Чому робітники та селяни не стали вільними після перемоги більшовицької революції?
Коли більшовики прийшли до влади, вони заявили, що вікова боротьба за права робітників і селян нарешті завершилася.
Здійснилася мрія мільйонів — диктатура пролетаріату, де всі рівні й щасливі, а вороги народу сумно нудьгують за кордоном.
Але роки минали, і селяни, звично зігнувши спини на своїх полях, і робітники, натхненно стукаючи молотами по заводських верстатах, почали задаватися питанням: а де, власне, цей обіцяний земний рай?
Схоже, відповідь лежала на поверхні, але її ретельно приховували за пилюкою томів марксистських праць.
Секрет більшовицької тактики простий: якщо робітники й селяни почнуть жити краще, їм доведеться шукати нові причини для ненависті до «класового ворога». А що, якщо вони замість ненависті раптом відчують щось страшніше — задоволення?
Страшно уявити: задоволений робітник перестане стискати в кулаці революційний лозунг, а щасливий селянин забуде, як штурмувати поміщицькі маєтки.
Саме тому нова влада рішуче запрягла трудівників у нову форму рабства, названу «п’ятирічкою».
Відтепер селяни змагалися не за хліб насущний, а за кількість пудів зерна, зданого державі, щоб потім самим же голодувати.
Робітники ж, озброєні планами перевиконання, забули, що таке відпочинок і особисте життя. Увесь їхній ентузіазм був спрямований на будівництво заводів і електростанцій, які їм не належали й навряд чи коли-небудь знадобляться в їхньому власному житті.
Але навіщо ж така жорсткість? Уся річ у тому, що задоволені й успішні люди — поганий матеріал для війни.
Більшовики знали: щоб продовжувати революційний експеримент і експортувати його за межі рідної країни, потрібно тримати народ у тонусі. Цей тонус, як не дивно, найкраще підтримується дефіцитом усього на світі: від хліба до здорового глузду. Коли навколо так погано, що гірше вже не може бути, ворога знаходять легко — чи то куркуль, троцькіст або капіталістичний імперіаліст за кордоном.
І ось, коли поклик Батьківщини лунав із кожного репродуктора, голодний селянин і втомлений робітник перетворювалися на героїв фронту. Їм не було чого втрачати, окрім своїх ланцюгів, які заодно виявилися ще й забезпечені більшовицьким замком.
А за спиною шепотіла сувора партія: «Вперед, товариші, до нових подвигів! Адже вороги комунізму завжди винні більше, ніж його вожді…”
