Росія як мімікрична антиутопія: історична ідеалізація США та народження лубкової автократії
У XVIII столітті, коли Сполучені Штати лише зароджувалися, Російська імперія вже розглядала їх як утопічну альтернативу власній політичній реальності. Американська революція, республіканська модель управління, навіть фігури Франкліна та Вашингтона стали символами прогресу і свободи в очах частини російської інтелігенції.
Цей захват не був випадковим. Він відбувався на тлі європейського Просвітництва і кризи легітимності самодержавного порядку. Російські мислителі, зокрема Новиков, Ломоносов, а згодом і Герцен, шукали в американському експерименті не просто політичну модель, а сценарій виходу з кріпацької темряви.
Однак в історії Росії ідеалізована модель рідко перетворюється на реальність. Наслідування обертається мімікрією, а мімікрія — національним симулякром.
Американська республіка як прототип мрії
У США виникла унікальна модель модерної держави, заснованої на принципі "народного суверенітету", де правитель — лише функція, а не сакральна істота. Декларація незалежності, Конституція, федералізм, система стримувань і противаг — усе це стало втіленням політичної зрілості нації, яка виросла з протесту проти колоніального гноблення.
На противагу цьому, Росія після Петра І не розвивала горизонтальні форми влади, а навпаки — поглиблювала вертикаль і сакралізацію монарха. Прийнявши деякі технології з Заходу, Росія відкинула їхній дух, зберігаючи в основі феодальну, кастову логіку управління.
Герцен, Кропоткін і утопія Тихоокеанської федерації
Александр Герцен у середині ХІХ століття уявляв собі гіпотетичне об'єднання Сибіру й Каліфорнії в "цивілізаційний союз", де пануватиме свобода особистості, розвиток науки, нові форми соціальної рівності. Цю ідею підтримували і Кропоткін, і Муравйов-Амурський, що бачать у США можливість утекти від тиранії та будувати альтернативу вільному Сході.
Але утопія не знайшла реального ґрунту. Замість федеративної мрії Росія остаточно згортала політичну суб'єктність, від Сибіру до Варшави, від Кавказу до Фінляндії.
Москва — Сколково замість Силіконової долини
XXI століття знову підтвердив цю закономірність. Коли США стали флагманом інноваційної економіки, в Росії з'явилась імітація — "Сколково", що в дусі пізньої самодержавної фарси перетворилось на бюрократичний мем. Інститути без свободи не дають інновацій, а держави без громадян — не творять майбутнього.
Конституційна форма і сакралізована влада
Америка базується на раціональному конституціоналізмі: президент змінний, державні інститути — вищі за персоналії. У Росії натомість Конституція існує лише як формальність. Її легко "обнуляють", переписують, підлаштовують під особистість. Президент там — монарх у демократичному гримі.
Ідея народного представництва ніколи не вкорінилась у політичній культурі Росії. Держдума — декоративна. Судова система — підконтрольна. Медіа — придушені. Суспільство — атомізоване. І все це в обгортці власного, "особливого" цивілізаційного шляху, який насправді є збірником нереалізованих копій чужого успіху.
Мрія, що стала фарсом
Росія, яка колись надихалась Америкою, стала її антитезою — і навіть пародією.
Вона перейняла форму, але не суть. Ідеї — але не принципи. Слова — але не дії.
Від Франкліна до ФСБ. Від Джефферсона до "обнулення". Від “We the people” до “у нас так принято”.
Цивілізація копій, дзеркал, лубкових міфів. І поки Америка, попри всі кризи, залишається політичною лабораторією свободи, Росія обрала роль її тіні — гучної, агресивної, але назавжди вторинної.
