Семен Кривонос кидає тінь не лише на себе, а й на всю роботу НАБУ

Навколо директора НАБУ Семена Кривоноса точиться суперечка, у якій надто зручно все звести до простої формули: одні кажуть "атака на Бюро", інші відмахуються словом "фейки". Тільки от минуле Кривоноса це не фейки. Це конкретні факти й обставини, які потребують пояснення і належної правової оцінки. І поки такого пояснення немає, питання нікуди не зникають.

Пригадаймо ці факти. Є судова справа 2008 року, у якій для застосування амністії Кривонос послався на наявність у нього неповнолітньої дитини. Є події 2014 року, коли він фігурував у справі щодо неправомірної вигоди за вирішення земельного питання. А оприлюднені фрагменти матеріалів негласних слідчих дій лише посилюють переконання у вірності того, що викладено в повідомленні про підозру. Це не емоції і не здогади, це матеріали, з якими можна працювати.

Чи має ця історія політичний присмак? Має, і тут я цілком погоджуюся. Час, обставини і сам спосіб, у який було ухвалено та реалізовано це процесуальне рішення, дають достатньо підстав саме для такої оцінки. Додає політичного контексту й фраза генпрокурора Кравченка про те, що від цього рішення його стримував Президент. Але тут важливо не переплутати дві різні речі. Політичний характер повідомлення про підозру не робить автоматично неправдивими факти, які стосуються самого минулого Кривоноса. Одне не скасовує іншого. Можна скільки завгодно міркувати про мотиви тих, хто підписував підозру, і це жодним чином не пояснить епізоди 2008 і 2014 років.

А от із тезою, яка зараз ходить найширше, що "нового Кривоноса наздогнав старий Кривонос", я категорично не погоджуюся. Немає ніяких переломних моментів. Немає і двох Кривоносів. Є одна людина, яка в різні періоди дуже добре пристосовувалася до обставин. У 2008 році для суду знадобилася брехня з батьківством. Потім була брехня в іншому судовому процесі. У 2023 році, на конкурсі до НАБУ, знову брехня. А сьогодні, коли пред'явлено підозру, брехня про "маячню та фейки". Складіть це докупи, і ви побачите не два образи, а один: щонайменше 18 років послідовної, безперервної брехні. Людина не змінилася, змінилися лише обставини, під які вона щоразу підлаштовувалась.

Окрема розмова про так звану суб'єктність Кривоноса, бо й тут не все так однозначно, як його прихильникам хотілося б. Так, гучні провадження, Мідас, Форрест Гамп, Феміда, Карфаген та інші, безумовно посилили авторитет НАБУ і водночас дозволили Кривоносу мати вигляд сильного та впливового керівника. Але треба розуміти специфіку Бюро. Основна заслуга в усіх цих викриттях належить детективам, а не особисто директору. І роздувати власний авторитет на тлі результатів роботи інших людей щонайменше ницо. Суспільству варто чесно собі сказати: якби крісло директора займала інша особа, ці гучні викриття все одно відбулися б. НАБУ тримається не на прізвищі Кривоноса.

Саме тому Кривоносу точно не варто ховатися за універсальною формулою про "атаку на НАБУ". Придивімося, чого насправді стосуються питання, які сьогодні лунають. Вони не стосуються ані роботи детективів, ані результатів Бюро як такого, ані інституційної незалежності НАБУ. Вони персонально стосуються Семена Кривоноса, обставин його власного минулого та фактів, викладених у конкретному кримінальному провадженні. Це не атака на НАБУ. І будь-яка спроба видати особисті питання до директора за наступ на інституцію є лише способом уникнути відповіді.

Більше того, ефект виходить прямо протилежний. Ховаючись за Бюро, Семен Юрійович ставить його під удар. Він створює для НАБУ фактично екзистенційну загрозу, бо сам залишається вразливим через підозру та відкрите кримінальне провадження. А персональні питання до директора в такій ситуації неминуче починають переноситися на всю установу. І ось тут головне.

Своїм спірним минулим Кривонос кидає тінь не лише на власне майбутнє, а й на всю роботу НАБУ. Бо якщо в Бюро та серед його захисників вважають, що таке минуле не заважає людині очолювати антикорупційний орган, то хто завадить цій людині і надалі не відповідати тим самим критеріям доброчесності, які саме НАБУ висуває до всіх інших? Це логіка, що руйнує інституцію зсередини. Орган, створений, щоб міряти доброчесність чиновників, не може дозволити собі директора, до якого ці ж самі мірки чомусь не застосовуються. Інакше вся антикорупційна рамка перетворюється на подвійний стандарт: одні критерії для країни, інші для того, хто цю країну цими критеріями має перевіряти.

Сильний керівник у такій ситуації не тікає від питань. Він виходить і відповідає на них. Саме цього зараз і бракує.

І ось із чим я погоджуюся на 100%. Кривоносу треба говорити. Бо коли ти мовчиш у відповідь на публічно пред'явлені конкретні факти, документи й докази, ти власним мовчанням створюєш очевидне враження: переконливого пояснення в тебе немає, а все, що викладено в підозрі, відповідає дійсності. Мовчання тут не нейтральне. Воно вже є відповіддю, тільки не тією, на яку розраховують ті, хто радить директору перечекати.