Михайло Федоров згоден лише на посаду міністра оборони: що насправді дозволяє йому закон
Екс-міністр оборони Михайло Федоров у четвер увечері публічно відмовився від усіх посад, які пропонував йому президент Володимир Зеленський. За його словами, у державі є лише три посади, які, окрім військових на полі бою, реально визначають хід війни: президент України, міністр оборони та головнокомандувач Збройних сил. Саме тому, наголосив Федоров у коментарі журналістам, який наводить Інтерфакс-Україна, він не погоджується на жодну іншу посаду, крім посади міністра оборони. Заява пролунала через два дні після того, як Зеленський звільнив з посади головнокомандувача Олександра Сирського, конфлікт з яким публічно називали причиною відставки самого Федорова, і призначив на його місце Михайла Драпатого, а тимчасово виконувачем обов'язків міністра оборони став Євгеній Хмара.
Раніше йому пропонували щонайменше три варіанти: посаду в Раді національної безпеки і оборони з прямим доступом до президента та мандатом на нагляд за оборонними інноваціями, роль координатора розвитку військових технологій та крісло віцепрем'єр-міністра з військових новацій, повідомляло NV з посиланням на джерело в оточенні ексміністра. Останній варіант Зеленський назвав своєю фінальною пропозицією, зазначає ТСН.
Аргументація відмови варта окремого розбору. Федоров пояснив, що жодна з інших посад не має реальних повноважень, щоб "побороти корупцію в закупівлях, завершити розпочату трансформацію армії, планувати й реалізовувати асиметричні дії та операції проти ворога і викорінити культуру брехні й безвідповідальності всередині системи".
Це звучить неймовірно патріотично, але проблема цього переліку в тому, що більшості цих повноважень не має і посада міністра оборони. Порівняння заяви Федорова з чинним Положенням про Міністерство оборони показує: ексміністр описує посаду, якої в українському законодавстві взагалі не існує.
Що написано в Положенні?
Повноваження міністра оборони визначає Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів № 671 від 26 листопада 2014 року, в чинній редакції від липня 2025 року. Документ покладає на міністерство три основні завдання: формування та реалізацію державної політики у воєнній сфері, військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними силами і координацію підготовки держави до оборони.
Міністр за цим документом очолює міністерство, визначає пріоритети його роботи, розпоряджається бюджетними коштами, головним розпорядником яких є Міноборони, веде військову кадрову політику, вносить президентові подання щодо вищого офіцерського складу і підписує накази.
Міністерство виступає замовником державного оборонного замовлення і зобов'язане здійснювати заходи щодо запобігання корупції у своєму апараті та на підприємствах своєї сфери управління.
Два пункти з переліку Федорова цьому мандату відповідають. "Боротьба з корупцією в закупівлях" - пряма статутна функція міністерства як замовника оборонного замовлення. Викорінення "культури брехні й безвідповідальності" можна з натяжкою прочитати як частину військово-політичного керівництва.
Третього пункту: "планування й реалізації асиметричних дій та операцій проти ворога", у компетенції міністра немає взагалі. Закон "Про національну безпеку України" 2018 року, ухвалений як умова зближення з НАТО, свідомо розвів цивільне керівництво оборонним відомством і військове командування. Планування та проведення операцій - виключна сфера головнокомандувача Збройних сил і Генерального штабу. Цивільний міністр формує політику, забезпечує військо ресурсами і відповідає за закупівлі. Командує не він.
Реформа лише за спільним підписом
Із четвертим пунктом, завершенням трансформації армії, ситуація ще показовіша. Положення про Міноборони прямо встановлює: з питань реформування та розвитку Збройних сил, їх бойової і мобілізаційної готовності, оперативної та бойової підготовки міністр видає спільні з головнокомандувачем накази і директиви.
Іншими словами, сам текст документа, який визначає повноваження міністра оборони, не дозволяв йому реформувати армію в обхід тодішнього головнокомандувача Олександра Сирського. Будь-яка трансформація Збройних сил вимагає двох підписів. Конфлікт, який протягом пів року супроводжував роботу Федорова в міністерстві і який Зеленський, за повідомленнями депутатів фракції "Слуга народу", назвав причиною кадрового рішення, був закладений не в характерах, а в конструкції посади.
Сам Сирський ще наприкінці червня описав природу суперечностей майже юридичною мовою: питання, за його словами, в основному стосувалися повноважень, того, де вони перетинаються і як ці перетини вирішувати. The Economist, який аналізував перші пів року роботи Федорова в Міноборони, писав про жорсткий аудит, опір генералів реформам і скоординовані інформаційні атаки навколо закупівель дронів. При цьому в липні Федоров пішов далі за межі будь-якого тлумачення власних повноважень: на брифінгу 16 липня він повідомив, що пропонував кардинальні кадрові рішення, тобто заміну головнокомандувача, щоб "перемогти ворога асиметрично". Питання призначення і звільнення головнокомандувача належить президентові як верховному головнокомандувачу. Міністр оборони в цій процедурі не фігурує.
21 липня цей вузол розв'язався без участі Федорова: Зеленський звільнив Сирського і призначив головнокомандувачем Михайла Драпатого, генерала, якого сам ексміністр публічно захищав, розповідаючи про три догани, виписані йому Сирським, і призначення якого разом з поновленням Федорова вимагали учасники шестиденних протестів під Офісом президента. Головна декларована перешкода для трансформації армії усунута. Обидва підписи під майбутніми спільними наказами тепер могли б належати людям однієї управлінської школи. Вимога Федорова після цього не змінилася: лише посада міністра оборони.
Три посади, яких немає в законі
Формула про три посади, які визначають хід війни, юридично не витримує перевірки. Ієрархія військового командування в Україні виглядає так: верховний головнокомандувач, тобто президент, головнокомандувач Збройних сил, Генеральний штаб. Міністра оборони в цьому переліку немає. Він не віддає бойових наказів, не затверджує планів операцій і не керує військами ані в мирний, ані у воєнний час: закон залишає йому військово-політичне та адміністративне керівництво, тобто політику, гроші, кадри і забезпечення.
Вписуючи себе в трійку тих, хто "визначає хід війни", Федоров описує не українську модель цивільного контролю над армією, а модель, у якій міністр оборони є оперативною фігурою. Такої моделі Україна позбулася свідомо, законом 2018 року, і саме її відсутність була однією з вимог для руху до НАТО.
Підсумки поза мандатом
Власний звіт Федорова про пів року на посаді підтверджує цю оптику. Серед головних досягнень ексміністр назвав відключення російським військам Starlink, що, за його словами, суттєво обмежило їхні можливості у війні дронів. Проблема цього пункту в тому, що рішення такого масштабу не ухвалюються в Києві. SpaceX є великим американським оборонним підрядником, інтегрованим у систему національної безпеки США, зокрема через військову супутникову програму Starshield, і зміни конфігурації зв'язку в зоні бойових дій, геозонування та блокування несанкціонованих терміналів є питанням американського стратегічного регулювання, яке координується з Пентагоном. Жоден представник іноземного уряду, незалежно від посади, не має юридичних чи технічних інструментів вказувати американській корпорації, як управляти трафіком на фронті. Коли російські війська почали масово використовувати термінали, закуплені через треті країни, алгоритми верифікації та блокування розробляли американські відомства разом з інженерами SpaceX, виходячи з американських безпекових протоколів та умов контрактів з Міністерством оборони США.
Роль української сторони в цьому процесі зводилася до підсвічування проблеми, передачі розвідувальних даних та масивів серійних номерів легальних українських терміналів для формування білих списків. Це необхідна координаційна робота, але вона не вимагає ані статутних повноважень міністра оборони, ані взагалі конкретного крісла: її можна виконувати з будь-якої з посад, від яких Федоров щойно відмовився. Подання результату втручання американського військового відомства як власного посадового досягнення ілюструє той самий метод, що й формула про три посади: реальна ієрархія ухвалення рішень заміщується персональною.
Представлена ним оборонна стратегія AIR LAND ECONOMY, за його власним описом, охоплює захист неба, стримування ворога на землі та підрив здатності Росії фінансувати війну. Перші два напрями лежать у площині забезпечення і закупівель, тобто в мандаті міністерства.
Третій, тобто удари вглиб російської території, є операційною діяльністю, яку планують Генштаб, ГУР і СБУ. Міністр оборони в цьому процесі знову ж таки не передбачений.
Корупція, яка не дійшла до слідчих
У заяві Федорова є ще одне твердження — про корупцію в закупівлях і "культуру брехні й безвідповідальності всередині системи", подолати які здатен лише він і лише з крісла міністра. Це фактично атестує всю оборонну систему України (як до його приходу, так і після відходу) як середовище, нездатне оздоровитися зсередини. Це серйозна заява, і вона передбачає, що її автор володіє знанням про конкретні зловживання.
Адміністративна активність за пів року каденції справді була помітною. За даними The Economist, аудит міністерства та армійських бригад виявив неефективні витрати на понад 300 мільярдів гривень, посадовців міністерства перевіряли на поліграфі, тих, хто відмовився або не пройшов перевірку, звільняли, а частину закупівель перевели на відкриті тендери, що знизило вартість 155-мм снарядів на 16 відсотків. У червні Федоров публічно розповідав про витоки чутливої інформації з нарад за участю правоохоронців до гравців оборонного ринку і запевняв, що таких людей потрібно звільняти, а далі з ними мають працювати правоохоронці, додавши: "Я впевнений, що хтось точно сяде".
Юридичний слід цієї боротьби значно скромніший. У публічній площині невідомо про жодне кримінальне провадження, зареєстроване за заявою міністра оборони або за матеріалами міністерства, про жодну оголошену за такими матеріалами підозру, про жодну справу, передану до НАБУ, ДБР чи СБУ, про яку повідомив би сам Федоров або правоохоронні органи. Виявлені аудитом 300 мільярдів так і залишилися цифрою, оприлюдненою через британський тижневик. Звільнення за результатами поліграфа є кадровим рішенням, яке не має юридичних наслідків для звільненого і не створює доказової бази для слідства. Фраза "хтось точно сяде" сформульована в майбутньому часі і процесуальною дією не є.
Це створює розвилку, обидві гілки якої суперечать логіці заяви ексміністра. Якщо корупція в закупівлях є для нього встановленим знанням, то протягом пів року міністр, зобов'язаний законом реагувати на виявлені правопорушення, не ініціював за ними жодного провадження, тобто діяв у межах тієї самої культури безвідповідальності, яку обіцяє викорінити. Якщо ж проваджень немає тому, що задокументованих фактів немає, то корупція в його заяві виконує іншу функцію: це не діагноз системи, а аргумент у переговорах про посаду.
Повноваження під людину
Є й зворотний бік цієї історії: за пів року каденції Федорова повноваження міністерства помітно розширилися, і розширювалися вони в напрямку, який мало стосується класичних функцій оборонного відомства. У лютому 2026 року, через місяць після його призначення, уряд вніс зміни до Положення про Міноборони, додавши міністерству державну військово-промислову політику, політику у сфері оборонно-промислового комплексу, авіабудівну галузь і космічну діяльність, об'єднані формулюванням "стратегічні галузі промисловості".
Це та сама траєкторія, яку Федоров уже проходив у Міністерстві цифрової трансформації. Відомство, створене для цифрових послуг і реєстрів, за кілька років обросло "Армією дронів", кластером Brave1 і фактично паралельним контуром оборонних закупівель, який не був передбачений жодним положенням про Мінцифри. Повноваження там теж наздоганяли людину, а не навпаки.
У цьому контексті вимога Федорова стає прозорішою. Посади, від яких він відмовився, містять рівно ті функції, які він публічно декларує як свою місію: нагляд за оборонними інноваціями, координацію військових технологій, військові новації на рівні віцепрем'єра. Чого в них немає, то це бюджету Міноборони, статусу замовника оборонного замовлення, кадрових повноважень і підприємств сфери управління міністерства. Різниця між запропонованими посадами і тією єдиною, на яку згоден ексміністр, вимірюється не повноваженнями впливати на хід війни. Вона вимірюється ресурсом.
