11 років потому: анексія Криму та її наслідки для України і світу

У ніч з 26 на 27 лютого 2014 року, скориставшись політичною нестабільністю в Україні, без офіційного оголошення війни, підрозділи спеціального призначення Збройних сил Російської Федерації здійснили збройне захоплення Українського Криму. Російські війська взяли під контроль стратегічні об'єкти, зокрема адміністративні будівлі у Сімферополі та Севастополі, а також блокпости на Перекопському перешийку та в районі Чонгару, що з'єднують півострів із материковою частиною України.

Вже за добу Чорноморський флот РФ заблокував бухту Севастополя, після чого до Криму почали масово прибувати російські військові підрозділи — морська піхота, десантники та спецпризначенці. Враховуючи відсутність військового опору, українські збройні сили були змушені залишити свої позиції, що стало наслідком рішення тодішнього керівництва країни щодо врегулювання конфлікту дипломатичними засобами. Проте ця стратегія виявилася хибною, адже замість деескалації подій вона лише заохотила агресора до подальших дій.

Фактична бездіяльність міжнародної спільноти у 2014 році, нездатність забезпечити належну підтримку Україні та відсутність жорстких санкцій щодо Росії стали передумовою подальшої дестабілізації в регіоні. Вже у квітні того ж року розпочалася російська військова інтервенція на території Донецької та Луганської областей, що завершилася встановленням контрольованих Кремлем квазіутворень – так званих "ДНР" та "ЛНР". Мінські домовленості, які були нав'язані Україні за посередництва західних партнерів, фактично закріплювали статус-кво та не створювали жодних гарантій від подальшої ескалації.

Наслідком такої політики стало повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. Ця агресія призвела до наймасштабнішої війни у Європі з часів Другої світової, що триває вже понад три роки та супроводжується численними воєнними злочинами з боку російської армії.

У ретроспективі подій 2014 року виникає питання: чи міг світ запобігти подальшій агресії? Відповідь однозначна – так. Однак ані міжнародні інституції, ані ключові світові лідери не виявили достатньої політичної волі для стримування агресора на початковому етапі. Натомість Росії було дозволено анексувати Крим, а Україну змусили погодитися на принизливі умови "мирного врегулювання". Це нагадує історичний Мюнхенський договір 1938 року, який став передумовою подальшої експансії Третього рейху.

Втім, головною силою, яка зупинила остаточну реалізацію кремлівського плану знищення України у 2022 році, став український народ. Масовий спротив, безпрецедентна єдність суспільства та героїзм Збройних сил України дозволили дати відсіч загарбнику, перетворивши Україну на фортецю свободи та гідності.

Проте боротьба триває. Російська імперська політика спрямована не лише на фізичне знищення української державності, але й на позбавлення української нації її історичної суб’єктності, культурної самобутності та економічних ресурсів. При цьому деякі західні політики досі намагаються нав’язати Україні компроміси, які не враховують стратегічні інтереси нашої держави. Уроки минулого свідчать: будь-які поступки агресору лише посилюють його апетити та наближають нові конфлікти.

Відтак, сьогодні перед Україною та всім демократичним світом стоїть ключове завдання – остаточне подолання російського імперіалізму. Для цього необхідна рішучість, єдність міжнародного співтовариства та всебічна підтримка України у її боротьбі за незалежність і територіальну цілісність. Лише така стратегія здатна забезпечити стабільність у Європі та запобігти новим військовим катастрофам у майбутньому.