🪙 Демократія на продаж: Марко Рубіо визнав смерть американського морального лідерства
Ми витратили три роки, мільярди доларів на підтримку української сторони. І тепер ми дійшли до точки, коли у нас є інші речі, на яких ми повинні зосередитися."
— сенатор США Марко Рубіо
Слова, сказані без тіні сорому. Як ніби мова йде про старий абонемент у спортзал, а не про найбільшу війну на європейському континенті з часів Другої світової.
Іронія полягає в тому, що підтримка України завжди подавалась Вашингтоном як захист свободи, демократії, цивілізованого світу. Як продовження тієї самої американської ідеї — «нести світло демократії у темряву деспотій». І що ж тепер? Це світло вимикається через нестачу бюджету?
Марко Рубіо говорить так, ніби гроші вийняв зі своєї кишені, а українські матері особисто винні йому за кожен цент. Цинічно? Так. Але ще й симптоматично: США вкотре “втомились”. Втомились від боротьби за ті самі принципи, які самі проголосили.
"Ми витратили три роки і мільярди доларів на підтримку української сторони”.
Ці слова могли б прозвучати десь у клубі політичних циніків, або в останньому сезоні “House of Cards”, але вони прозвучали публічно й офіційно. І вони варті того, щоб зупинитися і уважно подивитися, що саме з нами сталося.
США, які десятиліттями вчили світ демократії, які нав’язували «цивілізаційний вибір», підтримували революції, змінювали режими в ім’я свободи — раптово вирішили, що у них “з’явилися інші справи”. Якось між кавою та передвиборчим опитуванням.
Це не просто зміна фокуса. Це публічне зізнання у політичному банкрутстві.
Фраза Рубіо — це не економія бюджету. Це символ краху епохи, коли Сполучені Штати ще претендували на моральне лідерство у світі. Сьогодні вони визнають: "Ми підтримували демократію, поки це було вигідно." Як підтримують стартап: seed round, Series A, трохи шуму, — і далі шукайте нових інвесторів.
Спаринг-партнер під назвою Кремль
Це вже не перший раз. Ми бачили це у В’єтнамі. У Кореї. В Афганістані. І що спільного в усіх цих конфліктах? Правильно — протилежна сторона або прямо, або опосередковано — Москва. Тоді — СРСР, зараз — Росія. І щоразу результат — поразка США або втеча з поля бою під евфемізмом "переміщення акцентів".
Може, питання не в тому, що Америка програє. А в тому, що вона ніколи насправді не хоче перемагати Росію?
Бо Кремль — зручний ворог. Його легко продати платникам податків. Його легко демонізувати в ток-шоу. І ще легше — домовитися з ним за лаштунками, коли великі корпорації готують наступну угоду з поставок титану, газу чи контролю над цифровим простором.
Війна в піддавки?
Є відчуття, що США воюють з Росією у форматі “піддавки”. Наче обидві сторони грають в довгу партію, де важливо зберегти противника живим і злим — щоб він залишався ідеальним жупелом. Щоб можна було виправдати будь-які витрати, обмеження, закони та санкції. Щоб зберігати «порядок у світі», поки фактично його вже давно немає.
Україна в цій грі — не партнер, а жертва на вівтарі симуляції боротьби добра зі злом. Її підтримують до тих пір, поки вона не починає вимагати справжньої перемоги, а не медійної картинки.
Долари замість принципів
Що найбільше вражає у фразі Рубіо — це її дріб’язковість: "Ми витратили мільярди."
А скільки взагалі коштує демократія? Може, варто на офіційному рівні оголосити курс: одна свобода — $437 мільйонів? Один рік захисту — $1,2 мільярда? Все має свою ціну?
Це вже не просто зрада союзника. Це — комерціалізація цінностей.
Америка продає навіть не союзників — вона продає жертву агресії відступаючи від власних принципів. А потім ще дивується, чому світ більше не вірить у Pax Americana.
Постдемократична ера
Можливо, ми вже живемо у світі постдемократії. У якому ключові країни Заходу не мають більше жодної потреби підтримувати свободу, якщо вона не монетизується на біржі.
У якому війна — це сервісна послуга. А підтримка — підписка, яку можна скасувати в будь-який момент.
Україна заплатила найвищу ціну за те, щоб довести: демократія — це не сервіс. Це боротьба. Справжня, не маркетингова. І саме тому вона сьогодні одна.
США ж вибрали "інші справи". Ну ок!
