Росія: концтабір, що живе в ілюзій демократії, не помічаючи реальності бараків
Росія: концтабір ілюзій.Демократія, середній достаток, модернізація — все це лише метафори, покликані прикрити незмінну суть: Росія ніколи не була про громадянина. Вона — про власника.
У публічному просторі, особливо в середовищі інтелігенції, побутує химерна і водночас зручна ідея: мовляв, Росія могла бути іншою. Ще трохи зусиль — і її чекали б модернізація, ринок, реформи, навіть європейська інтеграція. Можна було лише "зменшити корупцію", "віддати владу професіоналам", "очистити вертикаль". Цей наратив привабливий, бо дає надію. Але водночас — ілюзорний до безглуздя. Він повністю ігнорує фундаментальну реальність: Росія не є недобудованою демократією. Вона — завершений концтабір, у якому громадяни — не співтворці держави, а лише змінна сировинна маса. Не суб’єкти, а рентні поля.
Не держава, а майно
Кремлівська еліта ніколи не сприймала державу як інституцію, що має служити людям. У їхній системі координат вона — інструмент особистого володіння, не відмінний від нафтової свердловини чи лісового масиву. Тому всі дискусії про «крадіжку з бюджету» є лінгвістичним непорозумінням: не можна вкрасти те, що тобі належить. У цій системі немає розмежування між "державним" і "приватним" — усе є корпоративною власністю вузького кола осіб. Це не корупція. Це — феодальне право на експлуатацію всього живого й неживого в межах контролю.
Міф про "втрачений потенціал"
Численні інтелектуальні кола продовжують сумувати за «втраченим потенціалом»: Росія могла б бути, як Нідерланди. Або хоча б як Саудівська Аравія. Достатньо було не красти, не витрачати мільярди на авантюри, не піднімати пенсійний вік. Але всі ці «могла б» і «була б» ніколи не були частиною справжньої парадигми. Сама постановка питання містить хибу: вона базується на припущенні, що Росія прагне до суспільного добробуту. Насправді — ні. У системі, де країна є ресурсом, а населення — витратним матеріалом, інвестиції в комфорт означають зменшення прибутку власників.
Ідея "середнього достатку" тут — ворожа, бо вона дає людям уявлення про альтернативу. У таборі жодна альтернатива неприпустима. Там є тільки режим.
Імперська декорація замість соціального контракту
Замість модернізації населенню підкинули стару, перевірену оману — парадигму імперської величі. Держава, що не здатна забезпечити лікарню, збудувала націю навколо образу "великої війни". Пропаганда не просто замінила реальність — вона створила комфортну симуляцію, у якій бідність — це жертовність, відсталість — це особливий шлях, а зовнішня ізоляція — це "суверенітет". Як і в кожному таборі, головне — не правда, а стабільна ілюзія.
Ліберальна помилка: 2012 рік як точка неповернення
Серед частини інтелектуалів популярна теза: 2012 рік був моментом, коли Росія остаточно втратила шанс на модернізацію. Це зручна дата — ілюзія змін, навесні яких ще щось могло бути. Але помилковим є припущення, що Кремль обирав між шляхами. Він не стояв на роздоріжжі — він завжди йшов одним курсом. Просто з 2012 року стало неможливо це приховувати.
Тому зміна декорацій — від демократії до імперії — не означає зміни суті. Це лише зміна вивіски на тих самих воротах табору. Жоден із цих наративів не мав на меті дати народу свободу. Їхнє призначення — інфантилізувати населення, створити міфологію, у якій раціональна критика неможлива, бо тебе оголошують зрадником "святої місії".
Резюме: концтабір не реформується
Усе, що сьогодні здається "втраченою Росією", — насправді було вивіскою на ідеологічному КПП, за якою ніколи не було реальної дороги до свободи. Навіть ті періоди, що сьогодні згадуються як "вікна можливостей", насправді були просто паузами між караулами. У таборі можна лише виживати або мріяти про втечу. Але реформувати його — неможливо. Бо той, хто володіє табором, не прагне покращити його — він прагне, щоб він функціонував без збоїв.
Тому ілюзії про демократію в Росії є не шляхом до змін, а частиною механізму підкорення. Історія концтаборів не знає щасливих реформ. Вона знає тільки повстання або поступове згасання.
