Олена Шуляк визнала, що Україна - кадровий банкрут
Олена Шуляк визнає, що держава Україна на сьогодні, через недолуге керівництво, банкрут по людському капіталу.
І щоб прикрити власну нездатність і неспроможність працювати на благо, добробут і розвиток України, вони будуть кредитуватись мігрантами! Що нібито вирішить критичну нестачу фахівців для забудовників, які за сумісництвом є найкращими ландроматами країни.
Визнавати, хто відповідальний за знищення людського капіталу, Шуляк не хоче. В найліпшому випадку максимум, що ми почуємо від неї та команди політичних банкрутів - що у всьому винен Путін. Путін, звичайно, винен у багатьох речах. Але не Путін шість років не піднімав зарплати в галузі. Не Путін писав містобудівну реформу #5655 під забудовників. Не Путін довів сертифікацію архітекторів до формальності. Не Путін тримав 75% галузі в тіні. Це робила якщо не персонально вона, то її колеги по фракції - роками, методично, з посмішкою на телекамеру і з орденом княгині Ольги ІІІ ступеня на лацкані.
Сама Шуляк формулює це так: питання людського капіталу важливіше за регуляторні і за фінансування. Тобто в перекладі з депутатської: грошей і законів у нас вистачає, не вистачає людей, яких ці гроші і закони перемелять. За попередніми оцінками самої ж Шуляк - бракує понад 250 тисяч кваліфікованих працівників. Чверть мільйона людей, яких треба десь узяти.
І ось тут починається найцікавіше. Бо коли голова профільного комітету, ексочільниця "Слуги народу" і авторка тієї самої містобудівної реформи #5655, написаної в інтересах забудовників, говорить про "залучення трудових мігрантів" - це не пропозиція. Це оголошення вироку. Бізнес не чекає - в Україну вже завозять робітників з Індії та Філіппін. Питання тільки в тому, як легалізувати схему.
А схема проста і впізнавана.
Будівельна галузь в Україні - це не про житло. Це про обіг готівки, про офшорну реєстрацію, про земельні ділянки під виглядом інвестконтрактів, про "фондові" гроші, які двадцять років возять туди-сюди між кіпрськими прокладками і київськими ЖК. Це найбільший легальний пилосос для брудних грошей у країні. І тепер до цієї конструкції допишуть ще один поверх - дешеву безправну робочу силу, яка не страйкує, не звертається до інспекції з праці, не голосує і не пише в фейсбук про невиплачену зарплату.
Українця, який вижив на фронті і повернувся у мирне життя, на будівництво за копійчану зарплатню не заженеш. А пакистанця, бангладешця чи індуса - можна. Йому пообіцяють тисячу. Видадуть пів. Спишуть три. Заберуть паспорт. Поселять у вагончику на двадцять чоловік. І назвуть це "вирішенням кадрової кризи".
Сімдесят пʼять відсотків у тіні - визнання з перших уст
Найкумедніше, що про корупційну природу галузі говорить сама Шуляк. Її ж власне посилання на антикорупційний аудит НАЗК: у сфері містобудування досягнуто лише 25% очікуваних результатів. Решта 75% - в тіні. Три чверті галузі. Три з кожних чотирьох гривень. Триста з кожних чотирьохсот квадратних метрів.
І це говорить не активіст і не журналіст-розслідувач. Це визнання голови профільного комітету Верховної Ради, людини, яка особисто шість років відповідає за цю саму сферу. Вона дослівно перераховує пункти - дозвільна документація, відсутність персональної відповідальності, формальна сертифікація, картельні домовленості, і пропоновує лікувати це... "кредитуванням" робочої сили.
Логіка геніальна. Пацієнт стікає кровʼю - значить, треба влити йому ще крові, тільки чужої і зовсім іншої групи. Якщо галузь, де 75% обігу проходить повз бюджет, страждає від нестачі рук - то треба ці руки завезти, щоб 75% тіньового обігу зросло до 80%. Бо мігрант з паспортом у роботодавця в сейфі - це і є ідеальна одиниця тіньової економіки. Він не зареєстрований у пенсійному. Не подає декларацію. Не звертається в податкову. Не існує ні для держави, ні для статистики - тільки для прораба і касира.
І саме на цій робочій силі мають "відновлювати країну". На цифрах, які НАЗК сама ж Шуляк цитує, як невідкоригований лічильник.
Midland Group: компрадорська біографія в чистому вигляді
Тепер про саму Шуляк - бо її біографія написана так, наче автор спеціально хотів зробити карикатуру на компрадорський клас.
З 2000 року вона працює у фінансово-промисловій групі Midland Group. Засновники - Алекс Шнайдер і Едуард Шифрін. Шнайдер - канадський громадянин російського походження. Шифрін - людина, яка в 90-х контролював "Запоріжсталь" і у 2016 році отримав російське громадянство особисто від Володимира Путіна. Це не "бізнес-партнер з російським корінням". Це людина, яку Кремль персонально нагородив паспортом за заслуги.
До цієї групи входили "Запоріжсталь", "Запорізький залізорудний комбінат", "Запоріжвогнетрив", "Трубосталь" - тобто стратегічна металургія Південно-Східної України, виведена через офшори в російсько-канадські структури ще у 90-х. Класична схема: радянські потужності - в приватні руки - через київську прокладку - в російську групу - з канадським фасадом - на лондонському лістингу.
Шуляк у цій конструкції була не випадковим аудитором. Вона була директоркою департаменту аудиту і аналізу фінансово-господарської діяльності ФПГ Midland Group в Україні. Шість років. Тобто людина, яка особисто бачила, як саме рухалися активи і гроші всередині групи Шнайдера-Шифріна. У 2007 році її підвищили до генерального директора української "дочки" - Midland Development Ukraine. До 2014-го вона очолювала комерційну нерухомість групи в Києві.
Офіційна версія - що "після Революції Гідності у лютому 2014 року Олена Шуляк зі своєю бізнес-партнеркою розірвали юридичні і фактичні стосунки з російським бізнесом". Версія красива, але є деталь: ще у 2020 році, коли її розглядали кандидаткою в міністри розвитку громад, журналісти зʼясували, що друга співзасновниця українського підрозділу на своїй сторінці в Facebook вказувала, що працює саме в російській Midland Group. А Шуляк, попри депутатський статус і заборону займатися бізнесом, все ще числилася співзасновницею українського філіалу. Тоді ж її кандидатура на міністерство і не пройшла - саме через "російський слід".
Не пройшла на міністра. Зате пройшла на голову профільного комітету з містобудування. На авторку реформи #5655. На головну спікерку теми "відбудови". І тепер - на головну лобістку завозу мігрантів у галузь, яку обслуговувала з тридцятилітнім стажем.
Це і є компрадорська біографія в чистому вигляді. Ніякої містики, ніякого "російського сліду в тумані" - просто спадкоємність кадрів. Людина, яка двадцять років допомагала переганяти українську металургію через канадсько-кіпрсько-московські структури, тепер вирішує, як буде влаштована "відбудова". І її рішення цілком логічне в межах її біографії: завезти дешеву робочу силу, віддати її забудовникам, узаконити схему, прозвітувати в Брюсселі.
Європейський фасад над краденим фундаментом
Все це називатимуть "європейською практикою". Хоча європейська практика передбачає трудові права, профспілки, інспекції, мінімалку, медичне страхування і житловий стандарт. У нашому виконанні буде як завжди - запозичений фасад над краденим фундаментом.
Питання навіть не в мігрантах. Мігранти - це наслідок. Питання в тому, що влада, яка за шість років не спромоглася ні зупинити виїзд, ні підняти зарплати, ні провести нормальну житлову реформу, ні розчистити галузь від картелів забудовників - тепер пропонує закрити дірку, яку сама проробила, чужими руками. У буквальному сенсі.
Місцева еліта не будує країну - вона здає її в оренду. Спочатку землю. Потім робочі місця. Потім демографію. Бо власних громадян утримати не змогли і не хотіли: одних відправили на фронт, інших - у польські теплиці і німецькі склади Amazon, третіх - просто поховали. А тепер на місце, що звільнилося, привезуть нових. Дешевших. Слухняніших. Без історичної памʼяті і без вимог.
Що мав би сказати нормальний політик
Критикувати без альтернативи - це теж форма нечесності. Тому скажу просто.
Якщо в країні бракує 250 тисяч кваліфікованих працівників - це не ринкова проблема, яка вирішується "кредитом" під шалені відсотки. Це провал держави, яка щонайменше 6 років не вкладалася у власних людей. І відповідь на провал - не ще один провал, а зміна напряму.
Вкладатись у кадровий потенціал власної країни - а не розбазарювати його. Створити умови для кадрового росту - а не перейматись виключно проблемами олігархів-забудовників.
Це означає конкретні дії:
- Підняти зарплати в галузі до рівня, за який українець погодиться повернутися з Польщі чи Німеччини - не теоретично, а через жорстку привʼязку до собівартості метра і через прозорість кошторисів.
- Перебудувати систему професійно-технічної освіти - не "оновити", не "осучаснити", а зробити заново, з гарантованим працевлаштуванням і нормальною стипендією, бо нинішні ПТУ - це руїни 90-х з табличками 2020-х.
- Запустити реальну, не паперову програму перекваліфікації ветеранів - з житлом, з заробітком на час навчання, з безкоштовним інструментом на виході.
- Витягти галузь з тіні - не риторично, а через персональну кримінальну відповідальність забудовника, інженера і чиновника за кожен дозвіл, як це працює в Німеччині.
- Повернути в країну тих, хто вже виїхав, через гарантії, які зараз дають мігрантам: житло, контракт, медичне страхування, школу для дітей.
Це коштує грошей. Багато. Але рівно стільки ж, скільки розкрадається через 75% тіньового обігу галузі за один рік. Питання - не "де взяти ресурс", а "чому він не залишається в Україні?".
Команда Шуляк відповідає на це питання щодня - своїми рішеннями:
- Ресурс має діставатися забудовникам.
- Робоча сила - дешева, привезена.
- Відповідальність - розмазана.
- Наратив - "у всьому винен Путін".
Це не план відбудови. Це план кредитної кабали. Списання країни, яку її нібито обрані заради захисту інтересів громадян менеджери більше не вважають придатною для життя - але цілком придатною для забудови.
Забудови, в яку, судячи з всього заселять ті самі "кредитні" мігранти.
