Цифрова дискримінація: чому Google не пускає українських авторів у Play Books

Україна у 2026 році — країна, чия IT-індустрія генерує понад 50 мільярдів гривень податків щороку і становить 3,2% ВВП. Країна, яка побудувала одну з найрозвиненіших систем цифрового урядування у світі. Країна, що розробляє власну велику мовну модель та гармонізує законодавство з нормами Євросоюзу. І разом з тим — країна, авторам якої Google забороняє продавати книги через власну платформу.

Не через технічну неспроможність. Не через відсутність попиту. Виключно через корпоративну класифікацію, яка помістила Україну в категорію "не підтримується" — поруч із Білоруссю та Казахстаном.

Два Google в одній екосистемі

Хибне уявлення про цифровий ринок полягає в тому, що він єдиний. Google Play — це не монолітна система, а конфедерація підрозділів із різними командами, різними юридичними угодами та різними пріоритетами. Google Play Console для розробників і Google Play Books Partner Center — це дві різні бюрократичні машини, і те, що одна з них відкрита для України, нічого не говорить про стан справ у другій.

Розробники з України можуть публікувати додатки. Автори — не можуть публікувати книги. Гривня підтримується як валюта виплат у секторі додатків із 2014 року. Для книжкового підрозділу вона досі не існує як валюта взагалі. Польща, Румунія, Чехія — всі мають повноцінний доступ до книжкової платформи. Греція і Естонія — ні. Але Греція і Естонія є членами ЄС і не ведуть оборонної війни третій рік. Їхнє становище тимчасове й аномальне. Становище України — системне.

Блокування відбувається на конкретному кроці реєстрації в Partner Center: "Налаштування платіжного профілю". Система відмовляє при спробі вказати країну проживання "Україна" — навіть якщо автор має іноземний банківський рахунок. Навіть тоді Google вимагає підтвердження податкового резидентства країни реєстрації продавця, і якщо дані банку не збігаються з країною в профілі — платіжний профіль просто не активується. Стіна не декларується відкрито. Вона виростає там, де закінчується форма.

Фіскальна логіка виключення

Офіційного пояснення Google не надає. Але аналіз регуляторного середовища дозволяє реконструювати корпоративну логіку.

З 1 січня 2022 року в Україні діє закон № 1525-IX — так званий "податок на Google". Міжнародні технологічні компанії-нерезиденти зобов'язані сплачувати ПДВ 20% з електронних послуг, наданих українським фізичним особам. Google офіційно зареєстрований як платник цього податку, і компанії-нерезиденти загалом сплатили лише за 2024 рік понад 12,6 мільярдів гривень. Але це — логіка оподаткування споживання. Логіка оподаткування виплат авторам принципово інша.

Щойно Google починає виплачувати роялті тисячам фізичних осіб в українській юрисдикції, кожна транзакція потребує класифікації: B2C чи виплата ФОП? Якщо автор є фізичною особою-підприємцем, виникає питання reverse charge і ризик подвійного оподаткування. Крім того, продаж книг в доларах США вимагає від авторів заповнення форм W-8BEN для уникнення подвійного оподаткування перед IRS. Оскільки Google не налаштував автоматизованого обміну податковою інформацією з українськими органами для книжкового сектору — компанія просто виключила країну з переліку підтримуваних, щоб не мати справи з IRS та українськими регуляторами одночасно.

Штраф за помилку в реєстрації або звітності — 30 мінімальних заробітних плат. Для корпорації з мільярдними оборотами це символічна сума. Але витрати на юридичний супровід, розробку локалізованої білінгової системи та підтримку відповідності одразу двом юрисдикціям — вже ні. Особливо для сегмента з нижчою маржинальністю, ніж ігрова індустрія.

Банківська стіна та міф про Wise

Окремою проблемою є самé фінансове верифікування. Google використовує систему мікродепозитів для підтвердження банківських рахунків, що вимагає від банку підтримки специфічних типів електронних переказів. В умовах воєнного стану НБУ підтримує жорсткий валютний контроль, і хоча отримання гонорарів як експорт послуг формально дозволено, автоматизація таких виплат для великої кількості дрібних транзакцій стикається з реальними обмеженнями на рівні банківської операційної.

Поширена порада — використовувати Wise або Payoneer як "обхідний шлях" — перестає працювати. Протягом 2025–2026 років і Amazon, і Google активно відхиляють рахунки у цих сервісах, класифікуючи їх як такі, що не походять від повноцінних депозитних установ. Тобто навіть технічно зручний міст між українським автором і корпоративною виплатою Google методично руйнується.

Геополітика як комплайєнс-привід

Є і третій шар — той, про який у корпоративних комунікаціях не говорять відкрито, але який реально впливає на рішення.

Комплайєнс-департамент Google зобов'язаний дотримуватися санкційних режимів США та ЄС, що забороняють надання послуг на окупованих територіях — Криму, частинах Донецької та Луганської областей. Автоматизовані системи моніторингу геолокації та банківських транзакцій не справляються з визначенням статусу банків в умовах, де лінія фронту рухається, а деякі фінансові установи підпадають під секторальні санкції. Замість розробки точного інструменту перевірки корпорація просто підвищує ризиковий рейтинг для всього регіону.

Це корпоративна логіка управління ризиками, яка є раціональною з погляду комплайєнсу та водночас є формою колективного покарання з погляду авторів, які живуть у Харкові, Львові чи Дніпрі й не мають жодного стосунку до окупованих територій.

Для порівняння: Google повністю припинив монетизацію та виплати розробникам у Росії з грудня 2024 року через неможливість гарантувати проведення платежів поза санкційними банками. Росія є агресором і об'єктом санкцій — і Google перекрив їй доступ цілком і офіційно. Україна є жертвою агресії й кандидатом до ЄС — і Google тримає її у статусі "сірої зони", де немає ні повного доступу, ні офіційної відмови.

Масштаб непомітної шкоди

Видима втрата — гроші, які автори недоотримують. Але є й невидима — культурна.

Понад 70% смартфонів в Україні працюють на Android. Google Play Books вбудований у ці пристрої як стандартний додаток. Коли читач шукає книгу улюбленого українського автора через вбудований сервіс і не знаходить її — він або відкладає намір, або йде на піратський ресурс. Автор, якому вдається потрапити на платформу через агрегатора, отримує в підсумку не 70% від ціни книги, а близько 52% — решта йде на комісії посередників і автоматичне "цінове вирівнювання" з Amazon, на яке Google має право за умовами обслуговування.

Програма Translate Ukraine у 2026 році підтримує переклад 100 українських видань 30 мовами. Але переклад без дистрибуції — це рукопис у шухляді. Якщо автор не може самостійно керувати своєю присутністю на найбільшій цифровій книжковій платформі з аудиторією Android-користувачів у всьому світі, міжнародний потенціал цих перекладів суттєво звужується.

Що заважає змінам і що може їх прискорити

Міністерство цифрової трансформації успішно залучило мільярдні інвестиції через Diia.City. Але переговори з Google щодо Books Partner Center, за наявними даними, не дали результату — бо ринок електронних книг корпорація сприймає як нішевий порівняно з ігровою індустрією та IT-послугами. Видавничий сектор залишається "цифровим вигнанцем" в екосистемі, де Україна вже присутня як споживач, платник і технологічний партнер.

Два чинники могли б змінити ситуацію. Перший — тиск Digital Markets Act: у міру гармонізації українського законодавства з нормами ЄС Google може опинитися під зобов'язанням уніфікувати умови для країн-кандидатів так само, як він вже оновлює комісії для країн ЄЕЗ. Другий — стабілізація банківської системи після завершення воєнного стану, яка дозволить інтегрувати українські банки у автоматизовані системи виплат без ризику застрягання транзакцій на рівні фінансового моніторингу.

Поки цього не сталося, ситуація залишається такою, якою вона є: одна з найбільших корпорацій світу ставиться до авторів з країни, що воює за виживання та інтеграцію у цивілізований світ, так само, як до авторів з авторитарних держав, що ніколи не прагнули цього світу. Формальна рівність нерівних — це і є дискримінація.