Гренландія як дзеркало нової геополітики: що стоїть за амбіціями Трампа в Арктиці
Одержимість Дональда Трампа Гренландією, яку багато хто сприйняв як чергову ексцентричність американського президента, насправді відображає глибинні зрушення у світовій геополітиці. Арктика перетворюється на арену протистояння великих держав, і той, хто контролюватиме цей регіон, отримає стратегічні переваги на десятиліття вперед.
Хто насправді придумав «купити Гренландію»
За даними розслідування The Guardian, ідея придбання Гренландії належить не самому Трампу, а Рональду Лаудеру — мільярдеру, власнику косметичної імперії Estée Lauder. Цей факт багато про що свідчить: великі геополітичні рішення інколи народжуються не в аналітичних центрах Пентагону, а в розмовах між друзями на полях для гольфу.
Втім, незалежно від походження ідеї, вона впала на підготовлений ґрунт. Адміністрація США давно розглядала Гренландію як стратегічний актив, і Трамп лише озвучив те, про що в Вашингтоні говорили пошепки.
Чому Гренландія така цінна
Найбільший острів планети, вкритий льодовиковим щитом, на перший погляд здається малопридатним для господарської діяльності. П'ятдесят шість тисяч населення — це кілька вулиць у будь-якому великому місті. Половину бюджету Гренландія отримує від Данії у вигляді субсидій. Проте за цим фасадом криються ресурси, здатні змінити баланс сил у світовій економіці.
На континентальному шельфі Гренландії залягають значні поклади нафти та газу. На суходолі — родовища рідкісноземельних металів, без яких неможливе виробництво сучасної електроніки та озброєння. Є навіть легендарні гренландські рубіни — окремий бренд на світовому ювелірному ринку. Рибальство залишається основою місцевої економіки, і гренландські креветки експортуються по всьому світу.
Але головна цінність Гренландії — географічне розташування. Острів контролює Північно-Західний прохід — альтернативу російському Північному морському шляху. Поки що цей маршрут більшу частину року скутий льодами, але глобальне потепління поступово відкриває нові можливості для арктичної навігації.
Американська військова присутність
Сполучені Штати закріпилися в Гренландії ще під час Другої світової війни, коли Данія перебувала під німецькою окупацією. Американці взяли острів під опіку, аби випередити можливу німецьку експансію, і з того часу не пішли.
База Пітуфік (колишня Туле) виконує кілька стратегічних функцій. По-перше, Гренландія входить до так званого рубежу GIUK — лінії Гренландія—Ісландія—Велика Британія, яка традиційно слугує для моніторингу російських підводних човнів, що виходять із Кольського півострова в Атлантику. По-друге, на базі розміщена система спостереження за супутниковим угрупованням у високих широтах — фактично око американської розвідки, спрямоване на Росію та інші північні держави.
Попри стратегічну важливість, оборона острова залишається символічною. Кілька сотень американських військових на базі Пітуфік та спеціалізована данська рота на їздових собаках — ось і вся охорона території, більшої за Мексику. Цю вразливість Трамп використовує як аргумент на користь «захисту» Гренландії від потенційних загроз.
Китайська стратегія м'якого проникнення
Пекін обрав інший шлях. Усвідомлюючи, що Данія не готова інвестувати значні кошти в крижану пустелю, китайці запропонували гроші. Найамбітнішою спробою стала участь китайської компанії CCCC у тендері на управління всіма великими аеропортами Гренландії.
Угода могла б стати проривом: контроль над повітряним сполученням острова фактично означав би контроль над логістикою всього регіону. Американці занепокоїлися — їхня військова база опинилася б в оточенні китайської інфраструктури. Данці підтримали союзників, і китайців витіснили з тендеру.
Нині китайська присутність на острові мінімальна. Єдиний проєкт за участю китайського капіталу — видобуток рідкісноземельних металів — заморожений через протести місцевого населення проти видобутку уранової руди, яка залягає поруч.
Росія: креветки замість геополітики
Російські інтереси в Гренландії виглядають майже анекдотично. Жодної військової присутності, жодних серйозних економічних проєктів. У десятих роках точилися розмови про можливий захід «Норнікеля» та інших компаній, але далі обговорень справа не пішла.
Натомість головним предметом російсько-гренландських відносин стали креветки та горілка. Державна гренландська компанія Royal Greenland роками постачала креветки на російський ринок. Після 2022 року, коли Данія приєдналася до санкцій, а Росія ввела контрсанкції на європейські продукти, поставки мали б припинитися. Але гренландські креветки продовжували з'являтися на російських прилавках — через транзитні країни Центральної Азії. Гренландська горілка теж знаходила шлях до російського споживача в обхід усіх обмежень.
Мілітаризація Арктики
Справжня гра точиться не навколо Гренландії, а в ширшому арктичному контексті. Вступ Фінляндії та Швеції до НАТО радикально змінив конфігурацію сил у регіоні. Кордон Альянсу з Росією подовжився на понад тисячу кілометрів, і обидві сторони відповіли нарощуванням військової присутності.
Росія розморозила численні військові бази в Арктиці, починаючи з 2014 року. Північний флот виокремлено в самостійний військовий округ. Система управління регіоном зазнала докорінної трансформації: якщо раніше за Арктику відповідав віцепрем'єр Трутнєв разом із Міністерством Далекого Сходу (де Арктика завжди була на другому місці), то після 2023 року ключову роль почала відігравати Морська колегія.
Цю структуру очолив Микола Патрушев — колишній директор ФСБ, колишній секретар Ради безпеки, нині помічник Путіна з питань суднобудування. Патрушев привів із собою команду силовиків, перетворивши Морську колегію на своєрідний арктичний Радбез. Саме призначення довіреної особи Путіна на цю посаду свідчить про пріоритетність арктичного напрямку для Кремля.
Концепція зовнішньої політики Російської Федерації ставить Арктику на друге місце після країн колишнього СРСР. Основи державної політики в Арктиці визначають головні пріоритети: видобуток природних ресурсів, захист суверенітету, недопущення іноземного контролю над територією, розвиток Північного морського шляху. Соціально-економічний розвиток та екологія згадуються, але займають підпорядковане становище.
Інуїти як заручники великої політики
Гренландія унікальна тим, що це єдина арктична територія, де корінне населення — інуїти — становить більшість і має реальний політичний вплив. Вони обирають власний парламент, формують уряд, можуть ініціювати референдум про незалежність від Данії.
Спроба Трампа «придбати» або «захистити» Гренландію ігнорує волю цих людей. Острів не є нічийною землею, яку можна приєднати до імперії найсильнішого. Це територія народу, який має право самостійно визначати свою долю.
The Wall Street Journal повідомляє, що активізація гренландської теми відбулася після успішної операції США у Венесуелі. Повалення Мадуро, яке не зустріло серйозного міжнародного спротиву, надихнуло Трампа на сміливіші кроки. Логіка права сильного: якщо вийшло з диктатором у Латинській Америці, чому б не спробувати з союзниками по НАТО?
Що далі
Гренландія стала лакмусовим папірцем нової геополітичної реальності, де традиційні союзи та міжнародне право поступаються логіці сили та ресурсного контролю. Трамп може не отримати острів — данці та самі гренландці чинять спротив. Але сам факт того, що президент найбільшої демократії світу публічно обговорює анексію території союзника, свідчить про ерозію післявоєнного світового порядку.
Арктика прокидається від багатовікового сну. Льодовики тануть, відкриваючи нові морські шляхи та родовища. Великі держави вже позначили свої претензії. Питання лише в тому, чи вдасться утримати цю гонку в межах дипломатії, чи Північ стане ареною нових конфліктів.
Для України арктичні маневри великих гравців мають опосередковане, але важливе значення. Ресурси та увага Росії, спрямовані на Арктику, — це ресурси та увага, відволічені від інших напрямків. Крім того, будь-яке загострення між Росією та НАТО на Півночі посилює ізоляцію Москви та прискорює переформатування глобальних альянсів. Гренландія далеко, але тектонічні зрушення, які вона символізує, відчуватимуться по всьому світу.
