Коли грабунок називають реформою: що насправді стоїть за "фантомами" Гетманцева
Данило Гетманцев, голова Комітету ВРУ з питань фінансів, визнав, що 72% державних підприємств в Україні не здійснюють активної господарської діяльності або взагалі є так званими «фантомами».
Водночас, у тому самому звіті Рахункової палати зазначається про суттєве перевиконання плану надходжень від приватизації (247%) та збільшення обсягу заборгованості, збитковості та нестачі фінансового планування на рівні Фонду держмайна.
Ці цифри дозволяють говорити не просто про кризу управління держвласністю, а про структурну кризу політичної відповідальності за результати такого управління.
❖ Державні підприємства: від активів до тіньових інструментів демобілізації капіталу
Державний сектор в Україні налічує понад 3 тисячі підприємств, з яких:
70% не мають затверджених фінансових планів;
93% не сплачують дивідендів;
загальний рівень збитковості перевищує 6,4 млрд грн на рік;
заборгованість по заробітній платі досягла 685 млн грн;
середня орендна вартість державного майна знизилась на третину.
При цьому частка підприємств, які були прибутковими у 2000–2010-х роках, сьогодні продемонстрували негативні фінансові результати, хоча мають збережену інфраструктуру, кваліфіковані кадри та попит на продукцію в стратегічних секторах (машинобудування, транспорт, енергетика).
❖ Від "фантомізації" до демпінгової приватизації: повторення помилок 90-х
Управлінська модель, що склалась навколо держпідприємств, є не просто неефективною, а інституційно зруйнованою. Її функціональне призначення зводиться до трьох пунктів:
Довести актив до нефункціонального стану;
Створити борговий/збитковий шлейф, що унеможливлює обслуговування або розвиток;
Сформувати легітимаційне поле для приватизації за низькою оціночною вартістю.
Це дозволяє конвертувати державний актив у надприбутковий приватний ресурс, попередньо очистивши його від зобов’язань, боргів і суспільного очікування ефективності. Така модель є повторенням схем «прихватизації» 1990-х, з тією різницею, що сьогодні вона відбувається під риторикою "розвантаження держави" та "підвищення ефективності".
❖ Політична безвідповідальність і відсутність імен
Найбільш тривожним є відсутність інституційного інтересу до відповідальності за збитковість. Жодна з наступних ланок:
керівники держпідприємств;
члени наглядових рад;
уповноважені особи Фонду держмайна;
куратори в органах виконавчої влади;
аудитори та контролери;
не понесли політичної чи юридичної відповідальності за багаторічні негативні результати. Водночас структури БЕБ, ДБР та Рахункової палати фактично демонструють системну бездіяльність щодо аналізу причин і механізмів руйнування державного сектора.
❖ Чому це не є об’єктивною економічною кризою
З огляду на базову економічну модель держави у час війни — коли потреба в індустріальних активах, технологічних виробництвах та логістичних потужностях зростає — знищення інструментів державного виробництва слід розглядати не як результат ринкових умов, а як політико-економічне рішення.
Формування штучного уявлення про «збитковість» держави та «неефективність» державного менеджменту часто стає частиною інформаційного супроводу до подальшої реалізації активів приватному сектору.
Таким чином, фантомізація є інструментом, а не наслідком.
❖ Що мала би робити держава замість продажу:
Формування системного аудиту всіх збиткових підприємств, з іменами керівників, підписантів, аудиторів, учасників закупівель;
Впровадження кримінального аналізу діяльності у розрізі статей ККУ: службова недбалість, доведення до банкрутства, зловживання службовим становищем;
Заборона приватизації активів зі стратегічним або оборонним потенціалом до завершення воєнного стану;
Впровадження KPI для державних керівників з політичною відповідальністю за невиконання;
Інституційна реформа Фонду держмайна та публічне розслідування його ролі у формуванні "фантомів".
❖ Висновки
Державна власність — це не тягар, якщо нею не управляють як тіньовим активом.
Якщо більшість держпідприємств в Україні сьогодні є збитковими, то це не економіка неефективна — це політична система відмовилась виконувати базові обов’язки.
Справжня приватизація починається не з продажу майна, а з відновлення відповідальності за знищене. І поки в кожного «фантомного» підприємства не з’явиться публічний керівник, аудитор, куратор і стаття, всі дискусії про «реформи» є лише ширмою для нового розпродажу.
