Філософ, який озброїв імперію: Palantir і нова анатомія влади

Коли Алекс Карп захищав докторську дисертацію у Франкфуртському університеті під керівництвом Юргена Габермаса, досліджуючи природу агресії та мовного насильства, навряд чи хтось міг передбачити іронію долі. Студент, який вивчав коріння фашизму, через два десятиліття створить найдосконаліший інструмент державного контролю в історії людства. Не танки чи крилаті ракети, а софт, здатний перетворити весь світ на прозорий акваріум.

Історія про гіпотетичне захоплення Ніколаса Мадуро, викладена іспанським журналістом Даніелем Архоною, це не просто захоплююча геополітична фантазія. Це дзеркало, в якому проступають контури того майбутнього, яке вже настало, просто ми ще не встигли його усвідомити. Майбутнього, де алгоритм сильніший за армію, а філософ виявляється небезпечнішим за генерала.

Panopticon 2.0: від Бентама до Карпа

Джеремі Бентам мріяв про в'язницю, де один наглядач міг би контролювати всіх ув'язнених, залишаючись невидимим. Мішель Фуко перетворив цю архітектурну метафору на діагноз влади модерної держави. Але те, що створив Карп разом з Пітером Тілом у Palantir, робить бентамівський паноптикум дитячою іграшкою.

Назва компанії — "палантір" з Толкієна — не випадкова. Це магічні камені, що дозволяють бачити крізь простір і час, але корумпують того, хто в них дивиться. Карп, єврей-бірасіал, вихований у лівацькому домі Філадельфії, який присвятив роки вивченню критичної теорії, прекрасно розуміє цю метафору. І все одно будує систему, яка робить непрозорим саме поняття приватності.

Що відрізняє Palantir від Google чи Facebook? Ті збирають дані, щоб продавати рекламу. Palantir збирає дані, щоб вбивати. Точніше — щоб робити вбивство настільки точним, що воно перестає бути насильством і стає хірургічною операцією. Петабайти інформації — споживання електроенергії, теплові сигнатури, зашифровані комунікації, логістичні переміщення — перетворюються на координати цілі з точністю до метра.

Постсуверенітет: коли кордони стають фікцією

Найцікавіше в історії, викладеній Архоною, не технологія як така. Це те, що вона робить з самою концепцією суверенітету. Венесуела мала територію, армію, систему ППО, підтримку Москви та Пекіна. І все це виявилося марним, бо алгоритм просто не визнає кордонів.

Коли ШІ може реконструювати твої фінанси, відстежити твої переміщення, передбачити твої наміри, фізичні кордони перестають щось значити. Суверенітет у XXI столітті — це не контроль над територією. Це контроль над даними. А цей контроль належить тому, у кого найкращий софт.

Китай та Росія це розуміють краще за інших. Тому вони будують цифрові фортеці — власні операційні системи, процесори, соцмережі. Не з параної, а з раціонального розуміння: в світі, де Palantir може зробити прозорим твій генштаб, незалежність починається не з ядерної зброї, а з власного коду.

Парадокс Карпа: неомарксист на службі імперії

Найцікавіша фігура в цій історії — сам Карп. Він називає себе "неомарксистом-перевертнем", каже, що його найбільший страх — це фашизм, і водночас будує інструмент, який будь-який автократ побачив би в мокрих снах. Як це поєднується?

Відповідь, мабуть, у тому, що Карп дійсно вірить у те, що робить. Він не циник. Він щиро переконаний, що Palantir захищає західну цивілізацію від екзистенційних загроз. Терористи, диктатори, агресивні держави — все це реальні загрози. А ефективна протидія вимагає інструментів, які здаються жахливими в абстракції, але необхідними у конкретиці.

Це класична дилема безпеки проти свободи, але доведена до абсолюту. Карп обрав безпеку. І якщо віддати йому належне, він обрав її чесно: Palantir продає свій софт лише західним союзникам. Ніколи — ворогам. Це моральна лінія, яку проводить людина, що читала Карла Шмітта і розуміє: політика — це розрізнення друга й ворога.

Україна в тіні алгоритму

Для України ця історія має пряме значення. Карп неодноразово публічно підтримував Україну, називав війну Росії загрозою всьому Заходу. Palantir працює з українськими силовими структурами. Питання: наскільки глибоко?

Бо в цьому контексті Україна стає лабораторією. Війна проти Росії — це перше повномасштабне протистояння двох систем управління військом: традиційної радянської вертикалі проти мережецентричної моделі, де дані стікаються знизу вгору в реальному часі. Україна, пристосовуючи стандарти НАТО, пристосовує й філософію цифрової війни.

Якщо Palantir допомагає ЗСУ так само ефективно, як описано в історії про Венесуелу, це дає колосальну перевагу. Але це й залежність. Залежність від чужого коду, чужих алгоритмів, чужих рішень про те, кому і як надавати доступ до даних.

Нова анатомія влади

Самюель Гантінгтон, якого цитує Карп, писав: Захід завоював світ не завдяки перевазі своїх ідей, а завдяки перевазі в організованому насильстві. У XXI столітті організоване насильство має інтерфейс користувача та працює в хмарі.

Це радикально змінює баланс сил. Раніше військова могутність визначалася кількістю дивізій, літаків, кораблів. Тепер — якістю софту управління боєм. Росія має тисячі танків, але якщо кожен український дрон керується в реальному часі з урахуванням сотень параметрів, оброблених ШІ, ці танки перетворюються на рухомі мішені.

Питання вже не в тому, хто сильніший фізично. Питання в тому, хто швидше обробляє інформацію та приймає рішення. А в цій гонці виграє той, хто контролює алгоритми.

Епілог: де сховатися від палантіра?

Архона завершує свій текст питанням: чи залишилося у світі місце, де можна сховатися? Відповідь, мабуть, песимістична. Якщо твій телефон передає геолокацію, твоя кредитка залишає слід транзакцій, твій будинок споживає електрику за певним патерном — ти видимий. Алгоритм тебе бачить.

Але є інший аспект. Технологія нейтральна остільки, оскільки її використовують люди. Palantir у руках демократичного уряду — це одне. Palantir у руках автократії — зовсім інше. Карп це розуміє і проводить лінію: софт лише союзникам.

Питання в тому, наскільки ця лінія стійка. Що станеться, якщо наступний президент США вирішить, що "союзниками" можна торгувати? Що станеться, коли Китай створить свій аналог Palantir без жодних етичних обмежень?

Філософ з долини озброїв імперію. Тепер імперія має інструмент, який робить можливим те, що раніше здавалося фантастикою. Захоплення диктатора на його власній території без єдиного пострілу. Чи означає це більшу безпеку для світу, чи більшу вразливість для кожного з нас — залежить від того, у чиїх руках цей інструмент.

Але одне ясно: світ після Palantir вже не може повернутися до світу до Palantir. Алгоритм випущено з пляшки. І на відміну від джина, він не виконує бажання. Він сам вирішує, хто виживе, а хто ні.

Джерело: Daniel Arjona, "Del Valle a Caracas: este filósofo es el arma militar más mortífera de Donald Trump", El Arjonauta, 4 січня 2026