Сліпа зона контролю: заступник інспектора USAID визнав неможливість відстежити $26 млрд допомоги в Україні

17 березня 2026 року заступник генерального інспектора Агентства США з міжнародного розвитку Адам Д. Каплан виступив перед підкомітетом із нагляду та розвідки Комітету з іноземних справ Палати представників. У своєму офіційному свідченні він зробив визнання, яке у будь-якій іншій країні вже стало б першополосним скандалом: американська сторона не змогла забезпечити належний контроль за $26 мільярдами прямої бюджетної підтримки, переданої уряду України.

Не «існують ризики». Не «є окремі недоліки». Саме так: контроль провалився — і це офіційна позиція наглядового органу США, озвучена під присягою перед Конгресом.

Як зникає підзвітність за $26 мільярдів

Пряма бюджетна підтримка — government-to-government transfer, або G2G — це механізм, при якому американські кошти надходять безпосередньо до державної скарбниці країни-отримувача. Без конкурсів, без прямих американських виконавців, без видимого ланцюга субпідрядників. Україна отримала цим механізмом $26 мільярдів — і саме тут починається найцікавіше.

Каплан прямо зафіксував: USAID мало «вкрай обмежені можливості» переконатися, що ці кошти використані за призначенням. Причина — не злий умисел з українського боку і не крадіжка в міністерствах (принаймні це офіційно не стверджується). Причина — механізм контролю не працював з американського боку.

USAID найняло великих міжнародних підрядників, щоб ті забезпечили моніторинг витрат. Підрядники або подавали звіти із запізненням, або не подавали їх взагалі. Агентство платило за нагляд, якого фактично не існувало. У підсумку $26 мільярдів пройшли через систему, яка була сконструйована для контролю, але не контролювала нічого.

З правової точки зору це означає одне: якщо завтра виникне питання про нецільове використання цих коштів — довести або спростувати що-небудь буде технічно неможливо. Немає звітів, немає перевірок, немає документального ланцюга. Гроші є. Підзвітності — немає.

Зелена зона як межа контролю

Є ще одна деталь, яку Каплан озвучує майже побіжно — але вона пояснює багато. Більшість американських урядових чиновників у воєнний час діє в межах обмеженої «зеленої зони» навколо Києва і не має права виїжджати на місця реальної реалізації програм. Для компенсації цього обмеження USAID залучало так званих «моніторів третіх сторін» — TPM, third-party monitors.

Але аудити показали системний збій цього підходу. В Сомалі — відсутність стандартизованих процедур обробки рекомендацій від моніторів. На складі в Дубаї — недотримання вимог до перевірки збереження вантажів. В Ефіопії — нестача персоналу, де замість запланованих 16 додаткових посад було заповнено лише 6, і старший чиновник відверто визнав: їхній підхід до моніторингу «не був справжнім моніторингом» і вони «фактично провалились».

Якщо це відбувалось в Ефіопії та Сомалі — країнах, де американські кошти значно менші, а увага значно вища, — логічне запитання: що відбувалось в Україні, де гроші були на порядок більшими, а «зелена зона» жорсткішою?

Субпідрядники: де ховається шахрайство

Окремий структурний провал, зафіксований у свідченні, — відсутність централізованої бази даних субпідрядників. Реальна реалізація програм відбувається не через прямих виконавців USAID, а через мережу субпідрядників — місцевих фірм другого і третього рівня. Саме там, констатує Каплан, «найчастіше відбувається шахрайство».

Показовий прецедент — справа компанії Chemonics International, яка у 2024 році виплатила відшкодування після того, як виявилось: її нігерійський субпідрядник роками виставляв фіктивні рахунки за доставку гуманітарних вантажів, а Chemonics через «неадекватний моніторинг» все оплачував. Три роки. Жодних сигналів.

Chemonics — один із найбільших підрядників USAID в Україні. Компанія реалізовувала тут програми на сотні мільйонів доларів. Свідчення Каплана не звинувачує її у зловживаннях в Україні — але логіка очевидна: якщо механізм дав збій у Нігерії, де були підстави вважати, що в Україні він працював інакше?

Що українська сторона може і не може заперечити

Ситуація з G2G-трансфером має конкретний правовий вимір для України. Каплан прямо попереджав: можливості USAID переслідувати цивільні або кримінальні порушення з боку урядів-отримувачів «суттєво ускладнюються», коли у справі задіяні інтереси іноземних чиновників. Він навів приклад Кенії, де USAID виявило корупцію в органі охорони здоров'я, що отримав $650 мільйонів — але притягнення до відповідальності там ускладнилось саме через державний суверенітет.

Для України це означає наступне: навіть якби американська сторона захотіла провести повноцінне розслідування витрат $26 мільярдів — вона зіткнулась би з тими самими обмеженнями доступу до документів, які Каплан описує як системну проблему з усіма урядами-отримувачами. Угоди G2G не передбачали достатніх механізмів примусового доступу до інформації.

З іншого боку — це і аргумент захисту для України. Якщо американська сторона публічно визнала, що не мала інструментів контролю, будь-яке майбутнє звинувачення на адресу українського уряду наражається на просте запитання: де ваші звіти за весь цей час?

Чому це важливо зараз

Свідчення Каплана з'явилось у момент, коли архітектура американської допомоги Україні зазнає радикального перегляду — USAID фактично реструктуровано, функції передано Держдепартаменту, а нові транші під питанням. У цьому контексті публічне визнання провалу моніторингу — це не просто звіт про минуле. Це формування стандарту для майбутнього.

Якщо нова система допомоги будуватиметься без усунення зафіксованих прогалин — без обов'язкового доступу аудиторів, без централізованих баз субпідрядників, без реального польового моніторингу поза «зеленою зоною» — наступне свідчення у Конгресі буде про ті самі $26 мільярдів. Тільки суму зміниться.

Матеріал підготовлено на основі офіційного свідчення Адама Д. Каплана, заступника Генерального інспектора USAID, перед підкомітетом із нагляду та розвідки Комітету з іноземних справ Палати представників США від 17 березня 2026 року. Оригінальний документ доступний на сайті Конгресу США.