Штраф за сон: секретаріат мовного омбудсмена перетворює українізацію на дискредитацію

Секретаріат Уповноваженої із захисту державної мови Олени Івановської закликав ФОПів, які надають послуги через інтернет, дотримуватися мовного закону і надавати послуги українською. Зокрема, блогери, психологи, тренери, маркетологи, стилісти, тарологи, астрологи, майстри б'юті-сфери, фотографи та дизайнери, зареєстровані як ФОП, відтепер мають продавати свої товари і послуги державною мовою.

Здавалося б — що тут такого? Держава захищає мову. Деколонізація. Спротив. Все правильно.

Але зупинімося.

Імперія нав'язує мову як інструмент асиміляції — щоб знищити ідентичність підкореного народу. Республіка, яка захищає мову, робить це як акт деколонізації — відновлення того, що було системно придушено. Це не одне й те саме за природою, навіть якщо інструмент іноді виглядає схожим. Французька республіка так само жорстко захищала французьку від англійської — але закон Тубона 1994 року регулював рекламу, держпослуги, трудові договори. Він зупинявся там, де починається приватна сфера. Навіть найжорсткіший західний аналог не доходив до блогерів і ворожок.

Тут — доходить.

Блогер — це не державна установа, не публічний сервіс, не монополіст на ринку. Це фізична особа, яка висловлює думки. Стаття 10 Конституції гарантує державний статус української — але стаття 34 гарантує свободу вираження. Ці дві норми мають балансуватися, а не одна поглинати іншу. Рішення Конституційного суду 1999 року з офіційного тлумачення статті 10 прямо вказує: держава зобов'язана забезпечити функціонування української, але не має права обмежувати вільне використання інших мов у приватній сфері. Омбудсмен фактично діє проти власної конституційної рамки.

Різниця між деколонізацією і репресією — не в інструменті, а в об'єкті. Деколонізація захищає публічний простір і державні інституції. Репресія заходить у приватний простір і диктує людині якою мовою думати вголос. Коли омбудсмен регулює блогерів — вона перетинає саме цю межу.

Але йдемо далі.

Таролог і астролог працюють з архетипами, символами, мовою позасвідомого. Це простір, де «мова» у звичайному розумінні взагалі не є головним носієм змісту — карти Таро прийшли з середньовічної Європи, астрологічні символи — з арабського і грецького світу, більшість езотеричних практик існують у перекладах перекладів. Там мова — лише оболонка для чогось, що принципово не має національності. Регулювати мову тарологів — це як вимагати від сновидінь субтитрів.

Уявіть офіційний припис: «Нечиста сила, зареєстрована як ФОП на території України, зобов'язана спокушати, лякати та зводити з розуму виключно державною мовою». Смішно? Так. Але рівно настільки само смішно виглядає і реальний документ секретаріату. І тут варто згадати, що сам Гоголь — найкращий літописець української нечистої сили — писав про вітчизняних чортів і відьом російською. Класичний образ українського демонологічного світу дійшов до нас через мову окупанта. Омбудсмен вирішила виправити цю несправедливість ретроспективно.

Держава намагається зайти туди, куди за визначенням не може зайти — у простір містики, інтимного, позасвідомого, приватного діалогу між людиною і її ірраціональним. Навіть радянська влада, яка забороняла ворожіння як «антинаукову діяльність», хоча б була послідовною — вона забороняла саму практику, а не її мову. Тут же держава каже: ворожи скільки хочеш, але чортів викликай — тільки українською.

Це класична пастка молодих бюрократичних інституцій — вони демонструють активність через кількість приписів, а не через якість результату. Омбудсмен має KPI «звернення», а не «зміна мовного середовища». Тому вона і заходить туди, де легко рахувати порушників: ФОП-астрологи не мають юридичних відділів, не будуть судитися, не підніматимуть галасу. Зручна мішень.

Але є практичний вимір, який ця логіка повністю ігнорує. Україномовна аудиторія вже давно проголосувала ногами — вона підписується на тих, хто говорить зрозуміло і цікаво. Ринок сам витісняє суржик і російську там, де є якісна альтернатива. Примус тут не прискорює процес — він його дискредитує, даючи Москві готовий наратив про «мовні репресії в Україні».

Це і є мовна дискредитація — не як метафора, а як механізм. Дискредитація мови відбувається тоді, коли її просування починає асоціюватися з репресією, штрафом, абсурдом. Коли людина чує «українська» — і рефлекторно думає не про Франка чи Костомарова, а про протокол перевірки і санкцію секретаріату. Саме це і будує омбудсмен — старанно, припис за приписом.

Найгірше що може зробити мовна політика — змусити людину ненавидіти мову саме тому, що її змушують нею говорити. Саме це зараз і відбувається. Не тому що Івановська погана людина. А тому що інституція без правильних KPI завжди буде оптимізувати не результат, а видимість роботи. І платити за цю видимість буде українська мова — репутацією, якої їй так бракує після століть примусу.

Тільки тепер примус — вже з іншого боку.