Цивілізація, що "формується": п'ятсот років невдачі московського проєкту
Недавня заява патріарха Московського Кирила про те, що в Росії "формується особлива цивілізація", виявилася значно більш показовою, ніж могла здатися на перший погляд. Коли релігійний лідер держави, чия імперська ідеологія налічує п'ять століть, заявляє, що цивілізація лише "формується", це вимагає серйозного аналізу. Ця заява непреднамеренно розкриває фундаментальну проблему московської державності: неспроможність створити оригінальний цивілізаційний проєкт після п'ятисот років його декларування.
Точка відліку: народження імперської претензії
Московський цивілізаційний проєкт має чітку дату народження - початок XVI століття, коли монах Філофей сформулював доктрину "Москва - Третій Рим". Це не просто релігійна концепція, це перший imperialний наратив Москви, спроба легітимізувати претензії провінційного князівства, що щойно звільнилося від ординської залежності, на роль спадкоємця Візантійської імперії.
До цього моменту Москва не мала жодного цивілізаційного проекту. Вона була одним із багатьох руських князівств, даником Золотої Орди, успішним збирачем данини для ханів. Самеця посередницька функція - збирання та передача чужих ресурсів - стала основою московського піднесення. Але посередництво не створює цивілізації, воно створює лише систему екстракції.
Доктрина Філофея мала заповнити цю ідеологічну порожнечу. Візантія впала (1453), Рим "відпав" в єресь - отже, Москва стає єдиним носієм істинного християнства, "Третім Римом". Інституціоналізація цього проєкту відбулася 1589 року зі створенням Московського патріархату. Від цього моменту до сьогодні минуло 435 років. Від сформулювання самої доктрини - близько 515 років.
П'ятсот років імперської претензії. І цивілізація "ще формується".
Теоретична рамка: компрадорська система та імітація цивілізаційності
Для розуміння цього парадокса варто звернутися до теорії світ-систем та концепції компрадорських еліт. Московська держава від свого виникнення функціонувала як посередницька система - спочатку між Ордою та руськими землями, пізніше між Європою та Азією, між модернізацією та традицією, між Заходом та Сходом.
Компрадорська еліта, за визначенням, не створює власного культурного продукту - вона існує за рахунок контролю над транзитом чужих ресурсів та ідей. Це створює специфічну проблему ідентичності: система не може легітимізувати себе через оригінальність, оскільки її функція полягає саме у перепродажі, контролі, присвоєнні.
Доктрина "Третього Риму" стала спробою створити ідеологічну легітимність для системи, яка за своєю природою не могла її мати. Москва не успадкувала візантійське право, адміністративні практики чи культурні традиції - вона успадкувала лише символіку. Це була імітація спадкоємності без реального перенесення інституційного знання.
П'ятсот років присвоєння: що Москва не створила
Погляньмо на п'ятисотрічну траєкторію московського "цивілізаційного проекту" крізь призму того, що він НЕ створив:
XVI-XVII століття: проголошення спадкоємності Візантії без запозичення візантійських інститутів. Москва взяла двоголового орла та титул "царя", але не взяла візантійське право, міську автономію чи інтелектуальну традицію. Натомість було побудовано систему опричнини - терору та тотального контролю, що не мала візантійських аналогів.
XVIII століття: вестернізація Петра I виявилася не розвитком власної традиції, а черговим актом запозичення. Петро не адаптував західні інститути до місцевих умов - він насаджував їх силою, створюючи фасад європейськості при збереженні деспотичної суті. Показово, що після Петра настала реакція, бо імпортована модель не мала внутрішньої легітимності.
XIX століття: слов'янофільство як спроба сформулювати "особливий шлях" обернулося романтизацією уявної "общини" та "соборності", які ніколи не мали інституційного втілення. Коли настав час модернізації, виявилося, що "особливий шлях" - це лише риторика, за якою стоїть авторитарна модель екстракції ресурсів.
XX століття: більшовицький проєкт як спроба створити універсалістську ідеологію знову виявився запозиченням (марксизм) та його адаптацією під потреби примусової модернізації. Радянський Союз створив індустріальну базу, але не створив самовідтворювальної економіки чи життєздатних інститутів.
Спільний знаменник усіх цих періодів - відсутність оригінального інституційного творення. Система постійно запозичувала зовнішні форми (візантійські, європейські, марксистські), але не могла створити власного змісту.
Економіка "духовності": храми як компенсація
Формула патріарха Кирила про поєднання "передової науки та розвиненої економіки" з "глибокою вірою" маскує фундаментальну економічну реальність: інвестиції в церковну інфраструктуру при деградації інститутів людського розвитку.
Протягом 2010-2020 років у Росії було побудовано понад 5000 православних храмів. За цей же період кількість лікарень скоротилася на 30%, шкіл - на 25%. Ця диспропорція не випадкова. Храмобудівництво виконує специфічні функції в компрадорській системі:
Економічна функція: будівельні проєкти з непрозорим фінансуванням та податковими пільгами є механізмом перерозподілу та легалізації капіталу. Церковна нерухомість не оподатковується, фінансові потоки непідзвітні - ідеальна схема для системи, побудованої на ренті.
Політична функція: церковна інфраструктура створює паралельну мережу територіального контролю. Це особливо важливо в системі, де громадянські інститути слабкі або відсутні. Парафія стає осередком не віри, а контролю.
Ідеологічна функція: видима "духовність" компенсує відсутність реальних досягнень. Коли немає чим похвалитися в освіті, медицині, науці - залишається хвалитися "глибокою вірою" та кількістю куполів.
Кирилів контраст із Західною Європою, де церковні будівлі перепрофілюються через секуляризацію, лише підкреслює різницю між суспільствами, де релігія стала приватною справою після Просвітництва, та системою, де церква залишається інструментом державного контролю. Це не ознака "духовності", а ознака архаїчності політичної моделі.
"Формування" як граматика невдачі
Використання дієприслівника "формується" замість дієслова "існує" або "сформувалася" є лінгвістичним ключем до розуміння всього проєкту. Це граматична конструкція вічної незавершеності, яка виконує кілька ідеологічних функцій:
Пояснення поточної несостоятельності: якщо цивілізація лише формується, то її актуальна невідповідність стандартам може бути виправдана незавершеністю процесу. Немає освіти? Ще формується. Немає правової системи? Формується. Немає інститутів? Все ще в процесі.
Відстрочка критичного оцінювання: судити про цивілізаційний проєкт можна лише post factum, коли він завершений. Тому всі поточні критики є передчасними, нелегітимними, ворожими. Оцінювати можна буде потім - коли сформується. Коли саме? Це не уточнюється.
Мобілізація через незавершеність: незавершений проєкт вимагає постійних жертв та зусиль для його реалізації. Це легітимізує авторитарні практики, репресії, відсутність свобод - все "тимчасово", все заради великої мети, яка десь попереду.
Ця риторика має давню традицію в російській політичній думці - від "світлого майбутнього" більшовиків до "особливого шляху" євразійців та "русского міра" сучасної пропаганди. Спільним знаменником є проєкція легітимності в майбутнє, оскільки минуле та теперішнє не надають достатнього матеріалу для легітимації.
Але коли проєкт "формується" п'ятсот років - це вже не процес, це діагноз. Це визнання структурної неспроможності системи створити те, що вона декларує.
Структурні обмеження посередницької системи
Фундаментальна проблема полягає в тому, що компрадорська система не може створити оригінальний цивілізаційний проєкт за визначенням. Її функція - контроль над транзитом, а не виробництво нового. Це стосується як економіки, так і культури:
Економічно: Росія сьогодні залишається тим, чим вона була за Петра I - експортером сировини та імпортером технологій. П'ятсот років "цивілізаційного проекту" не створили інноваційної економіки, конкурентоспроможних інститутів чи самовідтворювальної системи розвитку. Сировинна рента залишається основою економіки, як і чотири століття тому.
Культурно: присвоєння чужих традицій замість створення власних. Москва присвоїла київську спадщину, візантійську символіку, європейські форми, марксистську ідеологію - але не створила власної інституційної моделі, яку інші бажали б запозичити. Російська культура дала світу велику літературу та музику, але не дала політичних інститутів чи соціальних моделей.
Політично: авторитаризм як єдина форма організації. П'ятсот років різних ідеологічних оболонок - від "Третього Риму" до "русского міра" - не змінили суті системи. Це завжди була вертикаль влади, заснована на примусі, бо відсутність легітимної ідеології вимагає насильства для утримання контролю.
Компрадорська еліта не зацікавлена в розвитку внутрішнього ринку, людського капіталу чи громадянських інститутів - її прибуток залежить від контролю над транзитними потоками та рентою. Створення справжньої цивілізації вимагало б інвестицій у людей, обмеження влади, розвитку інститутів - тобто саморуйнування компрадорської моделі.
Геополітичні імплікації: порожня імперія
Заява Кирила має критичне значення для розуміння сучасної російської агресії проти України. Вона демонструє, що навіть після п'ятисот років проєкту "Третього Риму", десятиліть пропаганди "русского міра" та мільярдів, вкладених у soft power, Москва не може артикулювати переконливий цивілізаційний наратив.
Це створює стратегічну вразливість: імперія без цивілізаційного проєкту тримається виключно на примусі. Коли військова сила виявляється недостатньою - як зараз в Україні - система виявляє свою внутрішню порожнечу. Не випадково російська пропаганда зосередилася на негативній ідентичності: "не-Захід", "анти-ЛГБТ", "проти глобалізму", "денацифікація". Позитивного змісту просто немає.
Для України та інших країн пострадянського простору це означає, що "російська цивілізація" не може запропонувати привабливої альтернативи. Вона може лише пропонувати автократію, корупцію та економічну залежність під соусом "духовності" та кількості храмів. Саме тому Україна воює не просто проти військової агресії, а проти спроби нав'язати модель, яка за п'ятсот років не створила нічого, окрім механізмів екстракції та контролю.
Війна Росії проти України - це відчайдушна спроба силою нав'язати цивілізаційний проєкт, який не спроможний переконати добровільно. Це визнання, що "м'яка сила" не спрацювала, бо за п'ятсот років не було створено нічого привабливого.
Непреднамерена чесність патріарха
Коли патріарх Кирилл говорить, що "в Росії формується особлива цивілізація", він непреднамерено каже правду. Після п'ятисот років від сформулювання доктрини "Москва - Третій Рим", після 435 років існування Московського патріархату як інституції, покликаної втілювати цей проєкт, система все ще не може сказати: "Ось вона, наша цивілізація. Ось що ми створили."
Це не скромність. Це не реалістична самооцінка. Це структурне обмеження компрадорської системи, яка за визначенням не може створити оригінальний цивілізаційний продукт. Посередник може перепродавати, контролювати, присвоювати, імітувати - але не творити.
П'ятсот років московського імперського проєкту продемонстрували фундаментальну закономірність: система, побудована на екстракції ренти та контролі над транзитом, не здатна до цивілізаційного творення. Вона може будувати храми на руїнах лікарень, вона може проголошувати "особливість" та "духовність", вона може присвоювати чужу історію - але вона не може створити власні інститути, які б інші бажали добровільно запозичити.
"Формування" особливої цивілізації, таким чином, є вічним проєктом - не тому, що він складний, а тому, що його реалізація суперечила б природі самої системи. Московська еліта п'ятсот років отримувала ренту від контролю над ресурсами та територіями. Створення справжньої цивілізації вимагало б трансформації цієї моделі - інвестицій у людей замість храмів, розвитку інститутів замість вертикалі влади, обмеження контролю замість його посилення.
Тому через п'ятсот років, якщо московський патріархат ще існуватиме, його глава знову заявить, що особлива російська цивілізація "формується". Бо вічне становлення - єдиний спосіб уникнути визнання, що п'ятсот років було витрачено на імітацію того, чого так і не вдалося створити.
