«Русская ідея»: постімперська рептилія в костюмі імперії
У великій таксономії глобальних ідеологій мало що може зрівнятися з «російською ідеєю» за рівнем дивакуватої поведінкової мімікрії. Подібно до ящірок, які розпластуються і фарбуються в кольори сильніших хижаків, сучасна російська ідентичність діє в режимі культурного черевомовлення — повторюючи, спотворюючи та врешті-решт пародіюючи саме ту цивілізацію, яку вона начебто відкидає.
Ми маємо справу не з ідеологічною незалежністю, а з невротичним косплеєм західної модерності, передусім американської «м’якої сили». Патріотизм перетворюється на караоке-версію американського винятковості, релігійна ортодоксія — на сільську інтерпретацію Fox News, а мантра «традиційних цінностей» буквально скопійована з консервативних культурних війн 90-х — тільки голосніше, в гірших костюмах і з більшою щільністю ікон на квадратний метр.
Фастфуд-підприємства під брендом «ЦарьБургер», соцмережі з іконами та доносами, військові паради з голлівудською естетикою — це не спротив, а зворотна імітація. Система харчується американськими образами, перетравлює їх у шлунку кітчу та перепаковує як «слов’янську автентичність». Це не гегемонія, а безпорадна залежність, замаскована під «сакральну унікальність».
Результат — повномасштабна пастиш-культура: держава-актор, що розігрує дешевий бурлеск тих самих сил, які нібито заперечує. Патріотичний репер у балаклаві читає про «духовні скрєпи» під трап-біт. Чиновник з іконою в одній руці та айфоном в іншій. Дід у радянському спортивному костюмі волає про американське розкладання через мегафон виробництва США. Це не національний характер — це психодрама в прямому ефірі.
Називати це «цивілізаційною альтернативою» — означає сплутати тінь із субстанцією. Так звана російська ідея — це не новий полюс багатополярного світу, а культурний паразит, що живе за рахунок кодів і мрій Заходу, який вона демонізує. Як і всяка добра мімікрія — працює лише здалеку. Зблизька ж видно шви, неприродні жести, несумісні символи.
У фіналі: «російська ідея» — це ні російське, ні ідея. Це машина ностальгії на паливі з комплексу меншовартості. Картонна імперія, склеєна театральністю та страхом. Міф величі, поставлений мовою образи. Пошарпане дзеркало, виставлене назустріч світові, який давно перестав у нього дивитися.
