Фінал «путіноміки»: як останні резерви спалюються у збитковій війні заради збагачення еліти
Є проєкт, який останніми роками годував Кремль надійніше за нафту і газ - це війна. Війна не як політична трагедія, не як катастрофа, а як бізнес-підприємство, як акціонерне товариство з прозорою бізнес-моделлю: де на вході дешеві, але вельми іржаві радянські запаси, дешева кров контрактників і зеків, висока нафтова рента, а на виході територія, страх, мобілізоване під шовіністичними гаслами суспільство і колосальний потік грошей, що розтікається по потрібних кишенях.
Спочатку це АТ справно платило дивіденди. Сьогодні воно увійшло в термінальну стадію. І найцікавіше не в тому, що воно збиткове, а в тому, що його продовжують накачувати грошима саме тому, що воно збиткове!
Почнемо із симптому, який Кремль ховає за казками про "аналоговнєтні" С-400, що нібито лускають дрони як горішки. Російський військовий аналітик Алєксєй Чадаєв, людина наскрізь системна, б'є на сполох: увесь захист тилу це іржавий колос на глиняних ногах. Кремль повірив, що великих іранських мопедів вистачить на все, і не став розвивати автономні дрони середнього радіуса на 150-200 кілометрів, заігравшись в ілюзію телекерування там, де в Росії попросту немає зв'язку. Результат закономірний. Україна пішла вперед і за дальністю, і за автономністю, а з російськими "Геранями" українська ППО дає раду все впевненіше, методично нарощуючи відсоток ураження.
Далі починається чистий кінетичний ідіотизм. Системи прикриття ліпили абияк, кожен олігарх городив на своєму НПЗ що міг, а перехоплювачам досі заборонено нести бойову частину. Логіка вбивча в прямому сенсі: російський дрон чи стрілець збиває український БПЛА тараном, той за інерцією пролітає ще півтора кілометра і падає майже цілим, повністю спорядженим, прямо на територію нафтобази, де детонує з максимальним ефектом. Мобільні вогневі групи тиснуться впритул до об'єктів, бо виявити ціль заздалегідь немає чим. Радар не бачить того, що йде нижче п'ятдесяти метрів, а українські дрони крадуться по низинах. Піднімаєш чутливість РЛС, і вона божеволіє від зграй хибних цілей, птахів і сміття. Опускаєш, і пропускаєш реальні цілі. В Україні це давно закрили мережею акустичних датчиків, на Росії такого немає й близько. А про удари з води, по Новоросійську і Пітеру, взагалі немає рішень: дрони прилітають прямо до причалу.
Самі перехоплювачі сирі, щоб довести їх до пуття, потрібні тисячі дешевих макетів для полігонів, яких теж немає. Чадаєв бадьориться своїм Z-патріотичним "работайте, братья" і закликає "відбити удари по тилу", але звучить це як порада жебракові перестати ледарювати і заробити мільйон доларів.
Запам'ятаймо цей тил. Бо саме тут захований головний економічний парадокс усієї конструкції. Війна почала пожирати власну кормову базу. Палаючі НПЗ це не ефектні ролики для стрічки, це деградація тієї самої нафтової ренти, яка війну і фінансує. Найвигідніший проєкт довоєнної Росії, нафта і газ, тепер спалюють, щоб годувати невигідний проєкт війни. Змія їсть свій хвіст, і матеріал Чадаєва пояснює, чому стане цього надовго: архітектура прикриття структурно нездатна закрити тил, скільки в неї не заливай.
А заливають щедро. Військові витрати першого кварталу сягнули 5,9 трильйона рублів, на 30% більше за торішній квартал, коли було 4,5. Зростання дала передусім таємна частина, що стрибнула на 43%, з 3,4 до 4,9 трильйона. Із 12,8 трильйона всіх федеральних витрат кварталу засекречено безпрецедентні 38,2%, і за бюджетним законом близько 85% цієї темряви йде військовим.
Цифри зібрав і виклав Яніс Клюге, і вони знущально розходяться з обіцянками: Кремль планував стиснути війну до 6,2% ВВП проти торішніх 7,8%, а вже за один квартал спалив 2,5% очікуваного річного ВВП. Військові зжерли 46% усіх бюджетних витрат. Майже кожен другий витрачений рубль пішов на війну.
Але справжній жах не у витратах, а в їх співвідношенні з доходами. Нові нафтові санкції, міцний рубль і уповільнення економіки дали податків лише на 8,3 трильйона за квартал. Це означає, що війна в січні-березні поглинула дві третини всіх доходів бюджету. Дві третини!
Закриття Ормузької протоки і близькосхідна війна щось Москві підкинуть, але ефект буде скромним і тимчасовим і близько не дотягне до тих додаткових 3% ВВП, які знадобляться, якщо витрати й справді вилізуть на 9-10% ВВП. Не виключено, що Мінфін просто перетягнув частину витрат із минулого року в цей, щоб не осоромитися перед власними планами щодо дефіциту. І на цьому тлі Путін незворушно затверджує штатну чисельність армії у 2 399 130 осіб, півтора мільйона з них військовослужбовці, наче проблема у штатному розписі, а не в тому, хто це все оплатить.
А оплачують тепер боргом, і ось тут історія стає по-справжньому діагностичною. Дохідність за російськими облігаціями лізе до річних максимумів, за десятирічними ОФЗ це близько 14-15%, бо ринок призначає ціну за ризик, і ціна зростає. Вартість обслуговування боргу роздулася майже до 9% усіх федеральних витрат, удвічі проти 2021 року. Дефіцит сьогодні майже цілком закривається запозиченнями, бо подушка скінчилася: ліквідна частина Фонду національного добробуту всохла у два з половиною раза, валютні резерви на багаторічному мінімумі. Позичити за кордоном не можна через санкції, навіть Китай захряснув двері перед юаневими облігаціями. Свіжий закон дозволяє нарощувати держборг, не чіпаючи закон про бюджет, тобто формальну кришку з казана зняли.
Чому це симптоми неминучої катастрофи?
Для гуманітаріїв перекладу мовою теорії. Джованні Арріґі описував осінь будь-якого циклу накопичення однією ознакою: система перестає розширюватися матеріально і починає підтримувати себе фінансово, позичаючи в майбутнього під дедалі грабіжницький відсоток.
Це і є те, що ми спостерігаємо. Кремль більше не видобуває з війни прибуток, він позичає, щоб війна тривала, і платить за це зростанням дохідності, проїданням резервів, інфляцією. Ринок облігацій просто виставив цінник за термінальний ризик. Осінь не припущення, осінь у котируваннях.
І ось головне питання. Заведено вважати, що Путін достатньо дурний і недалекий, а тому не бачить, як його АТ згортається, і за інерцією пхає в нього гроші далі.
Діагноз майже правильний, але одне слово варто замінити. Путін усе бачить, але вийти з процесу вже не може.
Сліпота тут ні до чого. Біда в тому, що в цього підприємства "Агресія проти України" немає кнопки "стоп", яка не означала б негайне банкрутство. Війна це не стаття витрат режиму, це його легітимувальний проєкт і його розподільча машина воднораз. Зупинити її означає обвалити надприбутковий для акціонерів воєнний бум, повернути в зубожілі регіони демобілізованих без виплат, перекрити гробові, які зараз закачують живий кеш на депресивну периферію, і розкрити той політичний контракт, який сама війна і зліпила. Тому вони доїдають рештки фінансової стабільності не через дурість. Вони гасять бензином вогонь війни, адже альтернатива цьому божевіллю це визнати дефолт просто зараз.
І ось важливо препарувати словосполучення "прибутковість війни".
Для такого підприємства, як АТ "Російська Федерація", війна вкрай невигідна справа, і воно давно у глибокому мінусі: витрати прагнуть вертикально вгору, віддача йде вниз, Росія доїдає себе, не маючи іншого джерела доходу.
Але ось як приватна годівниця для силовико-компрадорського блоку, для ротенбергів, для оборонних підрядників, для розпорядників таємного рядка, війна як була із самого початку, так і залишається прибутковою до непристойності. Ось чому інвестиції в неї не припиняються.
Путінська еліта не вкладає у війну своє. Ні. Вони вкладають гроші аборигенів колоній Москви, кошти платників податків, гроші майбутніх поколінь через борг і життя мобілізованих, а піну з цього колосального потоку знімають собі.
Розпухла до 38,2% і підскочила на 43% таємна частина бюджету це відбиток пальця на місці злочину: що більше граничного рубля йде в темну зону, то більше його осідає в путінської еліти.
Збитки націоналізовані, прибутки приватизовані.
Росія банкрутує, контролюючі акціонери в цей самий час отримують космічних розмірів дивіденди.
Тож найчесніша формула: АТ "РФ" це не "компанія, що не помічає власного банкрутства". Це компанія, чиє керівництво особисто багатіє на процедурі банкрутства і тому кровно зацікавлене тягнути приречену справу рівно стільки, скільки в ній ще лишається що винести. Термінальна стадія це не заперечення. Це розбирання туші мертвого бика, який за інерцією все ще крокує.
Одне застереження, щоб не видати бажане за неминуче. Термінальна стадія за Арріґі означає, що модель вичерпана і може тривати лише за рахунок проїдання власної субстанції. Це абсолютно не рівнозначно твердженню, що обвал станеться завтра. Система здатна ще довго шкутильгати, утилізуючи заради війни все інше: цивільну промисловість, рубль, дороги, лікарні, демографію.
Ормузьке нафтове вікно поки що підкидає дровець у пожежу війни. Але це не означає, що й воно зачиниться наступного тижня.
Основні ресурси Кремля вичерпані, а це означає, що кожен наступний день війни купується ціною майбутнього, і рахунок за нього вже виписано, просто оплату відкладено на вже завідомо зубожілих нащадків.
А поки полк, що вірить у ядерного Діда Мороза, затверджує штатні розписи і рахує засекречені трильйони, українські автономні середньольоти методично перетворюють російську паливну систему на попіл. Той самий випадок, коли інженери перемагають шаманів. І палаюча нафтобаза це не просто пожежа. Це збиток, виписаний найприбутковішому проєкту Кремля рукою того, хто цю безглузду і марну війну розв'язав.
