору про ЄС як проти країни, що порушує базові цінності союзу.

Польща за уряду PiS намагалась обмежити незалежність ЗМІ через закон про "русифікацію" медіа та тиск на суспільне мовлення - і зіштовхнулась із масовими протестами та реакцією Єврокомісії. Новий уряд Туска першим ділом розпочав відкат цих норм.

У Туреччині стаття 299 Кримінального кодексу про "образу президента" регулярно застосовується проти журналістів, що пишуть про корупцію у владі. Туреччина є одним зі світових лідерів за кількістю ув'язнених журналістів.

Принципова різниця між демократичними та авторитарними підходами проста: в демократіях журналіст несе відповідальність після публікації - якщо поширив неправдиву інформацію. В авторитарних системах він повинен отримати дозвіл до публікації - навіть якщо інформація правдива. Законопроект Власенка пропонує другу модель.

Кого насправді захищає цей законопроект

Перелік захищених категорій у законопроекті - президент, нардепи, члени Кабміну, керівники центральних органів виконавчої влади - це і є перелік осіб, щодо яких суспільство найбільше потребує прозорості. Це люди, які розпоряджаються бюджетом, ухвалюють рішення, що стосуються мільйонів громадян, і несуть підвищену відповідальність перед суспільством саме через свій статус.

Логіка законопроекту об'єктивно ставить під загрозу кілька ключових інструментів антикорупційної системи. НАБУ та САП мають усталену практику публічного оголошення підозр - це інструмент суспільного контролю і запобігання тиску на слідство. Журналісти, які отримують від інсайдерів інформацію про корупційні схеми ще до завершення досудового розслідування, публікують її в суспільних інтересах - і саме ці публікації в Україні неодноразово ставали підставою для відкриття проваджень. Директива ЄС про захист від стратегічних позовів (SLAPP) 2022 року, яку Україна як кандидат на членство зобов'язана імплементувати, прямо спрямована проти механізмів залякування журналістів і правозахисників позовами та кримінальними справами. Законопроект Власенка рухається у прямо протилежному напрямку.

Заборона залучати нардепів і суддів до негласних слідчих дій з визнанням отриманих матеріалів недопустимими доказами - ще один вбудований захисний механізм, який об'єктивно ускладнює розслідування корупції серед осіб з особливим статусом.

Чому "суспільний інтерес" не є захистом

Формально законопроект залишає можливість публікації - за умови доведення "переважного суспільного інтересу" в суді. На практиці це означає наступне: журналіст або правоохоронець, який хоче оприлюднити інформацію, має звернутися до слідчого судді, довести суспільний інтерес, дочекатися поки фігурант справи не реалізує право на заперечення, пережити апеляцію і касацію - кожна з яких автоматично зупиняє ухвалу. Тривалість такого процесу в українських реаліях може становити місяці і роки. Інформація, актуальна сьогодні, завтра може вже нікого не цікавити - або стати безпечною для фігуранта.

Це і є попередня цензура - просто оформлена як судова процедура.

Замість висновку

Законопроект Власенка є предметом публічного парламентського обговорення і підлягає оцінці суспільством, експертами та міжнародними партнерами. Його відповідність Конституції України, зобов'язанням за ЄКПЛ та стандартам ЄС є законним предметом дискусії - і ця дискусія необхідна.

Свобода преси не є привілеєм журналістів. Це інструмент суспільного контролю над владою - єдиний, що працює тоді, коли всі інші механізми збоять. Будь-який закон, який ускладнює цей контроль, вимагає найретельнішого публічного розбору і контролю. Особливо - коли він захищає тих, хто цей закон може проголосувати.

Усі оцінки в цьому матеріалі є авторськими судженнями, заснованими на аналізі тексту законопроекту та норм чинного законодавства. Посилання на факти - перевірені та публічно доступні.