Конвеєр смерті: як війна перетворилася на найприбутковіший бізнес XXI століття

Західний наратив про те, що війна зробила Путіна жебраком — це казка для тих, хто вірить у силу санкцій як у силу молитви. Заморожені резерви ЦБ, арештовані яхти, закриті рахунки — все це виглядає переконливо на брифінгах Мінфіну США. Але якщо подивитися на цю війну не як на геополітичний конфлікт, а як на фінансову операцію, картина перевертається з ніг на голову.

Війна не підірвала позиції кремлівської еліти. Вона запустила найбільший в історії перерозподіл власності під прикриттям бойових дій. Це приватизація 2.0, яка за обсягом поглинань перевершила 1990-ті, але тепер цей процес відбувається за повної відсутності конкуренції.

Знецінити, щоб скупити

Механіка елементарна і знайома кожному, хто хоч раз бачив корпоративне рейдерство. Війна та санкції обвалюють вартість російських активів — від енергетичної інфраструктури до споживчих мереж. Shell, Renault, IKEA, McDonald's тікають із ринку, розпродаючи бізнеси за безцінь. А хто купує? Ті самі люди, що сидять у Кремлі, у Раді безпеки і підписують накази про війну.

Це не побічний ефект війни. Це її бізнес-модель.

Масштаб перерозподілу власності, який відбувся за три роки, перевищує все, що Росія бачила з часів Єльцина. З однією принциповою різницею: тоді були конкуренти, Ходорковські та Березовські, які могли перехопити шматок. Зараз конкурентів немає — вони або втекли, або мовчать, або сидять, або їх взагалі вбили.

ВПК як друкарський верстат

Оборонний бюджет Росії перевищив 6% ВВП, і коментатори хором називають це ознакою економічного божевілля. Вони не розуміють головного: у клептократичній системі військові витрати — це не витрати. Це трансфер.

Держава виділяє трильйони рублів на озброєння. Ці гроші надходять у корпорації — Ростех, Уралвагонзавод, ОАК, — які контролюються тими самими людьми, що засідають у Раднацбезі. Снаряд, який коштує у виробництві умовні 50 тисяч рублів, проходить через бюджет за 200 тисяч. Різниця осідає в кишенях «правильних» людей. Кожен снаряд, що вибухає десь під Авдіївкою чи Часовим Яром, генерує нове замовлення. Кожне замовлення — це нова маржа. Чим довше війна — тим більше грошей. Це не бойові дії, це бізнес-процес.

Вільний опціон Путіна

Але найцікавіше починається з державними гігантами — Газпромом, Роснафтою, Аерофлотом, РЖД. Тут кремлівська еліта володіє тим, що фінансисти називають “безкоштовним опціоном”. Це унікальна позиція, де вони фіксують прибуток за будь-якого сценарію. Коли корпорація заробляє — вони отримують бонуси. Коли корпорація тоне у збитках через війну — вони висмоктують ресурси через роздуті державні замовлення та сервісні контракти. Для них збитки Газпрому — це лише цифри в звітності, які покриє бюджет, тоді як їхні особисті капітали продовжують зростати на обслуговуванні цього розпаду.

Перший варіант: дати корпораціям просісти під тиском санкцій, обвалити їхню оцінку до мінімуму, після чого “приватизувати” їх на користь своїх за символічну ціну. Чиновник, який підписує угоду, отримує свою частку через ланцюг прокладок. Коли ринок відновлюється — нові власники сидять на активах, що коштують у рази більше за ціну купівлі. Класичне рейдерство, тільки замість бандитів з 1990-х — генерали з корочками ФСБ.

Другий варіант: тримати активи, витягувати грошовий потік протягом усього періоду знецінення, а продати пізніше — коли санкції послаблять, або коли ціни на сировину підскочать, чи коли з'явиться вигідний покупець. Результат той самий: надприбуток.

В обох сценаріях програє лише один гравець — населення “Росії", яке оплачує всю цю схему інфляцією, деградацією інфраструктури та власними життями на фронті.

Західний капітал уже стоїть у черзі

І тут починається найнеприємніша частина цієї історії — та, про яку не люблять говорити на конференціях з безпеки.

Санкції — це не стіна. Це фільтр. Великий капітал ніколи не йде назавжди — він просто змінює маршрут. Уже зараз через Дубай, Гонконг, Стамбул, Астану західні фонди готуються повернутись на російський ресурсний ринок. Архітектура самих санкцій створює для цього механізм: вибіркове пом'якшення для “стратегічних” угод, винятки для “енергетичної безпеки”, гуманітарні коридори, через які чудово проходять фінансові потоки.

Логіка акул Уолл-стрит дзеркальна до логіки Путіна. Активи знецінені? — Ідеально! Продавець під тиском? Ще краще! — Дисконт буде максимальним! 

Треба лише почекати правильного моменту і зайти через правильні двері. Політик отримає “дипломатичну перемогу”, знявши частину санкцій. Корпорація отримає сибірські родовища за безцінь. Кремлівський чекіст отримає кеш і гарантії. Усі задоволені.

Це не конспірологія. Це логіка капіталу, яка працює однаково від часів Ост-Індської компанії до залогових аукціонів Єльцина і далі — до наших днів.

Що це означає для України

Для нас ця модель означає кілька речей, які варто усвідомити без ілюзій.

Путін не зупиниться, тому що війна йому вигідна фінансово. Кожен місяць бойових дій — це нові контракти, нові потоки, новий перерозподіл. Чекати, що економічний тиск змусить Кремль шукати мир, — означає не розуміти, хто і скільки заробляє на цій війні.

Захід не завжди наш союзник у тому сенсі, в якому ми хочемо вірити. Той самий капітал, який сьогодні фінансує наше озброєння, завтра стоятиме в черзі за дешевими сибірськими активами. Це не зрада — це природа великих грошей. І будувати стратегію виключно на вірі в західну солідарність — небезпечно і безглуздо.

Наша сила — не в чужих санкціях, а у власній спроможності зробити ціну війни нестерпною для Кремля на полі бою, а не в бухгалтерських звітах. Бо єдине, чого путінська модель не переживе — це військової поразки. Усе інше вона здатна монетизувати.