Конференція з антикорупції: коли цифри брешуть, а герої мовчать

НАЗК провело щорічну презентацію соціологічного дослідження про корупцію. Зібралися правильні люди, пролунали правильні слова, намалювали правильні графіки. І десь між рядків — якщо уважно слухати — проступила картина, яку організатори точно не планували показувати.

Соціологія як самообман

Головна новина дослідження: 89,7% українців вважають корупцію поширеною. Рік тому було 91,4%. Це подається як позитивна динаміка. Насправді це маніпуляція — видавати статистичний шум за перемогу.

Але є й глибша проблема. Реальний досвід корупції — тобто люди, які особисто давали хабар або з них вимагали — становить 18,2%. Сприйняття — 89,7%. Розрив у п'ять разів. І тут соціологи, до їхньої честі, самі визнають: кореляції між реальним рівнем корупції і її сприйняттям майже немає. В Португалії особистий досвід корупції — 1%, сприйняття — 91%, вище ніж в Україні.

Це не аргумент на користь України. Це вирок методології. Якщо інструмент не вимірює те, що ми хочемо виміряти — він непридатний для висновків. Конференція НАЗК побудована на тому, що ці цифри щось означають. Вони не означають нічого, крім рівня довіри до влади — і цей рівень в Україні закономірно низький, бо влада його не заслужила.

"Схеми ті самі що 10 років тому"

Це сказав сам директор НАБУ Кривонос. Не критик, не журналіст — людина яка очолює орган що вже десять років ці схеми нібито знищує. Він сказав це як пояснення чому на митниці нічого не змінилося. Але насправді це вирок всій системі.

Схеми ті самі — бо НАБУ не нищить схеми. Воно міняє людей на чолі схем, поки самі схеми продовжують працювати. Різниця принципова: можна скільки завгодно садити директорів митниць, але якщо механізм заниження митної вартості вбудований в процедуру — наступний директор просто займе місце попереднього. Що і відбувається. Що і фіксує соціологія, хоча не наважується це так назвати.

Сенниченко: як НАБУ не помічало очевидного

Справа Дмитра Сенниченка, ексголови Фонду державного майна, — ідеальна ілюстрація того як "антикорупційна" система функціонує насправді.

За версією слідства, Сенниченко очолював злочинне угруповання яке через підставних директорів ОПЗ та ОГХК продавало держпродукцію за заниженими цінами підконтрольним компаніям. Збитки державі — понад 500 млн грн, загальний обсяг відмивання — понад 10 млрд грн. Схема працювала з 2019 по 2021 рік.

І от деталь, яку НАБУ вписало у власне повідомлення про підозру. Впродовж 2019–2020 років, поки схема працювала в повну силу, Сенниченко тричі писав до НАБУ заяви про корупцію і публічно про це говорив. Детективи пізніше встановили: він доносив на конкурентів, щоб усунути їх з ОПЗ та ОГХК і розчистити місце для власних людей. НАБУ приймало заяви, реагувало, відкривало провадження — і не помічало, що є інструментом в руках людини яка грабує ті самі підприємства.

Два роки. Три заяви. Мільярди гривень.

Сенниченко зараз у міжнародному розшуку, живе імовірно в Іспанії. Справа "розслідується". Але питання не про Сенниченка — питання про НАБУ: як орган що позиціонує себе як головний антикорупційний щит країни два роки не бачив що його використовують як зброю конкурентної боротьби всередині злочинної організації? Відповіді дві: або некомпетентність, або щось гірше. Третього не дано.

Рівень Іспанії та Угорщини — це не "непогано"

На конференції прозвучало заспокійливе порівняння: за рівнем сприйняття корупції Україна знаходиться приблизно там само де Іспанія та Угорщина. Це подавалося як свідчення що "все не так погано".

Ні. Це катастрофа.

Іспанія і Угорщина — країни з десятиліттями мирного розвитку, без окупованих територій, без мобілізації, без щоденних ракетних ударів по інфраструктурі. Корупція там — це проблема ефективності та справедливості. В Україні корупція під час війни — це зрада. Це вкрадені гроші на оборону. Це генератори яких немає в лікарнях. Це боєприпаси яких немає на фронті. Це солдати які гинуть через те що хтось поклав їхні гроші в нерухомість в Дубаї.

Порівнювати Україну 2025 року з мирною Іспанією — це або нерозуміння контексту, або свідома спроба знизити планку відповідальності.

Питання яке залишилося без відповіді

Найчесніший момент конференції стався не в мікрофон. Євген Глібовицький сказав Кривоносу прямо: НАБУ діє в політичній, а не правовій логіці — коли матеріали прослуховувань потрапляють у медіа у визначений момент з визначеним ефектом, це політична дія, а не правова. Кривонос змінив тему. Глібовицький зафіксував публічно: "Ви відповіли не на те питання. Чесно відповісти на нього в цих умовах неможливо".

Це і є діагноз. Не соціологія, не графіки, не порівняння з Португалією. А момент коли директор головного антикорупційного органу країни не може публічно відповісти на пряме запитання про незалежність свого органу.

Антикорупційна конференція 2025 року показала не прогрес. Вона показала межі того про що в Україні можна говорити вголос — і того про що доводиться мовчати.