НАБУ як медіа: хто насправді розголошує дані слідства — і хто за це не відповідає
Заява НАБУ щодо «передчасного і неконтрольованого розголошення» даних досудового розслідування, яке, мовляв, «може завдати шкоди інтересам потерпілого, підозрюваного та іншим учасникам провадження» — звучить наче формально коректно, але викликає низку запитань, якщо глянути на реальну практику.
🧠 Логіка НАБУ — це логіка контрольованої монополії: лише ми вирішуємо, що, коли і через кого розголошується. При цьому ті ж самі дані, які у вустах незалежного журналіста — «розголошення», в устах "громадського активіста" чи "журналіста на грантах" — вже "суспільно важлива інформація".
❓Тоді постає кілька логічних (і юридичних) питань:
Що таке «контрольований розголос»? І хто саме здійснює контроль — службові особи НАБУ, пресслужба, чи недоторкані «друзі» з підконтрольних медіа та ГО?
Чи не порушує «контрольований розголос» права підозрюваного, включаючи презумпцію невинуватості? Особливо коли йдеться про відео НСРД, яке публікується задовго до завершення розслідування і навіть без оголошення обвинувачення.
Якщо це завдає шкоди обвинуваченому чи потерпілому — то чому нікого не притягують до відповідальності за такий розголос? Хіба не має бути відкрите кримінальне провадження за ст. 387 КК України (розголошення даних досудового розслідування)?
Чому витоки з матеріалів слідства мають привілейованих адресатів — «своїх» журналістів, громадських діячів, блогерів? Чи не є це спробою формувати публічне сприйняття справи до будь-якого рішення суду?
📌 Висновок: НАБУ перетворюється на інформаційного гравця з усіма рисами редакційної політики — де обирають, кого «злити», кого «зачекати», а кого «не чіпати». І парадокс у тому, що справжнім ЗМІ в цій ситуації — не довіряють, а переслідують. Бо реальна свобода слова — це завжди загроза для інформаційної монополії.
