Русь, Рим та Комунізм: Історія неоімперських амбіцій Москви

5 лютого

Комунізм — це не просто утопічна ідея рівності, яка обіцяє свободу та процвітання для всіх. У руках Москви він перетворився на ідеологічну зброю з виразно імперськими цілями, значною мірою запозиченими з концепції «Третього Риму».
Як і «Третій Рим», комунізм базувався на місіонерській ролі, головна мета якої полягала у поширенні свого впливу на весь світ і встановленні контролю над народами під гаслом загального блага. По суті, якщо раніше Москва прагнула піднятися над світом православних рабів, то за комунізму вона прагнула піднятися над світом пролетарів.

Комунізм і імперська місія Москви

З приходом більшовиків до влади у 1917 році Москва використовувала комуністичну ідеологію як універсальний інструмент експансії. Імперії завжди потребують ідеологічного обґрунтування для своїх завоювань і воєн, які подаються як шлях до беззаперечно благородної мети. І хто, як не комунізм, ідеально підходив для цього:

Універсальність комунізму. На відміну від обмежених націоналістичних ідей, комунізм пропонував об’єднання всіх класів, рас, релігій і статей під одним знаменом. Це дозволяло Москві просувати ідею «світової революції», де кожна людина, незалежно від походження, могла стати частиною великого неоімперського проєкту.
Боротьба з націоналізмом як загрозою імперії. Для будь-якої імперії головним ворогом є націоналізм, адже він руйнує єдність завойованих територій. Комунізм придушував національні рухи, замінюючи їх «пролетарським інтернаціоналізмом», що фактично означало підпорядкування національних інтересів інтересам Москви. Наприклад, український націоналізм у 1920-1930-х роках був жорстоко придушений під приводом боротьби з «буржуазним елементом», що призвело до масового голоду і репресій.
М’яка окупація через русифікацію. Комунізм надавав Москві легітимність для русифікації підкорених народів. Російська мова стала «мовою соціалізму», якою мали говорити всі радянські народи. Це була форма м’якої окупації: російська культура і мова домінували в школах, університетах та державних установах, витісняючи місцеві національні мови і давні традиції.
Економічне обґрунтування експансії. Під гаслами колективізації та індустріалізації Москва фактично експлуатувала ресурси національних республік. Наприклад, Центральна Азія перетворювалася на сировинний придаток, постачаючи бавовну та сільськогосподарську продукцію для потреб центру, але отримуючи мінімальні інвестиції у свій розвиток.

Утопія проти утопії: комунізм і «Третій Рим»

Концепція «Третього Риму» стверджувала, що Москва — це центр православного світу, покликаний врятувати християнство після падіння Риму та Константинополя. Комунізм, попри свій антирелігійний характер, багато в чому успадкував цю ідею. Різниця полягала лише в тому, що замість релігії в центрі утопії опинилися «науковий соціалізм» і ідея класової боротьби.

Світова місія. І «Третій Рим», і комунізм стверджували, що Москва зобов’язана нести «світло істини» іншим країнам. У випадку «Третього Риму» це була православна віра, а у випадку комунізму — соціалістична революція. Недарма СРСР активно підтримував комуністичні партії по всьому світу — від Латинської Америки до Азії та Африки.
Зовнішній ворог. Імперії завжди потребують зовнішнього ворога, щоб виправдовувати свою експансію. Для «Третього Риму» такими ворогами були католики та мусульмани, для СРСР — капіталізм і Захід. Ця дихотомія допомагала Москві підтримувати внутрішню стабільність, виправдовуючи репресії та мілітаризацію.
Утопічна риторика. Обидва проєкти обіцяли побудову ідеального світу: «Третій Рим» — через православну справедливість, комунізм — через соціальну рівність. Проте на практиці обидві утопії служили прикриттям для територіальної експансії та концентрації влади в руках центру.

Приклади імперської логіки під ширмою загального блага

Колективізація як інструмент контролю. Офіційно колективізацію проводили для ліквідації бідності та підвищення продуктивності сільського господарства. Однак на практиці вона стала засобом економічного підпорядкування селян і репресій проти тих, хто чинив опір централізованій владі. Голодомор в Україні, Казахстані та на Північному Кавказі був прямим наслідком цього імперського підходу.
Радянізація Східної Європи. Після Другої світової війни СРСР встановив контроль над країнами Східної Європи під приводом їх захисту від «фашизму» та «буржуазного впливу». Проте насправді це була типова імперська експансія, де під виглядом допомоги встановлювалися маріонеткові комуністичні режими.
Підтримка національно-визвольних рухів. Москва активно підтримувала революції у країнах третього світу, надаючи зброю та економічну допомогу. Однак це не було актом альтруїзму. Натомість СРСР отримував доступ до ресурсів і встановлював свій політичний вплив, як це сталося в Анголі чи В’єтнамі.

Від утопії до геополітики

Комунізм у руках Москви перетворився з утопічної ідеї побудови раю на землі на потужну імперську зброю. Його універсальність дозволяла СРСР розширювати свій вплив під прикриттям «звільнення» народів від капіталістичного гніту. Але, як і «Третій Рим», комуністична утопія виявилася міфом, який слугував прикриттям для геополітичних амбіцій і корисливих інтересів правителів Кремля.

Сьогоднішня Росія, попри зміну риторики — тепер говорять про «русский мир» або «багатополярний світ» — продовжує використовувати багато тих самих методів впливу, від політичної пропаганди до економічного контролю. Це ще раз доводить, що в основі її дій лежать не ідеологічні принципи, а прагматична імперська хижа логіка, яка лише змінює своє обличчя, адаптуючись до контексту залежно від місця і часу.