Коли "націнтереси" збігаються: чому США, Європа і Росія готові домовлятися за рахунок України
Коли Сергій Лавров промовляє слова про «національні інтереси всіх учасників конфлікту», це звучить як формула для підручника з дипломатії. Але варто лише трохи підняти кришку — і всередині виявляється зовсім інший набір зацікавлених.
1. Росія.
«Національні інтереси» Кремля — це зовсім не безпека чи розвиток. Це відновлення моделі концтабору "СРСР": зібрати в межах колишньої імперії території, де можна безкарно грабувати ресурси й населення. Україна, Балтія, Польща чи Фінляндія в цій логіці — не сусіди, а майбутні зони надексплуатації.
2. США.
Американські корпорації бачать ідеальну Росію як сировинний придаток без ядерної зброї. Їхній інтерес простий: Москва залишається менеджером глобального грабунку, тільки без права шантажувати світ атомною кнопкою. У цьому сенсі «повернути» Росії її старі володіння навіть вигідно: стабільний хижак кращий, ніж хаотична зграя.
3. Європа.
Європейські еліти погоджуються з американськими інтересами, але мріють позбутися посередників. Їм хочеться прямого доступу до сировини — без ТНК США і без газового шантажу Кремля.
4. Україна.
Українські олігархи трактують «націнтереси» по-своєму: не заважати їм продовжувати експлуатацію країни, вбудованої у глобальні ланцюги. Контрабанда, посередницька торгівля російським газом і нафтою з Європою — ось і весь їхній реальний «патріотизм».
5. Трамп.
Коли Дональд Трамп каже, що «все вирішить на основі національних інтересів», він фактично визнає: інтереси олігархів США, Європи та Росії дивовижним чином збігаються. І формула «злити Україну заради великої угоди» виглядає цілком робочою.
6. Китай.
Але в цій конструкції з’являється несподіваний збій — товариш Сі. «Найкращий друг Путіна» не збирається дозволяти йому та Трампу перекроювати Європу. Підтримка України Пекіном — це не альтруїзм, а розрахунок. Китай виграє, коли Росія й США грузнуть у європейській війні, а баланс лишається нестабільним.
📝 Висновок:
Фраза Лаврова про «національні інтереси» насправді описує глобальне меню олігархів і ТНК. Україна в ньому — лише розмінна карта. Але саме тут виникає парадокс: збіг інтересів США та Росії не гарантує угоди, бо Китай грає у власну гру.
