"Game Over": Китайський погляд на новий світовий порядок через призму Ронні Чана

23 жовтня 2025 року на 198-му салоні Шанхайського фонду досліджень розвитку відбулася знакова промова Ронні Чана (陈启宗), почесного голови інвестиційного холдингу Hang Lung Group. Його виступ під назвою "Новий світовий порядок — куди йде Китай?" являє собою цікавий зразок китайського елітарного погляду на глобальні трансформації та місце Піднебесної у майбутньому світовому устрої.

Хто такий Ронні Чан і чому це важливо

Ронні Чан — не пересічна фігура у китайському бізнес-середовищі. Представник гонконзької бізнес-аристократії, він десятиліттями займався нерухомістю та інвестиціями, пережив передачу Гонконгу від Британії до КНР, бачив трансформацію китайської економіки зсередини. Його погляди формувалися у специфічному контексті гонконзького капіталізму, що зіткнувся з материковою системою.

Важливість його виступу не в об'єктивності (її тут обмаль), а в тому, що він артикулює погляди значної частини китайської еліти на сучасні глобальні процеси. Це свого роду "вікно" у китайське бачення власної ролі та майбутнього.

Центральна теза: "Гра завершена, ми виграли"

Найгучнішою тезою Чана стало твердження про завершення китайсько-американського протистояння: "Game over — і ми виграли". Ця впевненість базується на кількох аргументах:

1. Торговельна війна як економічний дарвінізм

Чан стверджує, що взаємні тарифи шкодять обом сторонам, але Китай має більшу витривалість. "Ви накладаєте 35% — і ми накладаємо 35%; ви 100% — і ми 100%". За його логікою, це вже не питання тарифів, а питання повного ембарго, і в цій грі на виснаження китайська система виявиться міцнішою.

2. Системна перевага авторитаризму

Ключовий момент: Чан прямо протиставляє "здатність терпіти" китайського суспільства та "нездатність до тривалого протистояння" американської системи. Він посилається на власний досвід у США 1960-70-х, коли спостерігав соціальний розкол через В'єтнамську війну. Висновок: демократичні суспільства не витримують затяжних конфліктів через внутрішні суперечності.

3. Виробництво проти фінансів

Чан критикує західну "надмірну фінансіалізацію" (over-financialization) — відрив фінансового сектору від реальної економіки. За його твердженням, Китай зберіг виробничу базу, тоді як Захід перетворив гроші на товар, знищивши промисловість. "Жартома кажу: якби у мене була дочка, я б ніколи не віддав її за інвестиційного банкіра — не тому, що вони погані люди, а тому що погана система".

Історичні аналогії та їхня проблематичність

Чан проводить паралель між сучасністю та 1930-ми роками — періодом між "ревучими двадцятими" та Великою депресією. За його словами, "хороші дні позаду, погані тільки починаються". Ця аналогія має резонувати з китайською аудиторією, яка пам'ятає "сторіччя приниження" та воліє бачити себе у ролі тих, хто цього разу не постраждає.

Проте історична паралель хибує. 1930-ті характеризувалися не просто економічною кризою, а колапсом ліберального порядку та піднесенням тоталітарних режимів. Чи не проектує Чан власну систему на той період, підсвідомо визнаючи її авторитарну природу?

Геополітичні прогнози: фрагментація та ізоляціонізм

Чан передбачає:

• Повернення США до ізоляціонізму — не через слабкість, а через втрату бажання домінувати. Він цитує Кіссінджера: "Бути ворогом Америки небезпечно, але бути її другом може бути смертельним".

• Фрагментацію світу — розпад на регіональні блоки, розрив ланцюгів постачання, політичну багатополярність. Для Китаю, залежного від імпорту енергії та продовольства, це не ідеально, але не фатально.

• Нестабільність у Європі та на Близькому Сході — дві зони, які викликають у нього найбільше занепокоєння через енергетичну безпеку Китаю.

Цікаво, що Чан фактично описує світ, де США відступають, але не називає, хто конкретно заповнює вакуум. Китай у його баченні — це країна, яка "вижила" та "витримала", а не та, що активно формує новий порядок.

Культурні війни та цінності

Особливо показовою є частина про молоде покоління. Чан застерігає китайську молодь від "надмірного захоплення Заходом" та "культу свободи без обмежень". Його послання: західні цінності ведуть до хаосу, китайська молодь має зберігати "раціональний патріотизм".

Він відверто визнає: "Багато родин досі відправляють дітей вчитися до Америки. Я не проти здобуття знань, але проти того, щоб дітей переформатували цінностями". Ця теза розкриває фундаментальний страх китайської еліти: втрату ідеологічного контролю через освітню міграцію.

Парадокс у тому, що сам Чан здобував освіту в США у 1960-70-х, але тепер застерігає від цього нове покоління. Очевидно, він вважає, що сучасна Америка "зіпсувалася", тоді як Америка його молодості була "правильною".

Економічні прогнози: від нерухомості до послуг

Як людина, що десятиліттями працювала у нерухомості, Чан передрікав крах китайського ринку ще 2007 року. Його слова виявилися пророчими: він прогнозував 15-20% банкрутств серед забудовників, але реальність виявилася гіршою — до 90%.

Його рецепт на майбутнє: "Це епоха збереження, а не розвитку". Він радить китайським підприємцям не розширюватися, а консолідуватися. Реальні можливості він бачить у сфері послуг — секторі, який в Китаї розвинений недостатньо.

Критичний аналіз: що стоїть за оптимізмом

Попри впевнену риторику, промова Чана розкриває кілька вразливих місць китайського наративу:

1. Підміна понять "витримки" та "придушення"

Коли Чан каже про "здатність китайців терпіти", він фактично визнає, що система працює через придушення суспільних запитів. "Терпіти" можна тоді, коли немає механізмів артикуляції незадоволення. Це не перевага, а відсутність альтернативи.

2. Ігнорування демографічних та боргових проблем

Чан майже не згадує структурні проблеми китайської економіки: старіння населення, борговий тягар місцевих урядів, перевиробництво у промисловості, залежність від експорту. Його оптимізм базується на порівнянні з Заходом, а не на аналізі внутрішніх викликів.

3. Плутанина між "не програти" та "перемогти"

Його теза "game over" фактично означає не перемогу, а виживання. Китай, за його логікою, виграв тому, що не розвалився під тиском. Але виживання ≠ домінування. Китай може витримати торгівельну війну, але чи зможе створити привабливу альтернативу західному порядку?

4. Відсутність власної візії

Чан детально описує крах американської моделі, але не пропонує китайської альтернативи. Що буде після "фрагментації світу"? Яку роль відіграватиме Китай у новому порядку? Як він вирішить проблему легітимності в очах решти світу? На ці питання відповіді немає.

Український контекст: чому це важливо для нас

Промова Чана — не просто думки одного бізнесмена. Це артикуляція світогляду, який поділяє значна частина китайської еліти. І цей світогляд має пряме відношення до України:

1. Китай бачить себе у протистоянні з Заходом — а отже, наша боротьба за незалежність вписується у більш широкий контекст "західного порядку проти авторитарних альтернатив".

2. Логіка "витривалості" передбачає довгі конфлікти — якщо Китай готовий десятиліттями "терпіти" заради стратегічних цілей, він буде підтримувати схожу логіку у своїх партнерів (читай: Росії).

3. "Фрагментація світу" означає послаблення міжнародного права — що для України критично, оскільки ми залежимо від міжнародних гарантій та інституцій.

4. Протиставлення "виробництва" та "фінансів" — це завуальована критика західної моделі, в якій Україна намагається інтегруватися.

Висновки

Промова Ронні Чана — це погляд переможця, який ще не переміг, але вже впевнений у перемозі. Його оптимізм базується не на силі Китаю, а на передбачуваній слабкості Заходу. Це класична логіка авторитарних систем: ми сильніші не тому, що краще розвиваємося, а тому, що менше залежимо від думки громадян.

Водночас його слова розкривають глибокі страхи китайської еліти: страх перед власною молоддю, страх перед західними цінностями, страх перед внутрішньою нестабільністю, замаскованою під "здатність терпіти".

Для України цей дискурс важливий з двох причин. По-перше, він показує, як авторитарні системи обґрунтовують власну легітимність через протиставлення "хаотичному Заходу". По-друге, він демонструє, що китайська еліта бачить майбутнє як гру на виснаження, де перемагає не той, хто розвивається, а той, хто довше витримує.

Історія неодноразово доводила хибність такої логіки. Системи, побудовані на придушенні, а не на розвитку, зрештою вичерпують внутрішні ресурси. Питання не в тому, чи зможе Китай "витерпіти" довше за Америку, а в тому, чи зможе він запропонувати світові щось більше, ніж просто альтернативу. Поки що — судячи з промови Чана — відповідь негативна.

"Game over" може означати не кінець гри, а лише кінець однієї партії перед початком іншої — з новими правилами та новими гравцями. І в цій новій грі виживання вже не буде достатньою умовою перемоги.