Каленюк захищає не факти - вона захищає монополію на їх інтерпретацію

Дар'я Каленюк сказала: обговорювати протокол ОТЗ у справі Міндіча - "безумство". Довіряти треба лише офіційним комунікаціям НАБУ та САП. Звучить розумно. Але є одне питання, яке Каленюк чомусь не ставить: а чому НАБУ і САП досі не підтвердили і не спростували опублікований протокол?

Якщо людина справді стоїть за факти і проти маніпуляцій - логічний крок один. Публічно вимагати від НАБУ відповіді на конкретний документ. Не загальних слів про "офіційні канали", а відповіді на конкретний протокол ОТЗ від 29 серпня 2025 року, де Міндіч говорить "у нас" про FirePoint і згадує мінус сім мільйонів "у мене". Каленюк цього не робить. Чому?

Замість цього вона атакує джерело. Адвокат - ненадійний. Скріни - "треш невідомого походження". Публікація - "наїзд на Берлінську". Це класична підміна: замість питання "що в протоколі правда?" ставиться питання "хто має право публікувати?". Перше питання небезпечне. Друге - керованe.

Подвійний стандарт тут не прихований - він демонстративний. Ті самі активісти роками будували гучні публічні звинувачення на "внутрішніх джерелах", публікували прізвища підозрюваних задовго до офіційних повідомлень, медійно знищували людей - і ніколи не питали себе, чи є ці джерела "офіційними каналами". Правило "тільки офіційне" з'явилося рівно тоді, коли офіційне перестало бути єдиним.

Найбільш промовисте в позиції Каленюк - не те, що вона говорить. А те, про що мовчить. Вона не вимагає від НАБУ і САП пояснити, чому ряд обставин з протоколу "Мідас" досі не отримав правової оцінки. Не питає, чому матеріали розкриваються вибірково. Не наполягає на повноті. Вона наполягає на тому, щоб публічний дискурс залишався в рамках того, що НАБУ вирішило оголосити - і не виходив за них.

Це і є перемога ОП, про яку вона сама говорить. Тільки з іншого боку.