Російська економіка — це афера, а не система

У Росії є три речі, які ніколи не працюють: совість, мізки й економіка. Перші дві іноді ще можна перезапустити, а з третьою — усе набагато складніше.
Економіка Росії у 2025 році — це не «вертикаль влади», а горизонтальна афера, у якій нафтодолари розчиняються в палацах, а державні контракти виграють ті, хто ще вчора не вмів написати слово «тендер».

Велич, виміряна у вагонетках

Головний економічний індикатор Росії — це не ВВП, а ВПП — вирив, продав, пропив.

Згідно з даними Росстату, економіка Росії зростає. Це видно неозброєним оком: зростають ціни, зростають борги, гладшають чиновники. Чисте зростання.

Поки світова економіка пішла в хай-тек, Росія вирішила не витрачати час на дурниці. Замість нанотехнологій — «Шойгутех»: запатентований метод закопування брухту під виглядом гіперзброї в поля України. Замість інвестицій у людський капітал — дешевий замінник людей за рахунок імпорту готових спеціалістів із Сирії, Афганістану, Пакистану та Північної Кореї.

Гастарбайтер як стратегічна реформа

«Навіщо вкладатися в освіту, якщо можна просто купити людей?» — ставить питання економічний блок Кремля. І справді: пакистанець із дипломом інженера обходиться втричі дешевше, ніж росіянин зі шкільною травмою й комплексом соціального дарвінізму.

Замість модернізації системи профосвіти — її повний демонтаж і знищення під гаслом «ринок усе вирішить». А потім — захоплення, що ринок дозволив завезти дешевших і слухняніших рабів.

Плани «замінного імпорту населення» виглядають як скандальний мем, але вони вже стали реальністю.

Валерій Фьодоров, директор ВЦВГД (ВЦИОМ):
«Дефіцит кадрів у Росії зумовлений не відсутністю людей, а відсутністю знань. Вони просто не знають, що повинні працювати».

Бюджет — це не кошторис, а інструкція з пограбування

Фінансування в Росії — це не інструмент розвитку, а схема швидкого збагачення наближених до Путіна. Як одного разу сказав неназваний губернатор:

«Ми не будуємо майбутнє — ми інвестуємо в минуле».

Так воно і є.

Усі гроші в Росії належать людям з минулого, які вкрали у неї майбутнє.
«Росіяни» щиро вірять, що краще реставрувати пам’ятник Леніну, ніж фінансувати технопарк. Бо технопарк не дає результату завтра — потрібні роки. А пам’ятник — уже сьогодні можна використовувати для різного роду «патріотичних» заходів.

Кожен бюджетний цикл у Росії — це гра «хто встиг, той і вкрав». Тому дорожнє будівництво перетворилось на постійну рулетку «поклади — вкради — переклади»: клади — кради — клади знову. Дороги існують лише в кошторисах. У реальності, як казав Наполеон 200 років тому:

«У Росії немає доріг — тільки напрямки».

Експорт бідності

Унікальна модель Росії — це не «економіка зростання», а економіка відсутності. Вона не створює, не будує, не переробляє, не виробляє — лише видобуває, експортує й подає відсутність досягнень як майстерність стабільності.

«Ми зберегли темпи!» — звітує Мінекономрозвитку.
Темпи чого? Темпи падіння, але падіння зі смаком. Елегантного.

Головний експортний продукт Росії — це не нафта й газ, а злидні та бідність — головні «традиційні цінності», які захищають народ від скверни й розбещення. Бідність, як би це смішно не звучало, Росія експортує через підтримку «дружніх режимів» — нині це передусім країни Центральної Африки.

Фінансова креативність імені Сєчіна

В умовах санкцій фінансова система Росії перетворилася на вуличного міняйлу з тіньового банку, який приймає лише готівку, облігації внутрішньої зради й крипту з логотипом «імпортозаміщення».

«У нас нова платіжна система — лояльність», — коментує ситуацію Набіулліна.
«До кого?» — уточнює напівмертвий реальний сектор економіки.

Економіка вже давно живе за принципом: замість інвестицій — шантаж і вимагання, замість ринку — режим надзвичайного стану, замість банку — валіза з готівкою для Ротенберга.

А тепер серйозно: як у Кремлі збираються виходити з кризи?

Згідно з внутрішньою запискою Мінпраці РФ на 2026–2030 роки, планується:

• скорочення витрат на середню освіту на 32%,

• перенаправлення частини освітнього бюджету в програму «адаптації мігрантів»,

• створення спеціальних зон — трудових містечок для пакистанських і афганських інженерів.

Тобто, мова вже не йде про програму «точкової міграції» — готується системна заміна корінного населення на мігрантів без інформування цього самого населення.

Ті, хто володіє формальними правами на надра, можуть знайти своє щастя в лісопосадці в Україні, а на їхнє місце привезуть освічених і безправних дешевих мігрантів.