Голод як інструмент колоніального пригноблення
У 1927 році Теодор Драйзер відвідав СРСР і записав розмову з американським агрономом Гарольдом Вером, який організовував радянські совхози. Епізод здається технічним — про продуктивність праці та раціон селян. Але за ним стоїть значно страшніша правда про те, як імперські системи використовують голод для підкорення народів.
Вер розповідає: селяни їли лише суп, чорний хліб і картоплю — без м'яса. Через це були слабкими, багато відпочивали, виглядали млявими. Коли в експериментальному господарстві їм додали м'ясо до раціону двічі на день, працездатність різко зросла, люди стали значно енергійнішими.
Драйзер записує це як цікаве спостереження про харчування та економіку. Але він не ставить головного питання: чому селяни в одній з найбільших аграрних країн світу не мали м'яса? Чому їхній раціон складався з того мінімуму, який тримав їх на межі виживання?
Відповідь проста і страшна: це не була випадкова бідність. Це була система. Хронічне недоїдання робило селян слабкими, повільними, нездатними до активного опору. Люди, які постійно голодні, не бунтують — їм бракує сил навіть на власне життя, не те що на боротьбу проти системи.
Британці застосовували той самий метод в Індії. Штучні голодомори, експорт зерна під час неврожаїв, руйнування традиційних систем продовольчого забезпечення. Мільйони жертв — і покірна колонія. Бельгійці в Конго, французи в Африці, іспанці в Латинській Америці — скрізь голод як інструмент влади.
Московська система діяла за тією самою логікою. Українські селяни виробляли достатньо, щоб годувати себе і континент. Але хліб йшов на експорт, на утримання імперської машини, на індустріалізацію, на армію. Самим виробникам залишали мінімум — рівно стільки, щоб не вимерли зовсім.
Коли Вер додав м'ясо до раціону робітників совхозу, це не було гуманним жестом. Це був економічний експеримент: скільки потрібно вкласти в людину, щоб вона працювала ефективніше? Такий самий підрахунок робили власники плантацій, визначаючи раціон рабів.
Драйзер бачив результат, але не бачив системи. Американець милувався радянською модернізацією, не розуміючи, що ця модернізація будується на тому самому принципі, що й британське панування в Індії: вичавити з колонії максимум, залишити їй мінімум, тримати населення на межі виснаження.
Через п'ять років після візиту Драйзера почнеться Голодомор. Не випадковий неврожай, а цілеспрямована акція геноциду. Але ґрунт для неї готувався десятиліттями — системою, яка розглядала українського селянина як ресурс, а не як людину. Системою, яка точно розрахувала, скільки потрібно забрати, щоб зламати волю народу.
Епізод з книги Драйзера — це не історія про підвищення продуктивності праці. Це свідчення про колоніальну експлуатацію, де голод перетворювався на політичний інструмент. Хронічне недоїдання робило людей слабкими не випадково — воно робило їх керованими.
