Три закони державного управління або Маніфест корупції
У далекому 1942 році Айзек Азімов хірургічно точно сформулював три основні закони робототехніки:
- Робот не може завдати шкоди людині або своєю бездіяльністю допустити, щоб людині була завдана шкода.
- Робот повинен коритися всім наказам, які дає людина, окрім тих випадків, коли ці накази суперечать Першому закону.
- Робот повинен дбати про власну безпеку в тій мірі, у якій це не суперечить Першому та Другому законам.
У 1986 році ці положення були доповнені нульовим законом:
- Робот не може завдати шкоди людині, якщо тільки він не доведе, що в кінцевому підсумку це буде корисним для всього людства.
Це складне для розуміння правило, яке навряд чи можна віднести до категорії догматів християнської моралі. Правило, яке значною мірою пояснює причину повстання машин.
Але не в цьому суть.
Закони Азімова найбільш корисні тим, що вони вказують і на шкоду, якщо витлумачити їх протилежно, у зворотному сенсі. Особливо виразно це видно, якщо з макіавеллівським цинізмом накласти їх на сучасні принципи управління державою.
Три закони державного управління
🔹 Перший закон (Закон самозбереження влади)
Влада зобов’язана дбати про власну збереженість і зміцнення контролю над громадянами країни за будь-яких обставин, у тому числі й обов’язково тоді, коли це завдає прямої шкоди добробуту народу.
Практичні прояви:
- Придушення опозиції під виглядом боротьби з екстремізмом.
- Обмеження свободи слова як «захист від дезінформації».
- Централізація влади в ім’я «ефективності управління».
- Мілітаризація поліції задля «підтримання порядку».
🔹 Другий закон (Закон селективного послуху)
Уряд повинен публічно демонструвати послух волі народу лише в тій мірі, у якій це не суперечить Першому закону.
Практичні прояви:
- Вибори проводяться виключно задля імітації народовладдя, оскільки їх результат давно визначений адміністративним ресурсом; суть виборів зводиться до перерозподілу ролей між представниками правлячого режиму.
- Референдуми носять театральний характер і організовуються лише з питань, безпечних для влади.
- «Громадські слухання» імітують участь громадян у прийнятті рішень.
- Петиції громадян розглядаються формально, без реальних наслідків, тоді як через ті ж петиції просуваються під виглядом ініціативи «знизу» закамуфльовані рішення влади.
- «Народні ініціативи» підтримуються виключно тоді, коли вони збігаються з планами влади, тобто коли під їх виглядом просуваються вигідні режиму проєкти.
🔹 Третій закон (Закон демонстративної турботи)
Уряд зобов’язаний демонструвати турботу про добробут громадян у тій мірі, яка необхідна для виконання Першого і Другого законів.
Практичні прояви:
- Соціальні програми існують як вітрина та спосіб вимивання бюджетних (народних) коштів, а не як реальна допомога.
- Інфраструктурні проєкти слугують безкінечним джерелом «розпилів» і відкатів і ніколи не мають на меті реального покращення життя.
- Медицина фінансується за залишковим принципом, але супроводжується гучними заявами.
- Освіта деградує, але супроводжується красивою звітністю.
- Оборонні витрати роздуваються для виправдання бюджетних трат.
- Боротьба з корупцією ведеться показово, як боротьба між конкуруючими кланами, але ніколи не торкається системних причин.
🔹 Нульовий закон (Закон виправданої шкоди)
Влада має монопольне право й обов’язок утискати та завдавати шкоди громадянину, видаючи це за стратегічне благо для всього народу чи всього людства.
Будь-яка шкода громадянам вважається законною, оскільки вона обґрунтована риторикою про «вищі цілі».
Практичні прояви:
- Репресії подаються як «необхідна жертва заради майбутнього процвітання».
- Знищення опонентів інтерпретується як «оздоровлення нації».
- Непопулярні реформи легітимізуються гаслами про тимчасову необхідність «затягнути паски» або «реформи заради майбутніх поколінь».
- Жертва більшої частини суспільства оголошується «необхідною ціною за безпеку всіх».
- Корупційні схеми пояснюються як «вимушена необхідність для стабільності держави».
- Узурпація влади виправдовується «історичною місією».
Наслідки
Закон ієрархії пріоритетів: у разі конфлікту між законами пріоритет завжди має закон із меншим номером. У підсумку будь-яке навмисне зло можна виправдати благими цілями.
Закон адаптації: усі три закони автоматично адаптуються до змінних умов, зберігаючи свою суть незалежно від політичної системи. Корупція та насильство змінюють форму, але ніколи не зникають — вони завжди знаходять «нову мову суспільної користі».
Закон маскування: дія всіх трьох законів повинна бути замаскована під їх протилежність — турботу про народ, демократію та служіння суспільству. Чим цинічніша влада, тим красивішими й патріотичнішими є лозунги, якими вона прикривається.
Закон безкарності: будь-яка злочинна дія влади вважається законною, оскільки вона за замовчуванням «необхідна заради майбутнього». Злочинів не існує — існують лише «стратегічні жертви».
Висновок
Ідеальна держава — це та, де громадяни щиро вірять, що влада служить їм, тоді як насправді вони служать злочинній та антинародній за своєю суттю владі.
