Рада посилила покарання для колцентрів, але не для службовців, які їх кришують
Уявіть ситуацію. Країна воює, а всередині неї роками працює індустрія, що день у день оббирає власних громадян і громадян союзників: понад 1500 офісів, за пів року їх стало вчетверо більше, і лише за перше півріччя 2026 через дроп-схеми пройшло 18,5 млрд грн. І ось нарешті парламент береться за закон. 16 вересня Верховна Рада 313 голосами ухвалює в цілому законопроект №10190, і стрічки радісно рапортують: лавочку закрито, тепер за колцентр саджають усіх, від організатора до рядового оператора. На перший погляд перемога, якої чекали два роки.
Але закон це не пресреліз. Закон це текст. І коли читаєш сам текст, а не заголовки про нього, впадає в око одна річ. Напередодні, 15 вересня, у парламенту було на столі два закони про одне й те саме. Президентський №16014 і депутатський №10190. Президентський того дня не набрав голосів, щоб піти в розгляд, а наступного Рада ухвалила депутатський. Два майже однакові тексти, і парламент обрав саме цей. Оце "саме цей" і є ключем до всієї історії.
Бо якщо покласти два тексти поруч і пройти їх порядково, різниця виявляється рівно одна. У президентському проекті була частина 6 статті 255-4. Вона писала просте й незручне для декого правило: службова особа, яка з використанням влади чи службового становища сприяє роботі колцентру або умисно створює умови, щоб його учасники уникли відповідальності, отримує від 8 до 12 років, із забороною обіймати посади і з конфіскацією майна. Вчитайтеся, про кого ця норма. Не про оператора в орендованій квартирі. Вона про того, хто цю квартиру прикриває: про погони, які "не бачать", про прокурора, який "не встигає", про нардепа, який вирішує, до кого прийдуть з обшуком, а кого не чіпатимуть. У депутатському тексті, який зрештою став законом, такої статті немає. Я прочитав увесь доступний текст 10190, статті 190-1, 255-4 і 255-5, кожну частину. Норми, яка карає службовця-кришувальника, там немає жодної.
І це не дрібниця й не туман юридичної техніки. Ухвалений закон закрутив гайки скрізь, де дотягувався до низу: додав окрему статтю за сам акт шахрайства, опустив поріг "організації" аж до двох осіб, дописав окремий строк, 10-15 років, за об'єднання колцентрів у спільноту. Батога рядовому операторові відсипали щедро, з горою. Бракує в законі тільки одного припису, того єдиного, що дивився не вниз, на виконавця, а вгору, на того, хто над схемою стоїть. Ніхто не голосував проти нього демонстративно, ніхто не сперечався в залі про частину 6. Просто на голосування поклали текст, у якому її не було, а той, у якому вона була, до розгляду не пустили.
І це підводить до питання, з якого починається все розслідування. Не "чи є в Україні закон проти колцентрів", закон є, і навіть суворий. Питання інше, незручне. Чому парламент, маючи на столі два майже однакові закони, обрав той, у якому немає покарання для тих, хто тримає колцентри під дахом. Відповідь на нього не дасться сама, але почати варто з простого кроку: подивитися, хто цей закон написав.
Утім, спершу пройдімо самі тексти, бо різницю треба показати, а не проголосити. Обидва вводять у Кодекс поняття електронно-комунікаційної шахрайської організації. Обидва дають організаторові й керівнику від 7 до 12 років. Обидва карають рядового учасника від 5 до 10. Обидва окремо прописують вербувальника: від 3 до 5 років за те, що заманює людей у контору пропозицією роботи, і від 5 до 10 за повторне. І в обох є однакова пільга: хто здасться правоохоронцям до вручення підозри й допоможе викрити організацію, звільняється від покарання, і в обох ця пільга не поширюється на організатора та керівника. На рівні скелета це справді близнюки.
Тепер придивіться, де вони розходяться. І перше розходження зовсім не на користь версії, що депутати пожаліли шахраїв. Навпаки. Депутатський 10190 у кількох місцях суворіший. Він додає окрему статтю 190-1 за сам акт електронно-комунікаційного шахрайства: карається вже сама протиправна дія з чужими даними, збір, зберігання й використання банківської таємниці та реквізитів карток, а не тільки доведене до кінця виманювання грошей. Слідчому більше не треба доводити, що жертва щось віддала. Досить самої дії. Далі 10190 опускає поріг "організації" до 2 осіб, тоді як президентський тримав 3. І дописує ярус, якого в 16014 не було взагалі: за створення спільноти, тобто об'єднання 2 і більше колцентрів, і керівництво нею передбачено від 10 до 15 років. Отже до низу й до середини піраміди депутатський закон дотягується навіть далі, ніж президентський. Гайки закручені щільно.
А тепер погляньте вгору. І там, угорі, депутатський текст мовчить. Бо саме в президентському проекті була та частина 6 статті 255-4, єдина в усьому пакеті, що дивилася не вниз, на виконавця, а вгору, на того, хто виконавця прикриває. Подивіться ще раз, хто під неї підпадає. Не оператор зі скриптом. Під неї підпадає слідчий, що "губить" матеріали. Прокурор, що роками "готує" справу до суду. Поліцейський, що попереджає про обшук. Депутат, що своїм статусом вирішує, чию контору сьогодні громлять, а чию обходять. Одна норма, яка перетворювала кришування з безкарного ремесла на злочин із конкретним строком.
У законі, який Рада ухвалила, цієї норми немає. Я пройшов усі статті 10190, і 190-1, і 255-4, і 255-5, кожну частину, до останньої примітки. Стаття про створення й керівництво там є. Про участь є. Про спільноту колцентрів є. Про вербування є. Про звільнення дрібноти, що здалася, є. А про службову особу, яка з використанням влади кришує колцентр або організовує безкарність його учасникам, немає жодного слова. Норму, яка була в президентському проекті, у депутатський не перенесли, і 16 вересня законом став саме депутатський.
Тут потрібна чесність, і вона тільки зміцнює матеріал. Ці два факти, поставлені поруч, не доводять, що автори 10190 діяли в чиїхось інтересах або що відсутність норми була чиїмось замовленням. Депутатський законопроект зареєстрували ще в жовтні 2023, коли президентського й на світі не було. Але вони роблять цілком законним інше питання: чому 16 вересня, маючи перед собою текст із окремою відповідальністю службовця, парламент обрав текст, де її немає. І перший, хто на це питання наводить, це список авторів.
У картці Верховної Ради під 10190 стоять 10 прізвищ ініціаторів: Павлюк, Бакумов, Куницький, Захарченко, Бужанський, Сухов, Дмитрук, Касай, Мінько, Дануца. Список як список, скажете ви, звичайна депутатська група. Але серед цих прізвищ є люди, чиї імена вже звучали в темі колцентрів, і звучали не збоку. Куницький, чиє прізвище відкриває авторський ряд, очолював тимчасову слідчу комісію Ради з боротьби з колцентрами. Той самий депутат, що з трибуни називав Дніпро "столицею телефонного шахрайства". До тієї самої комісії, за даними руху "Чесно", входили ще двоє авторів закону, Сухов і Дмитрук. Тобто закон проти колцентрів писали не сторонні законодавці, а серед інших ті самі люди, які роками розповідали країні, як вони з колцентрами воюють. Борці з явищем виявляються авторами головного закону про це явище.
Про більшість прізвищ у цьому списку я не маю жодного компромату й чіпляти їх лише за сусідство в підписі не буду. Але два імені з цієї трійки варто затримати в пам'яті. Сухов це депутат, який особисто їздив із Миколою Тищенком на показові "викриття" чужих колцентрів, до цього ми ще повернемося. А на Дмитрукові доведеться зупинитися окремо. Артем Дмитрук, член тієї самої ТСК по колцентрах, сьогодні це людина, яка в серпні 2024 року нелегально втекла з України через Молдову й перебуває в міжнародному розшуку через Інтерпол. Депутат, що відкрито захищав УПЦ Московського патріархату й агітував за російську мову. Його прізвище й досі значиться серед тих, хто дав Україні закон проти шахраїв, хоча сам він від української юстиції втік. Я не роблю з цього доказу, що закон писався на чиєсь замовлення, такого зв'язку в мене немає. Але сам факт, що серед авторів закону про кримінальну відповідальність стоїть підпис нардепа, який утік від кримінальної відповідальності, вартий того, щоб бути названим уголос.
І щоб зрозуміти, чому норма про відповідальність службовця це не абстракція, а дуже конкретна річ, треба подивитися, як бізнес на колцентрах працює зсередини. Найкраще це показує історія депутата, довкола якого боротьба з колцентрами й обвинувачення в їх кришуванні зійшлися в одній справі.
Микола Тищенко роками був обличчям боротьби з колцентрами. Він знімав ефектні відео з рейдів, повідомляв про викриті офіси в Дніпрі, Києві, десятках інших міст, виставляв себе людиною, що особисто чистить країну від телефонних шахраїв. Була лише одна деталь, про яку він не поширювався. Членом тимчасової слідчої комісії з боротьби з колцентрами Тищенко ніколи не був. Свої рейди він проводив під вивіскою зовсім іншої, до того ж давно закритої комісії, ТСК "Нацресурс", профіль якої вирубка лісів і водні ресурси. Тобто інструмент парламентського контролю, створений для одного, роками використовувався для наскоків на бізнес, до якого не мав жодного стосунку.
Навіщо, показала інша інституція. 29 червня 2026 року НАБУ і САП оголосили чинному нардепу підозру, а 3 липня Вищий антикорупційний суд призначив йому заставу 10 млн грн. За версією слідства, показова боротьба була лише фасадом, а за фасадом стояв тариф. У 2023 році Тищенко, як стверджує слідство, просив у ватажка кримінальної групи "Хімпром" понад 1 млн доларів за те, щоб не виступати публічно за закриття їхніх колцентрів. Наголошу: це версія слідства, у суді вона ще не доведена, а сам Тищенко називає справу "замовною і політичною". Але лексикон, що фігурує в матеріалах, варто зацитувати, бо він показовий.
Первісний, найбільший хабар, за даними слідства, Тищенко називав "великою константою", гроші "на хід ноги". Після нього йшла щомісячна "константа", від 25 до 50 тисяч доларів або євро. Для конспірації долари він начебто іменував "хвилинами", а євро "єврейськими хвилинами". А окремо був ще тариф за "заход", тобто за обшук у колцентрі-конкуренті. Вслухайтеся в цю конструкцію. За версією слідства, людина брала гроші за дві протилежні послуги одночасно: з одних не чіпати їхні контори, з інших приходити з рейдом до їхніх суперників. Одна фраза з матеріалів вичерпує все: "Дайте мені константу, і я буду інструментом".
А тепер поверніться подумки до тієї самої відсутньої частини 6. Бо якщо звинувачення слідства колись підтвердяться в суді, поведінка Тищенка це буквальний, до останньої коми, портрет того, кого ця стаття мала саджати. Особа, наділена владою, яка своїм становищем сприяє одним колцентрам і громить інші за гроші. Президентський проект прописував для такої поведінки окремий склад: від 8 до 12 років. Ухвалений депутатський закон про таку поведінку не говорить нічого. Він докладно розписав, як карати оператора, що сидить у навушниках, і не знайшов жодного слова для того, хто над таким оператором тримає дах.
І ось у чому пастка, яку легко проґавити. Що суворіший закон до низової ланки, то дорожчий той товар, яким, за версією слідства, торгував Тищенко. Якщо рядовому "офіснику" тепер світить від 5 до 10 років, ціна "не чіпати" зростає. Ціна "заходу" на конкурента зростає. Ціна "константи" зростає. Тобто закон, що завзято б'є по виконавцях і мовчить про службовця, який їх прикриває, схему кришування не руйнує. Він лишає в ній найдорожче місце не закритим законом і тим самим лише піднімає ставки. І це вже не про Тищенка одного. Наступний приклад показує, що колцентр під депутатським дахом може будити питання й гостріші за гроші.
Серпень 2023 року, Макарівщина під Києвом. Тищенко з Суховим, тим самим членом ТСК і майбутнім співавтором закону, приїжджають "викривати" черговий колцентр. І цього разу за звичною картинкою рейду постає щось більше, ніж офіс телефонних шахраїв. У будівлі фіксують понад 300 обладнаних робочих місць. А поряд з ними, за матеріалами рейду, у якому брала участь Національна поліція, знаходять печатки російських структур: "Газпром", "Національний банк рф", "Газпром Інвест", "Московська біржа". Тищенко тоді ж заявив, що цей колцентр не просто оббирав людей, а працював на Росію і збирав інформацію про роботу військових та протиповітряної оборони.
Тут потрібна та сама чесність, що й із попередньою історією. Заяву про воєнну розвідку зробив саме Тищенко, людина, для якої рейд, за версією слідства, бував товаром, і брати її на віру повністю не можна. Цілком можливо, що це був звичайний "заход" на чужу контору. Дві речі, однак, лишаються. Печатки російських структур у будівлі фіксували не в одному телефоні, а під час дії за участі поліції. І сама будівля вела не в порожнечу.
Бо, за твердженням Тищенка й публікаціями довкола цієї історії, приміщення було пов'язане з чинним депутатом від "Слуги народу" Олегом Семінським: ідеться про компанію, до якої він мав стосунок і якій належала будівля. Щойно почався рейд, на місце приїхав сам Семінський, з адвокатом і з державним охоронцем, наданим йому як народному депутату. І замість того, щоб допомогти поліції, він став на заваді роботі комісії та Нацполіції, а помічниця з групи Тищенка написала на нього заяву про тілесні ушкодження. Свою присутність Семінський пояснив тим, що будівлю разом із колишньою дружиною передав у сліпий траст, приміщення орендували якісь "ітішники", і він ні на що не впливає, а причетність до колцентру заперечив. Знайома конструкція: майно ніби й пов'язане, а відповідальності ніби й немає.
Складіть тепер усе докупи, і питання заголовка перестане бути фігурою мови. Закон про колцентри писали серед інших члени профільної ТСК. Один з авторів, Дмитрук, утік з країни й сидить у міжнародному розшуку. Депутат, чия будівля стала місцем гучного рейду з російськими печатками, приїжджав боронити її від держави. А норми, яка діставала б саме службову особу за таке, в ухваленому законі немає. Я не стверджую, що ці факти доводять єдиний злий намір. Я стверджую інше: разом вони роблять питання про відсутню норму не риторичним, а таким, на яке парламент зобов'язаний відповісти.
Отже, що ж насправді сталося. 15 вересня Верховна Рада не пустила в розгляд президентський законопроект №16014, у якому була окрема стаття про відповідальність службовця за сприяння колцентру та забезпечення його безкарності. А 16 вересня 313 голосами ухвалила старий депутатський №10190, де такої статті немає. Це не відмова карати колцентри, навпаки, закон вийшов суворий: до 12 років організаторам, до 15 за спільноту контор, окрема стаття за сам акт шахрайства, знижена планка доведення. Бракує в ньому одного-єдиного припису, того, що дивився вгору, на владу.
Далі йде та частина, де журналіст мусить бути найобережнішим. Я не маю доказів, що автори 10190 діяли в інтересах колцентрів чи що відсутність норми була замовленням. Я не називаю жодного з них кришувальником, поки цього не сказав суд. Але я маю право скласти поруч те, що документально доведене. Закон писали серед інших люди з профільної ТСК. Один з авторів утік за кордон і оголошений у розшук. Тип поведінки, який мала карати відсутня норма, це рівно те, у чому слідство звинувачує нардепа Тищенка. А одна з адрес, куди така історія вже приводила, виявилася будівлею, пов'язаною з чинним депутатом, де під час рейду знайшли російські печатки.
З цих фактів не випливає єдиний вирок. Але з них випливає питання, і воно цілком законне. Чому парламент, маючи перед собою текст із окремою відповідальністю службовця за кришування колцентру, обрав текст, у якому цієї відповідальності немає. Поки на це питання немає відповіді, будь-які рапорти про "закриту лавочку" варто читати уважно. Бо справжня лавочка, яку в цій історії так і не зачинили, це не квартира з операторами в навушниках. Це кабінет із мандатом. І поки саме для цього кабінету в законі немає окремої статті, розмови про перемогу над колцентрами лишаються розмовами.
