Коли пам'ять стає товаром: як донька Нємцова перетворила трагедію батька на щит для російського лобізму

Є речі, які здається неможливо критикувати публічно. Пам'ять про загиблих. Біль дітей, що втратили батьків. Страждання жертв політичних репресій. Ці теми оточені особливою етичною недоторканністю — і саме тому вони стають ідеальним прикриттям для маніпуляцій.

Недавній пост Жанни Нємцової на захист розблокування російських активів у ЄС — яскравий приклад того, як пам'ять про видатного політика і правозахисника може бути використана для просування цілей, прямо протилежних його ідеалам.

Святиня як щит

Борис Нємцов загинув, захищаючи демократичні цінності та протистоячи путінському режиму. Його донька сьогодні використовує батьківську пам'ять як недоторканний щит для лобіювання інтересів російського капіталу. Будь-яка критика її аргументів автоматично перетворюється на святотатство — адже як можна сперечатися з донькою вбитого опозиціонера?

Це цинічна, але ефективна стратегія. Жанна Нємцова вибудовує свою позицію так, що опонентам доводиться не просто сперечатися з економічними аргументами, а фактично «атакувати жертву трагедії». Психологічно це надзвичайно складно — і Нємцова це прекрасно розуміє.

Мільйони «прогресивних жертв»

Подивімося на суть пропозицій Нємцової. Вона вимагає розблокувати активи «мільйонів несанкціонованих клієнтів російської фінансової системи», серед яких нібито «сотні тисяч найбільш прогресивно мислячих людей».

Стоп. Про кого йдеться? Про росіян, які мали можливість вивести капітали за кордон і тримати активи в західних юрисдикціях. Тобто про досить забезпечених людей, які не довіряли російській фінансовій системі ще до війни. Де докази того, що саме ця категорія громадян становить опозиційно налаштовану частину суспільства?

Нємцова просто приклеює ярлик «прогресивних» до групи людей, чиї інтереси збирається лобіювати. Це класична маніпуляція: беремо потрібну нам соціальну групу і оголошуємо її носієм позитивних цінностей — без жодних фактичних підстав.

Хто винен у війні?

Ще більш цинічна логіка причин і наслідків, яку пропонує Нємцова. За її версією, заморожування активів «консолідує людей навколо Путіна» і стає перешкодою для зміни ставлення до війни.

Виходить, що не російська агресія стала причиною санкцій, а санкції стали причиною підтримки агресії. Не режим розв'язав війну, а Захід «довів» росіян до підтримки режиму, заморозивши їхні заощадження.

Це маніпулятивна інверсія відповідальності. Жанна Нємцова фактично звинувачує жертву (Захід, що ввів санкції у відповідь на агресію) і виправдовує агресора (російське суспільство, що підтримує війну нібито через матеріальні втрати).

«Гуманізм» проти українців

Особливо огидна та частина, де Нємцова «розуміє позицію українців щодо колективної відповідальності», але одразу пояснює, чому обрала «шлях гуманізму».

Вона прирівнює вимоги українців про справедливість до свого особистого бажання помсти за батька. Український біль від щоденних обстрілів і вбивств ставиться в один ряд з особистою образою. Вимога відповідальності агресора представляється як «жадоба помсти», а лобіювання інтересів громадян цього агресора — як «гуманізм».

Це не просто маніпуляція — це моральний цинізм найвищої проби.

Кому це вигідно?

Нємцова пропонує створити «спеціалізовану управляючу компанію в ЄС» для російських активів. Звучить як технократичне рішення, але по суті це схема легітимізації обходу санкцій.

Хто буде бенефіціаром? Ті самі «мільйони росіян», які отримають доступ до своїх капіталів. Режим, який отримає лояльність забезпеченого класу. І, звичайно, юристи та управляючі компанії, які заробляють на цих схемах.

А хто програє? Україна, яка позбудеться одного з інструментів тиску на агресора. Принцип невідворотності відповідальності, який буде розмитий «гуманістичними» винятками.

Зрада пам'яті

Найстрашніше в цій історії не економічні розрахунки і не політичні маневри. Найстрашніше — це використання пам'яті Бориса Нємцова для досягнення цілей, які суперечать усьому, за що він боровся.

Нємцов віддав життя за те, щоб зупинити путінську систему. Його донька використовує його ім'я для того, щоб цю систему підтримати — хай і в завуальованій формі. Зняття санкцій з російського капіталу не зупинить війну, але дасть режиму додаткові ресурси та легітимність.

Це пряма зрада батьківської спадщини, прикрита красивими словами про гуманізм і раціональність.

Урок для всіх

Історія з Жанною Нємцовою — важливий урок про те, як працюють сучасні маніпуляції. Вони не використовують грубу пропаганду і очевидну брехню. Вони оперують високими цінностями, благородними мотивами і недоторканними авторитетами.

Маніпулятор не каже: «Я лобіюю інтереси російського капіталу». Він каже: «Я борюся за гуманізм і права людини». Він не зізнається: «Мені потрібні гроші російських олігархів». Він декларує: «Я захищаю прогресивно мислячих людей від несправедливості».

І найголовніше — він використовує власний біль і пам'ять про близьких як недоторканний щит від будь-якої критики.

Нам усім варто запам'ятати: ні особисті трагедії, ні високий моральний статус не дають права на маніпуляції. Більше того — чим вищий статус, тим більша відповідальність за кожне слово.

Що робити далі?

Випадок Нємцової показує, наскільки важливо не піддаватися на емоційні маніпуляції, навіть коли вони лунають з уст «недоторканних» фігур. Треба розрізняти особистий біль і політичні цілі, пам'ять про героїв і спекуляції на їхньому імені.

Українці мають право вимагати справедливості від агресора. Російське суспільство має нести відповідальність за підтримку війни. І жодні «гуманістичні» аргументи не повинні цю відповідальність розмивати.

Борис Нємцов заслуговує на те, щоб його пам'ятали як людину принципів, а не як бренд для політичного лобізму. І його донька краще за всіх повинна це розуміти.