Україна та Японія - дві реальності: коли одні йдуть на жертви, інші лізуть в кишені народу

Іноді найбільш промовистими є не слова, а паралельні історії з різних країн, які розгортаються в один час. Такі історії показують не просто різницю менталітетів — вони демонструють прірву між культурою служіння та культурою наживи.

Японія: символічна жертва заради солідарності

Прем'єр-міністр Японії Санаэ Такаїті оголосила про намір скоротити зарплату собі та членам свого уряду. Не тимчасово. Назавжди. Конкретно — залишити собі лише базову депутатську зарплату, відмовившись від урядових надбавок.

Про які суми йдеться? Депутатська зарплата в Японії становить 1 294 000 ієн (близько 8 300 доларів). Прем'єр отримує надбавку 1 152 000 ієн (7 400 доларів), міністр — 499 000 ієн (3 200 доларів). Не астрономічні суми, особливо як на керівників держави.

Але йдеться не про гроші. Йдеться про символ. Коалиційний партнер уряду — партія "Суспільство оновлення Японії" — вимагає скоротити витрати на держслужбовців на 20%, щоб перенаправити кошти на допомогу регіонам, що постраждали від стихійних лих. І уряд показує: ми теж готові жертвувати, а не лише звільняти інших.

В Японії це традиція. Після землетрусу та цунамі 2011 року члени уряду також урізали собі виплати. Боси приватних корпорацій йдуть на це після комерційних провалів. Це культурний код: той, хто керує, має першим нести тягар.

Україна: втрое більше — під час війни

А тепер переключимося на Україну. Грудень 2024 року. Країна веде найбільшу війну в Європі з часів Другої світової. Бюджет дефіцитний, левова частка витрат покривається міжнародними партнерами. Немає грошей підняти мінімальну зарплату хоча б до рівня фактичного прожиткового мінімуму. Немає грошей підвищити виплати військовим, які не переглядалися з початку повномасштабного вторгнення.

Але знайшлися гроші для чогось іншого.

Верховна Рада втричі збільшила собі "компенсацію витрат на депутатську діяльність" — з однієї до трьох зарплат народного депутата на місяць. Якщо зараз це 60-70 тисяч гривень, то з 2026 року — близько 200 тисяч гривень.

Це не зарплата офіційно, тому формально не вважається доходом. І ніяк не контролюється. Хтось може справді витрачати на діяльність. А хтось — залишати собі.

Правку подала нардеп від "Голосу" Олександра Устінова. За словами її колег, вона "агресивно просувала цю історію". Проти проголосували лише п'ятеро членів бюджетного комітету. Решта вирішили: так, саме зараз, під час війни, коли люди виживають, солдати гинуть, а партнери допомагають закрити дірки в бюджеті — саме зараз варто втричі збільшити собі виплати.

Культура служіння vs культура наживи

Японський прем'єр отримує близько 15 700 доларів на місяць (з надбавкою). І готова відмовитися від половини — назавжди. Український нардеп отримуватиме близько 200 000 гривень "компенсації" (близько 4 850 доларів за поточним курсом) плюс зарплату близько 60 000 гривень (близько 1 450 доларів) — і вважає це нормальним під час війни.

Та справа не в абсолютних цифрах. Справа в русі стрілки компаса. В одній країні стрілка вказує на солідарність з народом. В іншій — на власну кишеню.

В Японії це називають "показати, що йдемо на жертви разом із народом". В Україні це називають "компенсація витрат на депутатську діяльність, яка не є доходом і не контролюється".

Риторика vs реальність

Можна довго говорити про європейські цінності, про боротьбу з корупцією, про служіння народу. Можна писати красиві стратегії та приймати резонансні закони. Але є один простий тест на справжність усіх цих слів: що ти робиш, коли народ у біді?

Японська відповідь: йду на жертву разом із ними, навіть якщо вона символічна.

Українська відповідь: збільшую собі виплати втричі, поки люди тримаються на межі виживання.

Це не про менталітет. Це не про "азіатську" чи "європейську" культуру. Це про те, чи вважають люди при владі себе частиною народу чи окремою кастою з особливими привілеями.

Війна як можливість

Найбільш цинічне в цій історії — те, що українські парламентарії використали війну як прикриття. Під час розгляду величезного воєнного бюджету, коли увага прикута до оборонних витрат, "майже непомітно" протягнули правку про потроєння власних виплат.

Війна для них стала не часом жертовності, а часом можливостей. Бо коли всі стривожені виживанням країни, хто помітить кілька рядків у бюджетних таблицях?

Помітили. Але пізно. Бюджет уже прийнятий.

Висновок

Ці дві історії — японська та українська — показують фундаментальну різницю між двома типами політичної культури. Перша побудована на принципі: той, хто править, служить. Друга — на принципі: той, хто править, користується.

І поки українські політики не зрозуміють цієї різниці, всі розмови про європейську інтеграцію та реформи залишатимуться порожніми звуками. Бо Європа — це не тільки інституції та закони. Це передусім культура відповідальності тих, хто при владі.

Японія це розуміє. Україна — поки ні.

А народ дивиться. І запам'ятовує. Хто в важкі часи йшов на символічну жертву. А хто ліз по кишені народу.