Війна Росії проти України – класична колоніальна війна: війна за ресурси, контроль і людський капітал

Війна, розв’язана Росією проти України, скільки б у Кремлі не називали її «спеціальною військовою операцією» чи «СВО» і як би її не пояснювали – «боротьбою за визволення», «невійною» чи «примусом до миру», по суті є класичною колоніальною війною. Її особливістю є те, що Росія намагається утримати контроль не над заморськими територіями, а над сусідньою країною, своєю колишньою колонією – Україною, її ресурсами та територією. Це пояснюється тим, що через технологічну відсталість у Росії ніколи не було флоту, а всі її колоніальні завоювання відбувалися на тому ж континенті.

Колоніальний контекст XXI століття

У сучасному світі колоніальні війни трансформувалися. Якщо у XX столітті війна велась за пряме підпорядкування територій і ресурсів, то тепер на перше місце виходять економічні важелі, м’яка сила і геополітичні союзи.

Після розпаду Радянського Союзу у 1991 році (а СРСР по суті та змісту був союзом колоній Москви) пострадянський простір став ареною боротьби за вплив між ключовими глобальними гравцями – США, Європейським Союзом, Китаєм і Росією.

При цьому, якщо Китай активно інвестує в проєкти на кшталт ініціативи «Один пояс, один шлях», забезпечуючи економічне домінування, а ЄС і США розширюють свою присутність, пропонуючи інвестиції та політичну підтримку, то Москва, із її колись величезними, але тепер максимально знеціненими людськими ресурсами, в гонитві за відновленням контролю над колишніми республіками-колоніями опинилася у ролі відсталого гравця.

Людський ресурс як валюта

Для Росії, чия економіка історично залежить від сировини, а демографічна ситуація катастрофічно погіршується, людський ресурс стає ключовим інструментом. Фраза «люди – нова нафта», популярна кілька років тому, знову набула актуальності в Росії, як би цинічно це не звучало у контексті мобілізації та масових втрат на фронті війни з Україною.

Війна за повернення України до «сім’ї» колоній Москви демонструє, що людський капітал використовується як інструмент у боротьбі за територію та ресурси:

• Мобілізація: сотні тисяч росіян відправляють на фронт без навчання, спорядження, перспективи та захисту. Їх не шкодують, а втрати не рахують.
• Зневага до людських життів: як мобілізованих, так і цивільних росіян не шкодують, втрати не рахують. Інфраструктура та населені пункти в зоні бойових дій перетворюються на руїни.

Ресурси і геополітична мета

Україна – це не лише стратегічне географічне розташування, а й ресурси:

• Агропромисловий потенціал: Україна – одна з найбільших житниць світу.
• Енергоресурси: родовища газу, вугілля та інших корисних копалин.
• Транспортні коридори: українська інфраструктура відіграє ключову роль у транзиті між Європою та Азією.

Росія прагне повернути контроль над цими активами, але стикається зі спротивом як України, так і Заходу.

Цинізм і ігнорування гуманітарних цінностей

Очевидно, що «визволення» чи захист «російськомовних», «православних» або когось іншого стали лише риторичними прикриттями для справжніх цілей. Це підтверджується:

• Знищенням і депортацією населення: масові міграції та депортації стали реальністю для мільйонів людей. На «визволені» території Росія завозить «своїх».
• Ядерними погрозами: замість дипломатії – нескінченні ультиматуми та ескалація війни.
• Ігноруванням м’якої сили: концепції «русского мира», «триєдиного російського народу», спільної історичної і культурної спадщини залишаються лише пропагандистськими гаслами. Примус і насильство – головні методи.

Підсумки і перспективи війни

Неоколоніалізм Росії – це не унікальне явище, а її вічне продовження боротьби за ресурси, характерне для колоніальних воєн. Різниця лише в масштабах і методах, адаптованих до реалій XXI століття.

Росія, намагаючись утримати вплив на пострадянському просторі, демонструє все ті ж колоніальні підходи, що і в минулому. Але в умовах глобалізованого світу, де ключову роль відіграють економічні й гуманітарні зв’язки, такий підхід дедалі частіше призводить до ізоляції та деградації.

Чи зможе Росія переосмислити свої цілі й методи? Чи продовжить боротьбу за ресурси ціною людських життів і власного майбутнього? Відповідь на це запитання стане визначальною для її ролі у світі в найближчі роки.