🧠 80 років тому Сталін не святкував перемогу — він проєктував нову імперію: російську.
Розмірковуючи про мобілізаційні концепти, слід усвідомлювати: Друга світова війна поховала не лише ідеологію націонал-соціалізму, яку зручно називають фашизмом, — вона виявила повну неспроможність ідеологій як таких.
На жаль, як червоні, так і коричневі — два рухи, що довгий час ішли пліч-о-пліч, — після кривавого зіткнення усвідомили парадоксальну істину: солдати більше не знаходили ані романтики, ані сенсу в ідеї гинути заради вождя ідеології, яка вела їх на смерть.
Щоби розв’язати цю кризу легітимації, колишній семінарист православного духовного училища Йосип Сталін не вигадав нічого кращого, ніж здійснити ідеологічний відкат до сакрального: до релігії. Хоча це не викликало сплеску ентузіазму серед армії, вектор ідеологічного розвитку держави змінився докорінно.
Поки Західна Європа оговтувалась від нацистської чуми, Сталін конструював гібридну модель нової імперії — червону зовні, але білу за суттю.
З цією метою 1946 року він навіть спробував повернути до СРСР символ білого руху — генерала Антона Денікіна. Того самого, що свого часу не дав полякам узяти Москву, але й сам зазнав поразки у боротьбі з більшовиками.
Суть плану полягала у синтезі червоного й білого під зверхністю червоного патріарха — абсолютного вождя, що підняв «Росію» (якою у цьому дискурсі оголошувався СРСР) до небаченого рівня потуги.
Концепція передбачала використання технологічної досконалості радянської пропаганди задля інсталяції архаїчних парадигм влади: цар, імперія, православ’я, держава. Це був проєкт «Російського рейху», «православного більшовизму» — нової псевдонаціональної, а насправді антинаціональної державної ідеології.
Сталін здійснив реінкарнацію ідеї «Третього Риму», маючи на меті перетворити Москву на «православний Ватикан»: зібрати Вселенський собор і формально проголосити її центром східного християнства замість Константинополя.
Втім, після 1948 року інтерес вождя до цієї геополітичної конструкції згас. Але креслення залишились. І саме їх у 2000 році витягнув з ідеологічного архіву Володимир Путін.
Що ж до самого Денікіна — він не захотів стати ідолом нової імперії. У 1947 році він навіть написав президенту США Гаррі Трумену, запропонувавши стратегію протидії сталінському режиму.
Втім, навіть після смерті православно-більшовицький чекістський апарат не залишив його в спокої. У 2005 році за розпорядженням Путіна його прах було перезахоронено в Москві — як ще один ідеологічний камінь у фундамент нової платформи «Третього Риму».
