Якщо громадська рада доброчесності не може відповісти про свою доброчесність, то хто взагалі може?

Четверо людей написали гнівну статтю про корупцію. Через три місяці їх викликали підтвердити власні слова. І почалося щось дивне.

14 листопада 2025 року в залі Верховної Ради панувала специфічна тиша — та, що буває перед грозою або після неї. Сергій Власенко, голова Тимчасової слідчої комісії, повільно перегортав роздруковані сторінки колонки з "Української правди". Перед ним сиділа Тетяна Катриченко — авторка цього матеріалу, колишня членкиня Громадської ради доброчесності.

Три місяці тому вона писала про темники з вказівками, кого обирати до ГРД. Про блокування контактів з донорами. Про пів мільйона доларів, які десь розчинилися. Писала конкретно, з іменами та цифрами.

А сьогодні, коли її запитали — чи правда все це, — вона відповіла: "Стаття 63 Конституції".

І це був тільки початок.

Акт перший: юридичний твістер

Уявіть собі шахову партію, де одна сторона грає за правилами, а інша раптом починає посилатися на статут футбольної федерації.

Власенко поклав перед Катриченко документ — розписку про те, що вона розуміє відповідальність за неправдиві показання. Стандартна процедура. У будь-якому суді, на будь-якому допиті, у будь-якій цивілізованій країні — підписуєш і даєш показання.

Катриченко почала читати підготовлену заяву.

"Перед тим, як я підпишу якусь розписку, я хотіла би дізнатися причину мого виклику," — сказала вона тоном студента, який не зробив домашнє завдання і тепер намагається зіграти на часі.

Власенко пояснив. Чітко, конкретно, юридично бездоганно: ви написали статтю з конкретними звинуваченнями у корупції, ми викликали вас підтвердити або спростувати ці факти.

Катриченко продовжила читати заяву. Про перевищення повноважень. Про те, що ТСК не має права перевіряти ГРД.

Юридичний нюанс: Стаття 89 Конституції дає Верховній Раді право створювати тимчасові слідчі комісії для розслідування питань суспільного інтересу. Постанова про створення ТСК включає "розслідування можливих фактів корупції у судах та органах судової влади".

Питання: Чи є ГРД частиною судової системи?

Формально — ні, це громадський орган. Фактично — так, бо без висновку ГРД ВККС не може призначити судею. Це не консультативний орган типу "а що ви, шановні громадяни, думаєте?" — це обов'язковий елемент процедури.

Але Катриченко не збиралася обговорювати юридичні тонкощі. Вона нарешті підписала розписку — після десятихвилинної словесної дуелі — і перейшла до наступного рівня захисту.

Акт другий: стаття 63 як універсальна відмовка

Власенко почав з простого питання. Навіть не питання — з цитати зі статті Катриченко:

"Фундація не змогла сформувати повноцінний секретаріат, хоча мала на це грант."

"Це відповідає дійсності?" — запитав він.

"Я підтверджую лише те, що написано публічно," — відповіла Катриченко.

Зал завмер. Бо це не відповідь. Це констатація очевидного — так, ви читаєте текст, який дійсно надрукований на папері. Але чи він правдивий?

"Конкретне питання: чи був сформований секретаріат за станом на момент написання колонки?"

"Це оціночні судження."

Зупинімося тут на секунду. У кримінальному праві є різниця між фактом і оцінкою. "Іванов — злодій" — це оцінка. "Іванов 15 березня 2025 року взяв гаманець Петрова" — це факт.

"Секретаріат не був сформований" — це факт або оцінка?

Власенко не здавався:

"Шановна пані Катриченко, оціночні судження — це коли ви кажете 'ТСК погане'. А 'чи існує секретаріат' — це факт."

Пауза.

"Вам це невідомо? На момент написання статті?"

Ще одна пауза.

"Тобто ви не знаєте, чи було на момент написання статті створено секретаріат? Тобто ви збрехали в статті. Ввели в оману читачів і суспільство."

Слово "збрехали" повисло в повітрі, як присуд.

І тоді Катриченко витягла свій козир:

"Я користуюсь статтею 63 Конституції України."

Інтермеццо: що не так зі статтею 63

Стаття 63 Конституції — прекрасна норма. Вона захищає людину від примусу свідчити проти себе. Це фундаментальний принцип, закріплений ще в римському праві: nemo tenetur se ipsum accusare — ніхто не зобов'язаний звинувачувати себе.

Якби Катриченко була підозрюваною у кримінальній справі, стаття 63 працювала б ідеально.

Але вона не підозрювана. Вона — свідок. Автор публічної статті, в якій написала про конкретні протиправні дії третіх осіб.

Власенко пояснив це з хірургічною точністю:

"Статтю 63 використовується для захисту від кримінального звинувачення. Якщо ви вважаєте, що в ваших діях при написанні цієї статті є ознаки кримінального злочину, тоді можете використовувати статтю 63. Але це означає, що ви просто відмовляєтеся від показань, а це тягне кримінальну відповідальність за статтею 385 Кримінального кодексу."

Перекладемо з юридичної: Якщо ви написали правду — підтверджуйте. Якщо написали брехню — ви самі визнаєте, що вчинили злочин (завідомо неправдиве повідомлення про злочин, стаття 383 КК). Якщо відмовляєтеся відповідати без законних підстав — це також злочин (стаття 385 КК).

Катриченко обрала четвертий варіант: посилатися на статтю 63 до всіх питань підряд, як на заклинання.

Акт третій: темники, яких ніхто не бачив

У статті був найсильніший епізод. Той, що міг би стати основою кримінальної справи, якби підтвердився:

"Деякі громадські організації отримали проекти бюлетенів з відмітками 'плюс' навпроти бажаних кандидатів."

Темники. Класика. Як у 2000-х, коли журналістам диктували, що писати про Кучму і про опозицію. Тільки тут йшлося не про новини, а про вибори до органу, який контролює суддів.

Власенко зачитав цю цитату і запитав:

"Чи це відповідає дійсності?"

Катриченко, яка хвилину тому казала "я підтверджую все написане", раптом відповіла:

"Ні, неправда."

Зал здригнувся.

"Хвилиночку, — втрутився Власенко, — ви щойно сказали, що підтверджуєте написане. А зараз кажете 'неправда'. То коли ви були щирою?"

Катриченко повернулася до улюбленої відповіді: "Я підтверджую те, що написано в статті."

"Питання не в тому, що написано, — майже крикнув Власенко, — питання в тому, чи це правда!"

Подальші відповіді перетворилися на сюрреалізм:

— Ви бачили списки з плюсами? — Ні, я не бачила ніяких. — Знаєте того, хто бачив? — Я зараз не пригадаю. — А звідки тоді ви дізналися, що є темники? — (довга пауза) Стаття 63 Конституції.

Паралельна реальність: дві інші свідки

Ольга Піскунова і Людмила Янкіна — інші співавторки статті — грали за тим же сценарієм.

Піскунова принесла майже ідентичну заяву про перевищення повноважень. Додала цікаву деталь: "Колонка містить припущення, а не факти."

Припущення?

У колонці написано чорним по білому: "Координацію підготовки і подання документів здійснювала фундація DEJURE. За наслідком цієї координації із 17 членів ГРД семеро є висуванцями фундації DEJURE."

Це припущення? 7 з 17 — це математичний факт, який можна перевірити списком. Координація — це дія, яка або була, або не була.

Янкіна пішла ще цікавішим шляхом. На питання, звідки вона дізналася про списки кандидатів, сформовані заздалегідь, вона відповіла:

"Послухайте, пройшло вже доволі багато часу."

— Це було у серпні, — зауважив депутат. — Ну, це давно.

Три місяці — це давно?

Для порівняння: суддів запитують, як вони придбали квартиру в 2011 році. І вони пам'ятають. Бо це їхня квартира, їхні гроші, їхні рішення.

А тут — публічна стаття з гучними звинуваченнями, яку прочитали сотні тисяч людей, яка підірвала довіру до нового складу ГРД. І через три місяці автори "не пам'ятають" деталей.

Головний герой, який не прийшов

Михайло Жернаков — керівник Фундації DEJURE, головна фігура всіх звинувачень — взагалі не з'явився на засідання.

Замість нього прийшов лист. У листі — філософські міркування про межі компетенції ТСК, про незалежність судової влади, про важливість судової реформи.

Власенко прочитав цей лист вголос, і в його голосі було щось середнє між подивом і іронією:

"Жернаков чомусь вважає, що він не повинен підкорятися закону."

Юридична довідка: Згідно з частиною 4 статті 19 Закону "Про тимчасові слідчі комісії", у разі відмови особи з'явитися на засідання ТСК може прийняти рішення про привід — примусове доставлення.

ТСК ухвалила таке рішення. 18 листопада Жернакова мали викликати повторно, вже з можливістю застосування приводу.

Але це поставило цікаве юридичне питання: чи може громадянин, який не є державним службовцем, відмовитися з'явитися на ТСК, посилаючись на те, що комісія перевищує повноваження?

Формально — ні. Виклик ТСК — це не запрошення на каву, це процесуальна дія, яка має правові наслідки.

Фактично — він це зробив. І поки ніяких наслідків немає.

Що каже закон: розбираємося в компетенції

Найцікавіше питання у всій цій історії — чи має право ТСК розслідувати формування ГРД?

Позиція "за":

1. ГРД — частина системи добору суддів

Згідно зі статтею 87 Закону "Про судоустрій і статус суддів", ВККС зобов'язана врахувати висновок ГРД. Без нього процедура неповна.

Якщо ГРД говорить "цей кандидат недоброчесний", ВККС має це врахувати. Якщо ВККС ігнорує висновок ГРД, це окрема проблема, але сам механізм передбачає обов'язковість участі ГРД.

2. Корупція в ГРД = корупція в судах

Якщо склад ГРД формується через маніпуляції, то всі її подальші висновки щодо суддів також під питанням.

3. Постанова ВР дозволяє

Постанова №45119 говорить про "розслідування можливих фактів корупції у судах та органах судової влади". ГРД впливає на судову владу — значить, входить до мандату.

Позиція "проти":

1. ГРД — незалежний громадський орган

Статті 86-87 Закону "Про судоустрій" чітко вказують: ГРД діє незалежно від ВККС. Це не держорган, не частина ВККС, а зовнішній суб'єкт.

2. Стаття 19 Конституції

Органи влади можуть діяти тільки на підставі закону. Якщо в постанові ВР прямо не написано "перевіряти ГРД", то ТСК виходить за межі мандату.

3. Принцип поділу влади

Втручання законодавчої влади у процес формування органу, який впливає на судову владу, порушує баланс. ВККС навіть написала офіційну заяву про "політичний тиск".

Хто правий?

Чесна відповідь: незрозуміло.

Це класичний випадок правової невизначеності, коли обидві сторони мають аргументи. Остаточну крапку може поставити тільки Конституційний Суд.

Але є один практичний момент: якщо в колонці описані факти про корупцію, хтось повинен це перевірити. Якщо не ТСК — то хто? Прокуратура? НАБУ? Національне агентство з питань запобігання корупції?

НАЗК перевіряє декларації державних службовців. Члени ГРД — не держслужбовці, декларації не подають.

Прокуратура розслідує конкретні злочини. Але як порушити справу, якщо автори статті відмовляються підтвердити факти?

Виходить замкнуте коло: є публічні звинувачення, але немає механізму їх перевірки.

Гроші: понад пів мільйона доларів невідомо куди

У колонці є конкретна цифра: понад $500,000 американського гранту на підтримку ГРД.

Це не припущення. Це не оцінка. Це сума, яку можна перевірити в угоді про грант.

Питання: Якщо ці гроші мали піти на формування секретаріату ГРД, а секретаріат не був сформований 13 місяців (як стверджують автори колонки), то куди пішли гроші?

На засіданні ТСК Галина Тякова запитала у Янкіної:

"Ви знаєте, як розподілялися ці кошти? Чи ви особисто отримували їх?"

Янкіна відповіла:

"Мені невідомо про розподілення. Мені невідомо про виділення таких коштів. Моя організація не отримувала таких коштів, як і я не отримувала будь-яких коштів."

Стоп. Перечитайте ще раз.

Вона — співавторка статті, в якій написано про $500,000. А на засіданні каже: "мені невідомо про виділення таких коштів".

Як можна писати про гроші, про які тобі невідомо?

З точки зору кримінального права, якщо кошти були виділені на конкретну мету і не були використані за призначенням, це може містити ознаки:

• Статті 191 КК ("Привласнення, розтрата майна") — якщо гроші були витрачені на інші цілі
• Статті 364 КК ("Зловживання владою") — якщо посадові особи адміністратора гранту свідомо затримували формування секретаріату
• Цивільно-правового порушення умов грантової угоди — з вимогою повернути кошти

Але все це можна встановити тільки через розслідування. А розслідування неможливе, коли свідки посилаються на статтю 63.

Меморандум про мовчання

Один з найдивніших епізодів — меморандум між DEJURE та ГРД.

За словами авторів колонки, фундація у момент фінансової кризи (США зупинила МТД у січні 2025-го) запропонувала ГРД угоду:

• DEJURE забезпечує аналіз 150 суддів
• ГРД визнає DEJURE стратегічним партнером
• Головна умова: повна відсутність критики один одного як публічно, так і непублічно

Власенко запитав Янкіну:

"Чи підписували ви цей меморандум?"

"Ні, не підписувала."

"А хто підписав?"

"Я не можу відповідати за інших."

Юридичний аспект: Якщо меморандум дійсно містив заборону критики, він суперечить:

• Статті 34 Конституції (свобода слова)
• Статті 228 ЦК (угоди, що суперечать публічному порядку, — нікчемні)
• Базовим принципам функціонування громадського контролю

Орган громадського контролю не може підписати угоду про заборону критикувати того, хто його фінансує. Це як найняти аудитора, який обіцяє не знаходити порушень.

Але ми не можемо це перевірити, бо:

• Меморандум не був оприлюднений
• Хто його підписав — незрозуміло
• Чи була там заборона критики — також незрозуміло
• Автори колонки на засіданні не змогли це конкретизувати

Системна проблема: коли контролер потребує контролю

Відійдемо від конкретних осіб і подивимося на систему.

Громадська рада доброчесності була створена як експеримент — залучити суспільство до контролю за суддями. Ідея красива: професійні судді оцінюють правові знання кандидатів, а громадськість — їхню доброчесність.

Але виникає питання: хто контролює саму ГРД?

Формально — ніхто.

ГРД не є:

• Державним органом (не підпадає під контроль НАЗК)
• Юридичною особою (обмежений цивільно-правовий контроль)
• Підзвітною ВККС (діє незалежно)

Фактично — той, хто платить.

Якщо одна організація:

• Адмініструє грант на утримання ГРД
• Має 7 з 17 своїх представників у складі ГРД
• Контролює формування секретаріату ГРД
• Координує подання документів кандидатів до ГРД

...то ця організація де-факто контролює ГРД.

У теорії права це називається "regulatory capture" — регуляторне захоплення. Класична ситуація, коли орган контролю потрапляє під вплив тих, кого мав би контролювати, або тих, хто його фінансує.

Аналогія з бізнесом

Уявіть, що акціонери компанії найняли аудитора для перевірки фінансів. Але виявилося, що:

• Директор компанії особисто обрав цього аудитора
• 40% співробітників аудиторської фірми раніше працювали в цій компанії
• Аудитор отримує гроші через посередника, призначеного директором
• Аудитор підписав угоду не критикувати компанію

Чи можна довіряти висновкам такого аудитора?

Що далі: три сценарії

Сценарій 1: Юридична війна

ТСК продовжує розслідування. Застосовує привід до Жернакова. Направляє матеріали до НАБУ або ГПУ. Звертається до Конституційного Суду з поданням про тлумачення меж компетенції.

ВККС та ГРД оскаржують дії ТСК до суду. Справа доходить до Верховного Суду і КСУ. Розглядається 2-3 роки. За цей час формується п'ятий склад ГРД, і проблема "вирішується" сама собою.

Ймовірність: 40%
Результат: Правова невизначеність зберігається

Сценарій 2: Законодавчі зміни

Парламент, побачивши системну проблему, вносить зміни до Закону "Про судоустрій":

• Встановлює пряме бюджетне фінансування ГРД
• Обмежує кількість представників однієї організації (максимум 20-25%)
• Вводить декларування для членів ГРД
• Створює наглядову раду з міжнародних партнерів

Ймовірність: 30%
Результат: Проблема вирішується системно

Сценарій 3: Status quo

Шум навколо засідання ТСК поступово стихає. Жернаков не з'являється на повторний виклик, але ТСК не застосовує жорстких заходів. Автори колонки не несуть відповідальності за відмову від показань. Четвертий склад ГРД продовжує працювати. Через два роки формується п'ятий склад — з тими ж системними проблемами.

Ймовірність: 30%
Результат: Нічого не змінюється

Висновок: запитання, на які ніхто не відповів

Після трьох годин засідання ТСК, після допиту трьох свідків, після десятків питань і ухилянь від відповідей — ми залишилися з тими ж питаннями, з яких почали:

1. Чи був секретаріат ГРД сформований своєчасно?
Відповідь: "Це оціночні судження"

2. Чи блокував Жернаков контакти ГРД з донорами?
Відповідь: "Стаття 63 Конституції"

3. Чи були списки кандидатів (темники) з позначками?
Відповідь: "Я не пам'ятаю, звідки я це дізналася"

4. Куди пішли понад $500,000?
Відповідь: "Мені невідомо про виділення таких коштів"

5. Чи містив меморандум заборону критики?
Відповідь: "Я не знаю остаточної версії"

6. Чому Жернаков не з'явився?
Відповідь: (мовчання)

Що це означає для судової системи?

Якщо орган громадського контролю за суддями не може пояснити, як він сам формувався, — чи може він контролювати суддів?

Якщо автори публічних звинувачень відмовляються їх підтвердити під присягою, — чи були ці звинувачення обґрунтованими?

Якщо керівник організації, яку звинувачують у захопленні контролю, відмовляється з'явитися на допит, — що він приховує?

Одне ми знаємо напевно

14 листопада 2025 року в залі Верховної Ради відбулося щось, що можна назвати "колапсом довіри".

Четверо людей мали мужність написати про проблему. Але не мали мужності підтвердити свої слова.

Одна організація мала вплив на формування органу громадського контролю. Але відмовилася пояснити, як це відбувалося.

Парламентська комісія мала повноваження розслідувати корупцію. Але зіткнулася зі стіною мовчання.

І поки юристи сперечаються про компетенцію, поки автори колонки посилаються на Конституцію, поки Жернаков не відповідає на виклики — судова реформа рухається далі.

Судді призначаються. ГРД дає висновки. ВККС приймає рішення.

І ніхто не знає, чи можна довіряти цій системі.

Бо коли контролер сам потребує контролю, але відмовляється від нього, — система ламається.

А ми всі залишаємося з питанням: якщо навіть громадська рада доброчесності не може відповісти про свою доброчесність, то хто взагалі може?