Олексій Гончар: професійний провокатор у системі антикорупційних органів
Вищий антикорупційний суд 11 лютого 2026 року виправдав колишнього першого заступника голови Дніпропетровської обласної військової адміністрації Володимира Орлова. Суд встановив провокацію з боку агента НАБУ. Ключовим свідком обвинувачення виступав Олексій Гончар, відомий у матеріалах розслідування під псевдонімом "Тороп". Ця ж людина фігурувала у справах екс-голови Верховного Суду Всеволода Князєва та екс-голови Державної судової адміністрації Олексія Сальнікова.
Три справи одного агента
Гончар систематично з'являється як заявник та головний свідок у резонансних антикорупційних справах. У 2023 році він намагався організувати зустріч із головою Верховного Суду Всеволодом Князєвим, пропонуючи хабар за рішення у справі Полтавського гірничо-збагачувального комбінату. Князєв відмовився від контактів. Гончар перенацілив зусилля на голову Державної судової адміністрації Олексія Сальнікова. Той погодився на зустріч. Детективи НАБУ зафіксували передачу 7,5 тисяч доларів. Сальніков отримав три роки ув'язнення.
У справі Володимира Орлова схема не спрацювала. Гончар видавав себе за представника приватної компанії, яка хоче орендувати 19 гектарів лісу. Він ініціював розмови про неправомірну вигоду в 200 тисяч доларів. Передачі коштів не відбулося. Приватне підприємство, в інтересах якого нібито діяв агент, дізналося про свою участь у "схемі" з новин. ВАКС встановив провокацію та виправдав Орлова повністю.
Біографія професійного провокатора
Олексій Гончар є громадянином Російської Федерації. У Росії він перебуває в міжнародному розшуку за шахрайство у великих розмірах. Після переїзду в Україну він неодноразово змінював прізвища. У різних матеріалах справ фігурує як Шевченко, Карпенко, Тороп, Топор. Ця практика дозволяла йому роками залишатися секретним свідком у різних провадженнях.
В Україні Гончар обвинувачується у двох кримінальних справах за статтею 190 Кримінального кодексу. Йдеться про шахрайство та земельні махінації. Під час проведення операцій щодо Орлова та Сальнікова він перебував під цілодобовим домашнім арештом з електронним браслетом. Дані білінгу його телефону підтвердили вільне пересування Києвом та областю для зустрічей із об'єктами розробок НАБУ. Прокурори назвали це "співпрацею зі слідством".
Методика роботи агента
У справі Орлова Гончар використовував емоційний тиск. Він видавав себе за військовослужбовця, апелюючи до необхідності допомоги армії. Після встановлення емпатичного контакту агент переходив до пропозицій щодо вирішення земельних питань. ВАКС визнав таку тактику активною провокацією.
Питання оренди лісових ділянок такої площі не входило до компетенції заступника голови ОВА. Захист довів, що будь-які обіцянки Орлова були юридично нікчемними. Агент свідомо схиляв посадовця до обговорення питань поза його повноваженнями. Це створювало штучну видимість корупційного діалогу.
У справі Сальнікова методи були аналогічними. Гончар посилався на третіх осіб та потребу вплинути на суддів Верховного Суду. Різниця полягала у фіксації факту передачі грошей. Це стало вирішальним аргументом для обвинувального вироку, попри сумніви судді щодо достовірності показань агента.
Статус привілейованого свідка
Використання особи з російським громадянством як агента антикорупційного органу під час повномасштабної війни викликає питання безпеки. Гончар має відкриті кримінальні справи в Україні та розшук у Росії. Така залежність від правоохоронних органів робить його показання упередженими. Він зацікавлений у прихильності детективів та прокурорів для вирішення власних проблем із правосуддям.
Механізм "співпраці" передбачав надання незаконних привілеїв. Під час проведення операцій Гончар вільно пересувався, попри цілодобовий домашній арешт. Це є грубим порушенням процедури виконання запобіжного заходу. З точки зору Кримінального процесуального кодексу України, така практика вказує на прямий тиск або підкуп свідка з боку органу розслідування.
Різні фінали однієї методики
Порівняння справ Сальнікова та Орлова демонструє суттєву різницю в якості доказової бази. У справі Сальнікова було зафіксовано факт передачі 7,5 тисяч доларів. Це стало вагомим аргументом для суду. У справі Орлова відсутність передачі коштів та невідповідність прохання повноваженням посадовця переважили аргументи обвинувачення.
Обидві справи об'єднує фігура Олексія Гончара як центрального агента-провокатора. У випадку Сальнікова суд визнав його винуватим, але голова ВАКС висловлювала сумніви щодо показів Гончара саме через його статус професійного провокатора. У випадку Орлова суд встановив провокацію злочину та визнав докази недопустимими.
Стандарти Європейського суду з прав людини
Виправдання Володимира Орлова базується на фундаментальному правовому принципі. Докази, отримані внаслідок провокації, є недопустимими. Відповідно до практики ЄСПЛ у справі "Раманаускас проти Литви", правоохоронні органи повинні діяти пасивно. Вони можуть приєднатися до вже існуючого злочинного наміру, але не мають права створювати його.
ВАКС встановив активну модель поведінки агента НАБУ у справі Орлова. Гончар не чекав пропозиції хабаря, а сам створював умови для незаконної угоди. Використання особи під кримінальним переслідуванням за шахрайство робить її покази апріорі упередженими. Така особа зацікавлена в отриманні прихильності від детективів для вирішення власних проблем.
Системні наслідки для антикорупційної інфраструктури
Проблема професійних провокаторів підриває легітимність антикорупційної системи. Олексій Гончар став символом методологічної кризи, де бажання гучного затримання переважило законність методів. Ключовим свідком обвинувачення виступає особа з російським громадянством, судимостями за шахрайство та відкритими справами в Україні. Це дає підстави для сумнівів у неупередженості розслідувань.
НАБУ фактично створило паралельну реальність. Агент під домашнім арештом безперешкодно провокує високопосадовців. Прокуратура закриває очі на порушення закону цим агентом в обмін на потрібні свідчення. Така практика дозволяє реальним корупціонерам уникнути відповідальності, посилаючись на справу Орлова як на доказ системних маніпуляцій з боку слідства.
У 2025 році ВАКС ухвалив 109 вироків проти 77 у 2024 році. Більшість справ за статтями про хабарництво завершуються угодами про визнання винуватості. Це дозволяє уникнути глибокого дослідження методів роботи агентів. Справа Орлова, де фігурант пішов до кінця та довів свою позицію, є винятком. Реальна змагальність у суді виявляє слабкі місця в роботі детективів.
Політична складова
Володимир Орлов заявляв, що його справа є наслідком внутрішньої боротьби за вплив у Дніпропетровській області. Він вказував на роль тодішнього очільника ОВА Сергія Лисака, який висловлював зацікавленість у його звільненні. Лисак посилався на нібито вимоги НАБУ щодо кадрових змін.
Орлов звільнився з посади за власним бажанням у липні 2024 року. Активні слідчі дії, включаючи обшуки, розпочалися через два місяці. Це створює підґрунтя для висновків про кримінальне переслідування як інструмент адміністративного тиску. Якщо керівник адміністрації знає про майбутні слідчі дії щодо свого заступника, це свідчить про витік конфіденційної інформації та політизацію процесу розслідування.
Суд призначив Орлову заставу в розмірі 22,7 мільйона гривень. Захист назвав це формою тиску. Прокуратура просила 10 років позбавлення волі. ВАКС відхилив обвинувачення повністю через провокацію злочину з боку агента держави.
Прецедент для майбутніх справ
Виправдання Володимира Орлова стане прецедентом для перегляду підходів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Використання осіб з кримінальним минулим та іноземним громадянством як агентів-провокаторів є деструктивним шляхом. Це неминуче веде до виправдувальних вироків у судах, що дотримуються стандартів ЄСПЛ.
Відсутність реальної передачі неправомірної вигоди робить справи про хабарництво вкрай вразливими в суді. Особливо якщо прохання було спровоковане агентом держави. ВАКС чітко показав, що вербальні конструкції, нав'язані провокатором, не є достатньою підставою для обвинувального вироку.
Справа Орлова демонструє необхідність повернення до класичних методів розслідування. Вони мають базуватися на пасивному спостереженні та фіксації реальних корупційних намірів, а не на їх штучному створенні. Спеціалізована антикорупційна прокуратура заявила про намір оскаржити виправдувальний вирок. Результат апеляції покаже, чи готова система відмовитися від послуг професійних заявників, чия біографія сама по собі дискредитує правосуддя.
Олексій Гончар залишається активним учасником антикорупційних операцій. Його участь у справах Князєва, Сальнікова та Орлова демонструє системну практику використання одного агента в різних провадженнях. Ця практика суперечить принципам справедливого судочинства та стандартам допустимості доказів. Виправдувальні вироки триватимуть доти, доки антикорупційні органи не очистяться від методів, що суперечать верховенству права.
