Лідерський вакуум: Україна між форумами і фронтом
30 квітня на YouTube-каналі Юрія Конавальчука вийшов ефір, присвячений темі лідерства і безпекових форумів в Україні. У дискусії взяли участь: генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун, публіцист і письменник Олег Чеславський, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик. Ведучий - політик і громадський діяч Юрій Коновальчук. Приводом для розмови став черговий Київський безпековий форум Яценюка, а ширшою темою - питання, яке не дає відповіді вже роками: де в Україні лідери і чи здатна існуюча система їх народити.
Публіцист і письменник Олег Чеславський, один з учасників дискусії на YouTube-програмі "Сім кроків до перемоги" (ефір від 30 квітня), дав найлаконічнішу оцінку: форум виявився "найбільш пустим з точки зору рішень" за всі роки. Єдина конкретна теза, яку звідти рознесло інтернетом - ультиматум Буданова: Донбасу не віддамо. Крапка. Все решта - фон.
Форум як виставка, а не фабрика
Феномен сучасних українських безпекових форумів - це феномен не думки, а позиціювання. Генерал Віктор Ягун, запасу СБУ, описав механіку чесно: люди приходять туди, щоб показати - "я ще тут, я в темі, я працюю". Кулуари дорожчають. Ідеї дешевшають.
Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик додав системний діагноз: ці форуми не про майбутнє. Принципово - не про майбутнє. Тому що виступають переважно ті, хто вже відіграв свій час - колишні посадовці, відставні генерали, постмайданний актив першого покликання. Ялтинська безпекова стратегія, за словами Кулика, - це взагалі "клуб колишніх". І це не образа. Це констатація.
Головне питання лишається без відповіді: де генерування українського порядку денного? Не рефлексія на те, що сказав Захід, не реакція на черговий пакет ЄС, а власна ініціатива, власна позиція, власний запит до світу. Цього на форумах немає. Через це Буданов на безконкурентному полі виглядав як єдина людина, яка знає, що хоче сказати.
"Ці форуми не про майбутнє. Принципово не про майбутнє. Тому що в фокусі таких форумів має бути генерування Україною певного порядку денного - наші ініціативи як ініціативи, а не як рефлексія на те, що нам генерує Захід." (Віталій Кулик)
Де лідери? Питання не риторичне
Голосування глядачів передачі дало жорстку відповідь: 62% вважають, що лідерів треба шукати на фронті. У владних кабінетах - 9%. Ноль, за іронією, отримали ті, хто сидить у цих кабінетах.
Ягун пояснив відсутність "знакових особистостей" на форумах просто: їх поменшало. Система побудована так, що всі старші за президента - вже "застарілі". Він сам пережив це: у 45 йому сказали, що він "вже старий" для повернення на держслужбу. В країні, де вся вертикаль підлаштована під вік одного керівника, кадрового резерву немає за визначенням.
Чеславський сформулював ширшу проблему: у нас взагалі немає дискурсивного простору, де можна перевірити, хто справді має стратегічне мислення, лідерські якості і політичну волю. Медіа просувають тих, кого просувають. Форуми підсвічують тих, кого хочуть підсвітити. Низ не знизу вгору не підіймається - він там розчиняється.
"У нас немає фактично жодної площини, де ми можемо з'ясувати, чи є люди з лідерськими якостями, зі стратегічним баченням, з політичною волею. Ми перебуваємо у вакуумі." (Олег Чеславський)
Еліту вирощують. Не призначають
Ягун звернув увагу на інституційний провал, який тягнеться з 90-х: в Україні ніхто ніколи не ставив собі за мету системно виховувати еліту. Британська традиція, козацька старшина, українська діаспора після Другої світової - всі вони розуміли: людину, яка прийде до влади, треба готувати роками. У нас - не готують.
Соціальний ліфт підхоплює того, хто виявився спритнішим у потрібний момент. Кулик назвав це "нахрапістістю в точці турбулентності" - і визнав, що найближчі 20-40 років Україна з цієї турбулентності не вийде. Тобто пінна хвиля нікуди не дінеться. Питання тільки в тому, чи буде середовище, яке цю піну хоч якось відфільтровує.
Паралельно відбувається системна деградація парламентаризму. Партія - не політична сила, а бізнес-клуб. Депутат - не представник округу, а представник партійного списку. Пересічному громадянину балотуватися практично неможливо. А в умовах воєнного стану вся ця конструкція заморожена ще й де-юре.
"Партії у нас - це бізнес-структури, в яких, на жаль, політики вже немає." (Олег Чеславський)
Три якості лідера: підсумок дискусії
Учасники так і не дали формального переліку. Але з двогодинної розмови три виміри зчитуються чітко.
Перший - людяність і емпатія. Кулик поставив цю якість першою не випадково: "найбільша кількість психопатів ломиться в політику, в яких відсутня емпатія як така, і вони знаходять себе там як риба у воді". Без емпатії будь-яке рішення стає антилюдським - технічно грамотним і катастрофічним по суті.
Другий - здатність слухати і будувати команду. Ягун сформулював просто: лідер - це не той, хто все знає, а той, хто знає, в кого запитати. Хто може зібрати людей, розподілити відповідальність і не розсипатися після першої кризи. Авторитаризм - це не лідерство, це страх перед командою.
Третій - сенс і коріння. І Ягун, і Чеславський наполягали: лідер, який не знає, звідки він і навіщо, - не лідер. Розуміти власну біографію, мати прозоре минуле, відчувати себе частиною історичної долі країни - це не романтика. Це базова перевірка на справжність.
"Влада - це наркотик. І ніхто поки що не захоплювався нею в тій мірі, щоб залишитись собою. Це важливо пам'ятати - і перевіряти себе." (Олег Чеславський)
"Лідер - це той, для кого ця країна болить. Хто не може не робити. Оце лідер." (Віталій Кулик)
Замість висновку: фронт дасть, але не збереже
62% дивляться на фронт - і мають рацію. Там є люди, які пройшли справжній іспит. Але Кулик попередив від надмірного оптимізму: після кожного Майдану, після кожної великої події люди вигорають і хочуть відпочити. А поки вони відпочивають, "спритні піховшики" ділять владу.
Ягун ще конкретніший: бійці повертаються з переконанням "я навчився стріляти - прийду і розберуся з тим головою сільради". Ця енергія - реальна і небезпечна одночасно. Якщо її не перехопити і не скерувати в конструктивне русло, вона стане деструктивною.
Висновок дискусії такий: лідери в Україні є. Вони на фронті, у класних кімнатах, в громадських організаціях. Але система, яка мала б їх підхоплювати і виводити нагору, не побудована. І поки форуми збираються для того, щоб підсвітити вже готових медійних персонажів, а не знайти нових - цикл повторюватиметься. Морок чи світанок? Залежить від того, хто встигне зайняти кімнату першим.
