Статус членства України в НАТО: стратегічна розвилка серпня 2025
Членство України в НАТО переживає критичний момент фактичного заморожування при формальному збереженні «незворотного шляху». Адміністрація Трампа відкрито виключила інтеграцію України з мирного врегулювання, тоді як європейські союзники шукають альтернативні механізми безпеки. Ця невизначеність, за одностайною думкою провідних аналітичних центрів, створює більші ризики для довгострокової стабільності, ніж чіткі гарантії.
Аналіз показує, що поточна ситуація являє собою стратегічну пастку невизначеності: формальні зобов’язання щодо інтеграції зберігаються, але практичні кроки заморожені, створюючи вакуум безпеки, який може спровокувати подальшу російську агресію.
Розлам у позиціях країн НАТО оголює кризу єдності
Американська позиція кардинально змінилася з приходом адміністрації Трампа. Міністр оборони Піт Хегсет у лютому 2025 року прямо заявив: «США не вважають членство України в НАТО реалістичним результатом переговорного врегулювання». Ця позиція становить розрив із попередньою політикою та створює принципове протиріччя з європейськими союзниками.
Європейські лідери демонструють складнішу палітру підходів. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц підтримує перспективу членства в принципі, але категоричний: «Країна, яка перебуває у стані війни, не може стати членом НАТО». Франція та Велика Британія активно розробляють європейські гарантії безпеки, розглядаючи їх як проміжний етап до повноцінного членства.
Показовими стали результати саміту НАТО в Гаазі у червні 2025 року. На відміну від попередніх самітів, Україну відсунули на другий план — президента Зеленського запросили лише на робочу вечерю, а в декларації країна згадується лише двічі проти десятків згадок у 2022–2024 роках. Це сигналізує про фундаментальний зсув у пріоритетах альянсу.
Непереборні перешкоди створюють структурний тупик
Головною перешкодою залишається дилема Статті 5: вступ України під час війни автоматично втягнув би всі 32 країни альянсу в пряме протистояння з Росією. Навіть президент Зеленський визнає цю реальність, заявляючи у грудні 2024: «Ми розуміємо, що Стаття 5 не може застосовуватися до всієї території України під час війни».
Територіальні суперечки ускладнюють проблему. Росія контролює близько 20% української території, включно з Кримом із 2014 року. Невизначеність кордонів робить практично неможливим визначення території, на яку поширювалася б колективна оборона НАТО.
Політичний опір усередині альянсу також значний. Опитування в Польщі показують падіння підтримки членства України з 75% у 2022 році до всього 37% у червні 2025 року. Це відображає «втому від України» у ключових європейських країнах.
Альтернативні гарантії демонструють амбіції при обмеженій ефективності
Двосторонні угоди про безпеку стали головною альтернативою повноцінному членству. До серпня 2025 року Україна підписала такі угоди з 28 країнами, включно з усіма членами G7. Ці договори передбачають підтримку військової допомоги на рівні 2022–2024 років — мінімум 40 мільярдів євро щорічно.
Однак аналітики Carnegie Endowment виявляють критичні недоліки цих механізмів: більшість угод мають політичний, а не юридично зобов’язуючий характер, відсутні зобов’язання щодо відправки власних збройних сил, а можливість виходу з угод передбачена з повідомленням за 6 місяців.
«Ізраїльська модель» розглядається як довгострокова альтернатива. Вона передбачає гарантований потік військової допомоги, спільну розробку військових технологій та розвідувальне співробітництво без формального членства в альянсі. Однак експерти Stimson Center відзначають ключове обмеження: відсутність ядерних гарантій, які забезпечує членство в НАТО.
Російська реакція еволюціонувала від дипломатії до максималізму
Історичний аналіз показує ескалаційну послідовність російської реакції на розширення НАТО. Під час вступу країн Балтії у 2004 році Росія демонструвала «неочікувано помірну реакцію», навіть беручи участь у спільних навчаннях BALTOPS у Балтійському морі. Критичним поворотом став Бухарестський саміт 2008 року, коли НАТО заявило про майбутнє членство України та Грузії.
Путін тоді назвав це «прямою загрозою», і через чотири місяці почалася війна в Грузії. Цей прецедент показав готовність Росії застосовувати силу для запобігання інтеграції пострадянських країн у західні структури.
Сучасна російська позиція стала ще більш максималістською. Міністр Лавров у січні 2025 року відхилив навіть пропозиції про заморожування членства України на 20 років, вимагаючи повної відмови від «позаблокового статусу» як мети «спеціальної воєнної операції». Це показує, що для Росії питання вийшло за рамки НАТО і стосується фундаментального перегляду європейської архітектури безпеки.
Парадокс «гнучких червоних ліній» полягає в тому, що Росія багаторазово переглядала свої погрози при фактичному перетині заявлених меж. Аналіз Atlantic Council показує, що більшість російських погроз не були виконані, попри поступові поставки дедалі потужнішої зброї Україні.
Експертний консенсус: невизначеність небезпечніша за ясність
Провідні аналітичні центри одностайні: невизначеність статусу України створює значно більші ризики, ніж чіткі гарантії безпеки. RAND Corporation у доповіді «Avoiding a Long War in Ukraine» виокремлює невизначеність майбутньої військової допомоги як головний чинник, що перешкоджає переговорам — обидві сторони зберігають оптимізм щодо війни саме через неясність довгострокових зобов’язань.
Carnegie Endowment підкреслює, що невизначеність зміцнює переконання Путіна в тому, що «час на боці Росії». Ерік Чіарамелла аргументує: «Настав момент для західних лідерів запропонувати практичне бачення довгострокової безпеки України».
Chatham House застерігає: «Припинення вогню, яке залишає Україну незахищеною, забезпечить лише паузу перед ширшою війною». Експерти рекомендують, щоб Вашингтон і Київ домовилися про життєздатні гарантії безпеки до будь-яких переговорів із Путіним.
Сценарне моделювання GLOBSEC визначає «Затяжну війну на виснаження» як найбільш ймовірний сценарій із вірогідністю 31,02%, що підтверджує побоювання експертів щодо наслідків стратегічної невизначеності.
Заморожування створює довгострокову пастку нестабільності
Фактичне заморожування членства без чітких альтернатив створює те, що експерти називають «стратегічною пасткою». З одного боку, формальні зобов’язання щодо «незворотного шляху» зберігаються, що не дозволяє Росії оголосити перемогу. З іншого боку, відсутність конкретних кроків до інтеграції залишає Україну в стані невизначеності.
Європейська реакція демонструє спроби заповнити цей вакуум. Створення командування NSATU у Вісбадені, центру JATEC у Польщі та посилення ради НАТО–Україна являють собою «будівництво мосту до членства». Однак ці механізми не вирішують фундаментальної проблеми відсутності ядерних гарантій і зобов’язань із колективної оборони.
ECFR попереджає про ризик «геополітичного старіння» європейських лідерів, якщо вони не зможуть виробити чітку стратегію. Ґустав Ґрессель відзначає: «Європа повинна погодитися, як заповнити вакуум, щоб мати надію вплинути на переговори з Путіним».
Довгострокові наслідки заморожування включають кілька критичних ризиків. По-перше, легітимізація агресії — якщо територіальні захоплення Росії де-факто визнаються в обмін на припинення вогню, це створює небезпечний прецедент для інших потенційних агресорів. По-друге, ерозія стримування — нездатність захистити країну-партнера підриває довіру до західних гарантій безпеки в ширшому сенсі.
Шляхи виходу вимагають стратегічної ясності
Експертні рекомендації сходяться на необхідності багаторівневої стратегії. Carnegie Endowment пропонує п’ятирівневу систему: політична кодифікація зобов’язань, передбачувані багаторічні поставки озброєнь, підтримка оборонної промисловості, механізми політичних консультацій і зв’язок із процесом вступу до ЄС.
CSIS рекомендує «тришарову ковдру безпеки»: від пришвидшеного членства в НАТО (найменш імовірно) через двосторонні гарантії до членства в ЄС із взаємними оборонними зобов’язаннями за Статтею 42.7.
RAND Corporation підкреслює необхідність чітких багаторічних зобов’язань із військової допомоги для зниження російського оптимізму щодо можливості «перечекати» Захід. Експерти також пропонують розглянути умовну допомогу, пов’язану з готовністю України до переговорів.
Висновок: критичне вікно для стратегичного вибору
Україна перебуває в критичній точці, коли традиційна дипломатія невизначеності більше не працює. Формула «незворотного шляху» без конкретних часових рамок і механізмів реалізації створює стратегічний вакуум, який грає на руку Росії.
Основний виклик полягає в тому, що всі доступні альтернативи членству в НАТО мають суттєві обмеження. Двосторонні угоди позбавлені юридичної обов’язковості та ядерних гарантій. «Ізраїльська модель» не забезпечує колективної оборони. Європейські гарантії без підтримки США викликають питання довіри.
Водночас, консенсус експертів очевидний: навіть недосконалі чіткі гарантії кращі за стратегічну невизначеність. Ключем до успіху є створення багаторівневої, передбачуваної та довгострокової системи підтримки, яка забезпечить «якісну стримувальну рівновагу» до моменту можливої повноцінної інтеграції в НАТО.
Час для стратегічних рішень спливає. Як попереджають експерти Chatham House, подальше відкладання ясності може перетворити поточну паузу на прелюдію до ширшої війни в майбутньому.
Хочеш, щоб я зробив адаптовану публіцистичну версію для Medium чи Facebook, чи залишаємо цей переклад у суто «академічному» стилі?
