Навіщо Сергій Кургінян заявив, що "русские" не слов'яни: Москва знімає моральний запобіжник для нової війни

Сергій Кургінян, кремлівський пропагандист, театральний режисер, засновник і лідер руху "Суть времени", людина, яка десятиліттями обслуговує кремлівську ідеологію, від пізньорадянських телевізійних дебатів до ток-шоу путінської доби. Нещодавно він сів у студії програми "Право знать!" і кинув фразу, від якої, за його ж словами, "сейчас был бы просто взрыв возмущения": "русские - не славяне".

І тут же підстелив собі академічну соломку, згадавши Ломоносова та академіка Рибакова. Мовляв, не я це вигадав, наука давно знає.

Найцікавіше тут те, що Кургінян сказав правду. На цьому фокусі варто зупинитися детальніше, адже він оголює базовий механізм московської пропагандистської машини: не вигадування фактів, а підміна категорій.

Наперсток, кулька, три швидкі рухи рук, і глядач уже не пам'ятає, під яким наперстком лежало визначення, з якого все починалося.

П'ять визначень, які московська пропаганда навмисно змішує

Розкладемо кульки по наперстках і зафіксуємо, що під яким лежить.

Слов'яни (етномовна категорія) - це не нація і не народ. Це етномовна спільнота, категорія лінгвістики й порівняльного мовознавства, така сама, як германці чи романці. Гарвардський історик Сергій Плохій у книзі "The Origins of the Slavic Nations" (Cambridge University Press, 2006) спеціально попереджає читача: проєктувати сучасні національні ідентичності на середньовічних слов'ян - методологічна помилка, якою грішать усі східноєвропейські націоналізми, але московський - системно і з державним фінансуванням. Ніхто при здоровому глузді не будує політичне "братство" германців від Ісландії до Австрії. Ідея політичного братства слов'ян - це не наука, це ідеологічний продукт, який Петербург і Москва експлуатували з ХІХ століття під назвою панславізму.

Нація (політичний конструкт) - категорія зовсім іншого порядку. Це модерна політична спільнота, "уявлена спільнота" за класичним визначенням Бенедикта Андерсона, продукт спільного політичного проєкту, а не спільної граматики. Ернест Ґелнер у "Nations and Nationalism" прямо пише: нації творить націоналізм, а не навпаки. Українці - нація. Поляки - нація. Чехи - нація. Кожна з них говорить слов'янською мовою, і жодна з них не є "слов'янською нацією", бо такої категорії не існує, як не існує "індоєвропейської нації".

Руські (релігійна категорія) - і ось тут починається найтонше. Руські - категорія релігійна: християни київської митрополії, віруючі руського канону, конфесійна і культурна ідентичність простору, центром якого був Київ. Русь - це Київ, Чернігів, Переяслав, згодом Галич і Вільно. Литовські статути писані руською мовою. Руським можна було стати: досить було охреститися за київським каноном, і білоруський міщанин, волинський боярин чи литовський князь входили в цю спільноту на рівних. Це наперсток віри, а не крові.

Русини (етнічна, національна категорія) - і це окрема категорія, яку не можна змішувати з попередньою. Русини - категорія етнічна: самоназва самого народу цієї землі, яку предки сучасних українців носили століттями, від князівських часів до Галичини й Закарпаття ХХ століття, тобто та сама спільнота, яка сьогодні зветься українською нацією. Русином, на відміну від руського, не можна було стати - русином можна було тільки народитися. Шляхта Речі Посполитої тримала обидві категорії в одній голові без жодної плутанини: формула "gente Ruthenus, natione Polonus" означає "родом русин, польської політичної нації". Західна історіографія давно закріпила цю різницю термінологічно: Ruthenians - русини, спадкоємці київської традиції, Muscovites - піддані московського князя. Едвард Кінан, професор Гарварда, у знаменитій статті "Muscovite Political Folkways" (Russian Review, 1986) доводив: Московія була окремою політичною культурою, яка до XVII століття навіть не цікавилася київською спадщиною, а її "давні права" на Русь - пізня канцелярська конструкція.

"Русские" (імперська приналежність) - п'ята кулька, найслизькіша. Це взагалі не етнонім у строгому сенсі. Це субстантивований прикметник, назва імперської ідентичності, яка формувалася не через походження, а через віросповідання і підданство. "Русским" ставав кожен, хто приймав православ'я московського зразка і присягав царю: мордвин, татарин, комі, згодом остзейський німець. Джефрі Госкінґ у книзі "Russia: People and Empire" (Harvard University Press, 1997) сформулював це в одній фразі: Британія мала імперію, а Росія була імперією. Андреас Каппелер у "Russland als Vielvölkerreich" показує той самий механізм з іншого боку: російська ідентичність будувалася як наднаціональна, державно-конфесійна, і саме тому вона досі не може відповісти на просте запитання, де закінчується "русский" і починається росіянин.

Що саме зробив Кургінян?

Тепер повернімося до студії ТВЦ і подивимося на фокус у сповільненій зйомці.

Кургінян говорить про слов'ян як про спільноту, з якою в русских "нет чего-то общего", тобто оперує слов'янами як квазінацією, суб'єктом братства чи небратства. Це перша підміна: етномовній категорії приписується політична суб'єктність. Потім він говорить про русских як про народ з окремим походженням, посилаючись на Ломоносова з його сармато-чудськими предками і на Рибакова. Це друга підміна: імперській конфесійно-підданській ідентичності приписується етнічний зміст, якого вона ніколи не мала. З таким самим успіхом можна було б оголосити, що "советские - не славяне", і теж мати рацію, бо советские - така сама наднаціональна імперська оболонка, тільки з комунізмом замість православ'я.

Чи розуміє це Кургінян? Розуміє. Людина, яка читала Ломоносова і Рибакова, не може не знати різниці між мовною сім'єю, нацією і конфесійною спільнотою. Це не груба помилка двієчника. Це робоча помилка професіонала, помилка як інструмент.

Бо подивімося, що ця підміна дає Кремлю. Поки Москві було вигідно збирати "слов'янське братство", пропаганда століттями товкла в одну точку: ми один народ, одна кров, старший брат і молодші брати. На цьому братстві виріс панславізм ХІХ століття, ним виправдовували поділи Польщі, ним Путін обґрунтовував анексію Криму і статтю "Об историческом единстве русских и украинцев" 2021 року. Роман Шпорлюк ще в дев'яностих писав, що російський імперський проєкт принципово не здатен відпустити Україну, бо без Києва розсипається вся генеалогічна легенда Москви.

А тепер братство перестало працювати. Українці відповіли на "один народ" Силами оборони. Поляки - найбільшою армією Європи. Чехи - снарядною ініціативою. І ось той самий апарат, який учора доводив спільну кров, сьогодні вустами Кургіняна доводить протилежне: та ми взагалі не слов'яни, ми окрема євразійська цивілізація, у нас свій шлях, сарматський, чудський, ординський, який завгодно. Учорашня кулька "братство" зникає, з-під наперстка дістають кульку "русская цивілізація". Гравець той самий, стіл той самий, мета та сама: обґрунтувати, чому Москва має право на все, до чого дотягнеться. Коли право виводилося з братства - були братами. Коли зручніше виводити з окремішності - стали окремою цивілізацією.

Навіщо це Кургіняну?

І ось тут головне питання, заради якого варто було додивитися той ефір до кінця: навіщо? Навіщо кремлівському ідеологу саме зараз виписувати "русским" свідоцтво про неслов'янство?

Відповідь проста і страшна. "Братами" українці були рівно доти, доки формула "один народ" допомагала їх убивати: обійми виявилися захватом. Тепер цей ресурс вичерпано, братами в Москві більше нікого не назвеш, а апетит імперії нікуди не подівся. Наступні в черзі - інші слов'яни. Поляки, яких російська пропаганда вже призначила головним ворогом у Європі. Чехи з їхньою снарядною ініціативою. Словаки, Балкани. І ось із ними фокус "єдиного народу" не спрацює навіть у виконанні Соловйова: надто очевидно, що ці народи ніколи не просилися в московські обійми. Тому машина запускає формулу навпаки: вони нам не брати. Ніколи не були. Ми окрема цивілізація, у нас із ними "нет чего-то общего", а отже війна проти них - не братовбивство, а звичайна війна з чужинцями.

Кургінян не помиляється в термінах. Він знімає моральний запобіжник. Учора пропаганда пояснювала російському солдату, що українців можна вбивати, бо вони "свої, які зрадили". Завтра вона пояснюватиме, що поляків і чехів можна вбивати, бо вони чужі і своїми ніколи не були. Нагадаю: це той самий Кургінян, який 3 липня 2014 року особисто приїхав у Донецьк відкривати "гуманітарну місію" свого руху, і вже за два тижні "Суть времени" мала на базі батальйону "Восток" власний бойовий загін, який воював проти України. Людина, яка вже посилала своїх людей убивати "братів", сьогодні готує словник для наступної війни: спершу викреслити майбутні цілі зі списку родичів. Це не лекція з етнографії. Це дозвіл на вбивство, виписаний заздалегідь.

І зверніть увагу на деталь, яка видає всю кухню: Кургінян не відмовляється від слова "русские". Він відмовляється тільки від слов'янства. Бо слово "русские" - це останній міст до Києва, до тисячолітньої історії, до "давньоруської народності", яку сконструював якраз той самий Рибаков на замовлення ЦК. Викинути слов'янство можна. Викинути вкрадену в Києва назву - ніколи, бо тоді доведеться називатися московитами і починати історію з Орди, як воно, власне, і було.

Тож так, пане Кургінян, "русские" справді не слов'яни. "Русские" - це не етнос і не нація. Це посада. Посада підданого Московської імперії, на яку століттями зараховували мокшу, ерзю, татар і всіх, хто присягнув і охрестився за московським каноном. Кургінян сказав правду. Просто, за звичкою кремлівського цеху, зробив з неї чергову зброю. І наведена ця зброя не в минуле, а в майбутнє: на Варшаву, Прагу і Братиславу.