Зриваючи маски: національний інтерес як товар і кінець державного міфу
Більшість тих, хто намагається пояснити навколишній абсурд, робить це через дихотомію правих і лівих — наче десь точиться велика ідеологічна битва, у якій хтось перемагає, а хтось програє в тому, що прийнято називати політикою. Але ніяких правих і лівих немає. Навіть умовно. Це ілюзія, колективна абстракція, у полоні якої медіа тримають суспільство. Єдине справді реальне в цій грі — гроші.
Угорщина одкровень: коли Трамп показав карти
Падіння Орбана занурило європейських лівих у дивний екстаз. Одна з найзабавніших фраз, що гуляє мережею: "Європа хилиться вліво, праві розсипаються". Орбан зазнав нищівної поразки — і тепер усе буде інакше. Все буде добре.
Це смішно.
Мадяр не збирається припиняти купувати російську нафту, будівництво АЕС із росіянами не зупиняється, прискорений вступ України до ЄС нова Угорщина не підтримує. То що відчутно змінилося? Путін втратив свого лобіста в ЄС і шпигуна в НАТО? Витоків документів із Брюсселя до Москви більше не буде? Нікому знімати санкції з російських олігархів? Все? То де тут ліва повістка? Не той переміг, на кого ставив нібито правий Трамп? А чи ставив взагалі?
Ось що сказав Трамп після поразки Орбана: "Він був моїм другом. Це були не мої вибори, але він був моїм другом, хорошою людиною. Він добре попрацював з імміграцією. Він не дозволяв людям приїжджати і руйнувати країну, як в Італії". Був. Крапка.
Інше питання — чи був дискурс Орбана правим? Якщо брати до уваги, що Трамп і Венс в агітації за Орбана робили наголос на його ролі в "захисті християнської цивілізації" і протидії іміграції — то так. Але врешті?
Відповідь знайти вкрай просто.
10 квітня, за два дні до угорських виборів, Трамп написав у Truth Social: готовий кинути "всю економічну міць США" на підтримку Угорщини — за умови "подальшого лідерства Орбана". Що апріорі суперечить усьому його політичному курсу. Готовність кинути "всю економічну міць США" на підтримку конкретної особи — це перетворення державних ресурсів на приватний фонд лояльності. Трамп запропонував угорцям гроші американських платників податків як "бонус за переобрання" особистого друга. У будь-якій нормальній системі це називається корупційним використанням службового становища в міжнародних масштабах.
Коли президент США обіцяє такому лідеру "повну міць" у разі перемоги, він прямо каже решті Європи: я спонсоруватиму тих, хто розвалює ваш союз. Але що ще важливіше — за кожним рухом Трампа стоїть особиста корисливість, і це єдиний робочий ключ до його політики. Усі ці розмови про "праві ідеали" чи "християнську цивілізацію" — лише маркетинговий шум для прикриття угод.
Те, що сталося в Угорщині в квітні 2026 року, — наочний кейс того, як Трамп намагається монетизувати вплив США. Угорський виборець проголосував не за ліву повістку. Він проголосував проти компрадора, який став надто дорогим і надто токсичним.
Орбан "консервував" Угорщину не заради ідеї, а щоб перетворити її на закрите акціонерне товариство. Трамп підтримував його, бо сподівався придбати за безцінь частку в цьому підприємстві.
Чи є Трамп правим?
Медіа тримають суспільство у полоні казки про "лівих" і "правих", щоб люди не ставили запитання: а куди йдуть податки? "Праві" — Трамп, Орбан, Путін — продають страх перед міграцією і захист "християнських цінностей", щоб під цей шум ділити бюджети з військовими промисловцями, забудовниками й енергетиками. "Ліві" продають "соціальну справедливість" і "екологію", щоб під той самий шум перерозподіляти ті самі бюджети на користь інших корпорацій — зеленої енергетики, консалтингу, НКО.
Трампа називають правим, але він апелює до націоналізму, який спочатку був лівою ідеєю. При цьому його стиль управління тяжіє до монархічного типу. Він утілює ідеї цезаризму або бонапартизму:
Особиста лояльність понад інститутами. Для монархіста важлива вірність сюзерену, а не конституції. Трамп вимагає особистої відданості від усіх: генеральних прокурорів, суддів, чиновників.
Прямий зв'язок із "народом". Як Наполеон чи Цезарь, він обходить традиційні інститути — медіа, парламент, партію — і спілкується з масами напряму через соцмережі та мітинги. Це творення образу "народного царя", який захищає людей від "поганих бояр" (глибокої держави/еліт).
Династичний елемент. Роль його родини — Іванки, Джареда Кушнера, Дональда-молодшого — у політичних процесах незрівнянно вища, ніж це прийнято в класичних демократіях. Типово монархічна риса: влада розподіляється за принципом крові і близькості до трону.
Ось де прихована головна маніпуляція. Трамп продає електорату ідею "прав нації" (націоналізм), але пакує її у форму "сильного лідера" (квазімонархія). Націоналіст каже: "Ми — нація, закон один для всіх, ми вирішуємо долю нашої країни". Трампіст каже: "Система зламана, закони працюють проти вас, тільки Я можу це виправити".
Трамп експлуатує праву естетику — традиції, ієрархію, силу — щоб по факту реалізувати проект, який у політології називають "іліберальною демократією". Це коли зовнішні атрибути виборів зберігаються, але реальна влада концентрується в руках однієї людини і її клану, перетворюючи громадян із суб'єктів політики назад на "групу підтримки" правлячого монарха.
Тут варто визнати незручне: по-своєму Трамп — геніальний. Не як політик і не як економіст — як хакер системи. Він побачив те, чого не помітили ні праві, ні ліві: система тримається не на ідеях, а на вірі в те, що ідеї існують. Достатньо було показати, що король голий — і половина країни пішла за тим, хто перший це крикнув.
Це повертає нас до думки про дихотомію. Виходить, що Трамп — "правий" для тих, хто за ієрархію і порядок, але він же "лівий" для старої аристократії капіталу, бо руйнує усталені ринкові і політичні правила.
Правий чи лівий? Рахуємо по факту
У своїй конкретній політиці Трамп — скоріше лівий.
Торговий протекціонізм. Класичні праві (від Рейгана до Буша) — адепти "вільного ринку" і глобалізації. Трамп запровадив мита і розв'язав торгові війни — що історично було ближче до позиції старих лівих профспілок, які захищали внутрішній ринок.
Ізоляціонізм. Традиційна права політика США — активне втручання і роль "світового поліцейського". Трамп зі своїм "America First" фактично демонтує цю доктрину, ставлячи під сумнів навіть НАТО.
Ставлення до держборгу. Праві зазвичай кричать про економію і скорочення дефіциту. Трамп публічно робить те саме. Але реальність інша: за його перший термін (2017–2021) держборг США виріс майже на $8,2 трлн — зростання на 40% за чотири роки. Якщо подивитися на табло прямо зараз (середина квітня 2026 року), цифри говорять самі за себе: сукупний держборг США пробив позначку $38,98 трлн і стрімко мчить до $40 трлн. Лише за останній рік (з квітня 2025-го) він виріс на $2,77 трлн. Війна з Іраном за два місяці спалила $100 млрд — грошей, яких немає в бюджеті, їх просто надрукували і позичили. Через високі ставки обслуговування боргу у 2026 році коштує скарбниці $1 трлн на рік. США тепер витрачають на виплату відсотків більше, ніж на чимало соціальних програм.
Де він справді правий:
Культурний консерватизм. Жорстка риторика щодо міграції, захист традиційних цінностей і підтримка релігійних груп.
Податки і дерегуляція. Тут він плоть від плоті республіканець. Різке зниження корпоративних податків і скасування екологічних та бізнес-обмежень — чиста права повістка. Повістка, спрямована по суті проти тих, хто його підтримав: він знизив корпоративний податок із 35% до 21%.
Трамп продає образ "захисника робітничого класу", застосовуючи методи, які цей клас методично знищують. По суті, він переклав податковий тягар із корпорацій на майбутні покоління через держборг. Це і є вищий пілотаж компрадорської політики всередині "першого світу": переконати жертву, що грабіжник — її єдиний рятівник.
Трампізм: три стовпи однієї авантюри
Трамп — антисистемний прагматик. Його ідеологія — не праве вчення, а трампізм, що тримається на трьох стовпах: націоналізм, популізм, індустріалізм.
Націоналізм як офшорна схема. За гаслом "Америка понад усе" ховається "Трамп понад усе". Руйнуючи міжнародні інститути (НАТО, СОТ), він не робить Америку сильнішою — він усуває контролерів. У каламутній воді двосторонніх "угод" особисті преференції видобувати набагато простіше. Його тиск на союзників по НАТО у 2025–2026 роках перетворив закупівлю зброї з питання колективної безпеки на питання "плати за лояльність" особисто його адміністрації.
Популізм як перезавантаження болота. Трамп не осушив "Вашингтонське болото" — він просто замінив у ньому крокодилів. Виганяючи стару бюрократію, він ставить лояльних олігархів, які не задають зайвих питань. "Прості люди" отримують емоційну розрядку на мітингах ("Ми перемогли еліти!"), а реальні еліти — ВПК, крипто-мільярдери, забудовники — отримують прямі лінії зв'язку з Білим домом без регуляторного нагляду. Корупція стала не системною помилкою, а офіційним інтерфейсом влади.
Індустріалізм як продаж антикваріату за ціною майбутнього. Повернути сталеливарний завод 1950-х в епоху нейромереж і робототехніки — це як продавати касетні плеєри під виглядом інновацій. Трамп субсидіює старі виробництва. Це не створює мільйони робочих місць (сучасні заводи автоматизовані), але дає фотогенічний фон для агітки. Підтримка "старої промисловості" зручно блокує зелений перехід, що влаштовує донорів із нафтового і вугільного лобі. Народ отримує обіцянку повернутися в 1960-ті, спонсори — ще десять років надприбутків на брудних технологіях.
Як Трамп торгує війною і миром
Десятиліттями Трамп продавав статус "мільярдера" і "майстра угод". Реальна фінансова звітність при цьому регулярно фіксувала банкрутства і колосальні збитки. Але для масової аудиторії факти вторинні — важлива картинка: золоті унітази, хмарочоси з його прізвищем, особистий літак. Він переконав мільйони людей, що його особистий успіх — це їхній потенційний успіх.
Як досвідчений маніпулятор, він знайшов величезний пласт людей — робітничий клас "іржавого поясу" — які відчували себе покинутими. І продав їм чарівну таблетку: обіцянку повернути минуле. Точнісінько як Путін.
Він зрозумів, що у світі, де дихотомія "праві — ліві" перестала давати відповіді, люди підсвідомо шукають не ідеолога, а трикстера. Трамп для своїх прихильників — "наш хлопець, який обдурить систему на нашу користь". Це психологія гравця в казино: всі знають, що казино завжди виграє, але кожен вірить, що саме цей зухвалий крупьє зараз підкрутить рулетку для нього.
Трамп діє за формулою транзакційної політики, де війна і мир — не питання моралі чи стратегії, а елементи "вхідного квитка" в угоду. Щоразу входячи в переговори, він підвищує ціну вирішення питання, майстерно використовуючи страх повного обнулення як важіль тиску.
Україна: вхід у частку через саботаж допомоги. З початку 2025 року адміністрація Трампа практично обнулила прямі військові поставки Україні (скорочення на 99%), заявляючи, що це не його війна — чужий бізнес. Результат: він змусив європейських бенефіціарів і саму Україну шукати способи "купити" його лояльність. Підсумок — запуск програми PURL (Prioritized Ukraine Requirements List), де США вже не дарують зброю, а продають її європейцям, які переправляють її Україні. Це перетворення допомоги на чистий експортний контракт для американського ВПК.
Іран: його війна. Те, що відбувається з Іраном, — дзеркальне відображення його підходу до України. Якщо Україна була "бізнесом Байдена", то конфлікт з Іраном — це бізнес Трампа. За перші два тижні війни з Іраном (березень–квітень 2026-го) США витратили близько $100 млрд — більше, ніж уся військова допомога Україні за всі попередні роки. Це гроші, яких немає в бюджеті — їх просто надрукували і позичили. Трамп уже попросив Конгрес збільшити оборонний бюджет до $1,5 трлн (близько 6% ВВП). Це гарантований золотий дощ для виробників зброї.
Вдаривши по Ірану, він забезпечив вибуховий попит на системи ППО і дрони з боку монархій Затоки. Ті, хто боявся, що він "знищить їхній бізнес" — традиційні оборонні гіганти — тепер бачать рекордні бюджетні цифри і гарантію контрактів на роки вперед. Трамп не проти витрат на озброєння — він проти витрат, на яких не може поставити своє прізвище як головний бренд перемоги. Він просто перевів фокус із "мутної" війни в Європі на "зрозумілу" й дорогу війну на Близькому Сході, де чеки за зброю оплачуються нафтодоларами одразу. По суті, він перетворив зовнішню політику США на гігантський аукціон. Саме цим пояснюється небажання Європи брати участь у його іранській авантюрі.
Паливо системи: ресентимент
Щоб зрозуміти, чому все це працює, треба правильно назвати те, чим Трамп годує американців. Це ресентимент (ressentiment) — ключовий пазл у розумінні того, чому Трамп і подібні до нього лідери такі стабільно успішні.
Це не просто "образа". Це глибокий соціально-психологічний стан, який Ніцше і Шелер описували як безсилу заздрість і злобу. Людина вважає, що світ — система, еліти, глобалісти — її обділив, хоча вона "хороша і правильна". Змінити ситуацію напряму вона не може: не може розбагатіти, не може повернути заводи у своє місто. Злоба не знаходить виходу в дії і стає отрутою, яка шукає винного. Щоб не відчувати себе "лузером", людина починає зневажати те, чого не може досягти. Якщо "еліти" освічені й космополітичні — значить, освіта це зло, а ізоляціонізм — доброчесність.
Трамп — геніальний модератор ресентименту. Він не дає людям вирішення їхніх проблем (заводи не повертаються, борги ростуть), але дає їм право на легітимний гнів. Він конвертує внутрішнє відчуття приниження мільйонів людей у власну політичну владу. Замість лікування причини (економічна прірва) він пропонує знеболювальне у вигляді образу ворога.
Коли він говорить про Орбана: "Він не дозволяв людям руйнувати країну" — він звертається напряму до ресентименту тих, хто боїться змін. Людина може голосувати за "правого" Трампа, який поводиться як "лівий" популіст, просто тому що Трамп краще за всіх озвучує її ресентимент.
Путін: термінальна стадія трампізму
І Трамп, і Путін — разом з Орбаном, Ердоганом та подібними фігурами — використовують одну й ту саму операційну систему управління, яку в політології називають персоналістським авторитаризмом, або неопатримоніалізмом. Якщо накласти їхні методи один на одного, збіг виявиться справді моторошним.
Обидва прийшли до влади на хвилі національного приниження — реального або сконструйованого. У Путіна: "Найбільша геополітична катастрофа ХХ століття" (розпад СРСР) і образа на Захід, який "не взяв у частку". У Трампа: "Make America Great Again" — ідея про те, що Америку "ґвалтують" Китай, Мексика і союзники по НАТО, а вашингтонські еліти цьому потурають. Обидва продають не майбутнє, а реванш за минуле — або точніше, пропонують зробити крок назад, повернутися в минуле.
Для обох держава — не набір інститутів (суд, парламент, конституція), а особистий актив. Путін вибудував "вертикаль", де лояльність важливіша за компетентність. Трамп (особливо в другий термін, у 2025–2026 роках) активно впроваджує Schedule F та інші механізми, щоб замінити професійних чиновників особисто відданими людьми. Обидва ненавидять міжнародне право і багатосторонні угоди, бо правила обмежують їхню особисту волю. Обидва "підвищують ціну питання", штучно створюючи кризи (погроза захопити Гренландію, стягування військ до кордонів), щоб потім "милостиво" погодитись на переговори, де вони диктують умови. Обидва застосовують стратегію "брандспойта брехні" (firehose of falsehood): мета не в тому, щоб змусити повірити в конкретну брехню, а в тому, щоб люди перестали вірити в існування правди взагалі. Коли навколо все — "фейк-ньюс" або "пропаганда Заходу", єдиним орієнтиром залишається лідер. Йому вірять не тому, що він говорить правду, а тому що він "наш".
Різниця — лише в контексті і глибині занурення. Путін працює в системі, де інститути вже зруйновані, і може дозволити собі відкриту агресію. Трамп працює в системі з високим спротивом — американські суди, Конгрес, вільна преса — і тому змушений діяти методами політичного рейдерства: захоплювати партію зсередини, корумпувати смисли, доводити систему до паралічу.
Путін зробив те саме — на двадцять років раніше і без твіттера. Його геніальність іншого ґатунку: він зрозумів, що страхом можна торгувати нескінченно, якщо вчасно оновлювати ворога. Захід, НАТО, українці, "сатаністи" — це не політика. Це продуктова лінійка.
Питання "чи є Путін правим?" у 2026 році звучить так само, як питання "чи є акула вегетаріанкою?". Якщо використовувати класичну шкалу — Путін ультраправий радикальний консерватор. Але, як і у випадку з Трампом, ця маска потрібна лише щоб приховати обличчя силового олігарха-монополіста.
Він використовує весь набір ультраправих кліше: традиційні цінності, заборона ЛГБТ, боротьба з "декадентським Заходом", клерикалізм, союз із РПЦ, імперський націоналізм, "збирання земель". Це та сама "християнська цивілізація", яку нібито захищав Орбан. Але для утримання влади він застосовує методи, що виглядають цілком "лівими": держкапіталізм, де величезний сектор економіки контролюється державою (читай — Путіним і його соратниками), і військове кейнсіанство — масштабні виплати родинам загиблих і тих, хто воює, як спосіб купити лояльність найбідніших. Це не турбота про людей. Це закупівля живого товару для фронту.
Трамп, Орбан і Путін — одна й та сама модель на різних стадіях: Трамп лише мріє перетворити США на свою годівницю, борючись із судами і конституцією. Орбан досяг цього наполовину, зробивши Угорщину "персональним ТОВ" усередині ЄС. Путін завершив процес: для нього Росія — не країна, а ресурсна база, якою він управляє як генеральний директор.
Якщо Трамп — авантюрист, що продає надію, то Путін — колектор, який вибиває борги з історії. Він використовує ресентимент — гіркоту за розпад СРСР — щоб перетворити цілу країну на кріпаків, що працюють на ВПК і нафтогазовий сектор.
Найцікавіше, що Путін одночасно спонсорує обидві сторони: він підгодовує "правих" (Орбана, Трампа), надаючи медійну й фінансову підтримку для руйнування західних інститутів зсередини; він же провокує "лівих" на радикальні дії, використовуючи хаос для підриву енергетичної незалежності Європи. Бо Путін — монополіст шуму. Він не просто ділить бюджети під прикриттям цінностей — він перетворив самі цінності на валюту.
Якщо Трамп — авантюрист, що хоче захопити управління корпорацією, то Путін — рейдер, який уже вигнав усіх акціонерів, спалив статут і переписав усе майно на своїх охоронців — і при цьому продовжує крутити по телевізору рекламний ролик про "захист сімейних традицій".
Але тут необхідне важливе визнання. Обидва — кожен по-своєму — по-справжньому геніальні. Не як державники, а як хакери системи. Вони побачили тріщину, яку ніхто інший не наважувався назвати вголос, і вогнали в неї вантажівку. Проблема в тому, що захопилися. Подібно до персонажа з байок Крилова, вони риють коріння дуба, не розуміючи, що жолуді, якими вони живляться, ростуть саме на ньому.
Головна помилка: демістифікація держави
Вони захопилися. Коли лідери калібру Трампа і Путіна почали грати в "геополітичні шахи" надто відкрито і надто цинічно, вони зірвали з держави ту саму "священну мантію", яка змушувала людей вірити в суспільний договір. Сучасна держава тримається на трьох міфах — і всі три зараз тріщать по швах.
Міф про національний інтерес. Раніше вважалося, що існує якесь спільне благо для всіх громадян. Тепер стає очевидним: "національний інтерес" — це найчастіше просто бізнес-план вузького кола осіб, запакований у патріотичну обгортку.
Міф про демократію як інструмент народної влади. Спостерігаючи, як виборчі процеси перетворюються на маркетингові кампанії з продажу ресентименту, люди розуміють: голос — це не влада, це ліцензія на продовження пограбування.
Міф про державу-захисника. Якщо держава може будь-якої миті обвалити ринок, розпочати війну заради зайвого мільярда для лідера або просто "підняти ціну питання" за рахунок сотень тисяч людських життів — вона перестає бути притулком і стає тим, що економіст Мансур Олсон назвав стаціонарним бандитом.
Коли держава перестає бути святинею, вона стає сервісом. А коли сервіс стає занадто дорогим і небезпечним — клієнт (народ) або йде в „тінь“, або міняє оператора силовим шляхом. Трамп і Путін думають, що вони володіють цим сервісом, але насправді вони просто спалюють базу лояльності, без якої будь-яка корпорація — це просто набір стільців та паперів
Коли Трамп каже "America First", а Путін "захищає цінності Великої Росії", вони роблять одне й те саме: мобілізують архаїчні людські емоції — страх, гордість — щоб легітимізувати перерозподіл ресурсів на користь своїх кланів. Це веде до десакралізації влади (лідер більше не "обранець" чи "мудрець", а вдалий рейдер, що захопив контроль над податковою системою й армією); до ерозії лояльності (навіщо вмирати або платити податки "абстракції"?); і до відходу в сірі зони — від криптовалют і паралельної економіки до закритих спільнот, що намагаються мінімізувати контакт із державою, яка перетворилась на авантюру.
Іронія в тому, що Трамп і Путін, намагаючись "зробити велич", насправді прискорюють розпад самої концепції національної держави. Вони доводять, що сучасні кордони, правила, традиції і закони — це лише декорації.
Небезпека в тому, що після демістифікації держави настає не свобода, а хаос. Якщо люди масово зрозуміють, що держава — це фікція для пограбування, вони перестануть дотримуватися правил. А Трамп і Путін саме до цього й ведуть: у каламутній воді зруйнованих інститутів їхні методи "силових угод" працюють найкраще.
По суті, вони ведуть світ до стану "глобального Сомалі" — місця, де немає прав, а є лише ціна вирішення питання. Поки світ обговорює "крах правих" або "присмерк лібералізму", справжні бенефіціари просто перекладають гроші з однієї кишені в іншу. Політичний процес — це лише PR-супровід переділу власності.
