Лінгвістична еквілібристика: навіщо борці з корупцією вигадують нові евфемізми для суддівської мафії Князєва
Найнебезпечніший адвокат корумпованого правосуддя - це не сам корумпований суддя. Це той, хто роками отримував гранти на боротьбу з ним, а тепер виходить до мікрофона й пояснює суспільству, що, власне, нічого аж такого страшного й не сталося.
Маємо свіжий шедевр у виконанні заступниці виконавчого директора ЦПК Олени Щербан. Послухайте, як елегантно нам пояснюють природу мільйонних конвертів у Верховному Суді на прикладі справи Князєва. Виявляється, це були не хабарі за конкретні рішення. Боронь Боже. Це була "тіньова зарплата" за "лояльність".
Пряма цитата:
"У Князєва працювала така історія, що він не роздавав хабарі за якісь конкретні справи. Він у певних людей у Верховному суді купував просто лояльність. Він платив свого роду тіньову зарплату людям із тих грошей, які отримував сам. Він купував цю лояльність, і це означало, що ці люди - його умовна команда, яка повинна його слухати та в потрібних моментах виконувати вказівки."
Вдумайтеся в цей рівень аргументації. Тобто якщо суддя Верховного Суду бере від голови цього ж суду щомісячний конверт з доларами, він уже ніби й не зовсім корупціонер. Він просто отримує другу зарплату за загальну слухняність. Це не продаж правосуддя, це корпоративний тимбілдінг. Умовна команда, яка повинна слухатися. Прекрасно.
А найкраще у цій версії - механіка з обмінником. Гроші ж не носили з кабінету в кабінет, що ви. Їх міняли в одному пункті біля суду. І тепер фігуранти на повному серйозі пояснюють, що той самий обмінник просто матеріалізував їм у кишені ті самі купюри, які туди здав Князєв. Магічний київський обмінник, що роздає корупційний кеш потрібним людям виключно за збігом обставин.
І ось тут починається найцікавіше. Бо коли нам кажуть, що судді "просто брали гроші за лояльність і нічого поганого не робили", це звучить уже не як викриття, а як виправдання. Суддя, який бере хоч копійку поза законом, перестає бути "хорошим" тієї ж секунди. Він на утриманні. Куплена лояльність судді - це і є продаж правосуддя, тільки оптом, а не в роздріб. Помісячно, а не за окрему справу Живаго.
Але навіщо так старанно пом'якшувати формулювання? Відповідь, на жаль, лежить на поверхні. Справа Князєва - це вирок не лише Верховному Суду. Це вирок усій системі очищення, яку роками будували й сертифікували за гранти. Бо тих самих суддів колись пропускала крізь сито Вища рада правосуддя. Це вона їх затверджувала, підтверджувала, давала добро. І якщо тепер чесно сказати, що під куполом ВСУ працювало банальне організоване злодійство, постає украй незручне питання: а що ж тоді роками "очищали" й "реформували"?
Ось чому хабар раптом перетворюється на "тіньову зарплату". Ось чому злочин перевдягається в "купівлю лояльності". Назвати речі своїми іменами означало б визнати, що король голий, а правосуддя в нас роками було відверто продажним, і його при цьому регулярно водили на медогляд та видавали довідку про бездоганне здоров'я.
Більш недолугої спроби врятувати репутацію ВРП і відмити токсичний шлейф суддівської корпорації годі й шукати. Коли антикорупційні функціонери починають бавитися в лінгвістичну еквілібристику й замінювати "хабарництво" на "тіньову зарплату", це вже не захист правосуддя. Це його тиха капітуляція, дбайливо загорнута в красиву обгортку.
