Велика корупційна пастка: чому ЄС відбудовує ТЕЦ олігарха замість звільнення киян від комунального рабства
Юрій Ніколов з «Наші гроші» написав те, що давно треба було сказати вголос. Відновлення Дарницької ТЕЦ — це не перемога. Це капітуляція перед логікою великих грошей, яка однаково комфортно почувається і в Брюсселі, і в Києві.
Механіка проста. Донори не хочуть дрібних проектів. Їм потрібні великі, видовищні, такі, що добре фотографуються на тлі міністра з краваткою. Сотні квартальних когенераторів, які звільнили б киян від залежності від однієї труби, — це нудно, складно адмініструвати і погано звітується перед парламентом країни-донора. Одна ТЕЦ — це зовсім інша справа. Один транш, один підрядник, одна прес-конференція.
Те, що ця ТЕЦ належить олігарху, який виводить гроші в офшори і витрачає їх на примхи західного виробництва, нікого особливо не бентежить. Захід давно навчився не помічати, кому насправді належить те, що він відбудовує. Головне — освоїти кошти і відзвітувати про «відновлення критичної інфраструктури».
Шмигаль, який позвав журналістів на об'єкт, зробив дурість не з точки зору військової таємниці — Ніколов справедливо зазначає, що дим від труб однаково було б видно. Він зробив дурість з точки зору пріоритетів. Відновлення великої ТЕЦ означає, що влада знову зробила ставку на централізовану вразливість замість децентралізованої стійкості.
Це стратегічна помилка, яку можна виміряти в ракетах. Росія виробляє «Іскандери» швидше, ніж Захід постачає ракети для «Петріотів». Великий об'єкт — велика мішень. Десятки квартальних котелень — це десятки цілей, на кожну з яких треба витратити ракету, яку Путін не має в необмеженій кількості. Математика жорстка, але зрозуміла. Влада, схоже, вважає за краще її не помічати.
За цим стоїть щось більше за просту некомпетентність. Це системна корупційна пастка, частиною якої стала Україна в загальноєвропейському масштабі. Великі проекти генерують великі відкати. Децентралізація — ні. Сотня малих котелень — це сотня малих контрактів з малими можливостями для розпилу. Одна велика ТЕЦ — це зовсім інша економіка збитків.
Ніколов запропонував простий тест: якщо найближчими місяцями в Києві з'являться десятки квартальних котелень — влада зробила правильний вибір. Якщо ні — вона знову прирекла місто на розстріл енергетики. Результат цього тесту буде видно до наступної зими.
Але є питання глибше за котельні. Зберігаючи монопольну інфраструктуру, збудовану ще за часів радянської окупації і досі контрольовану олігархічними структурами, Євросоюз не відновлює Україну. Він консервує ту саму систему залежності, яку Москва вибудовувала десятиліттями. Децентралізація енергетики — це не технічне питання. Це питання суверенітету. І поки великі гроші обирають великі труби, суверенітет залишається на папері.
Деолігархізація і децентралізація — це не гасла. Це єдина архітектура, в якій Україна може вижити і як держава, і як економіка. Але її ніхто не несе. Ні влада, ні донори. Бо в цій архітектурі немає місця для великого відкату.
