Друга капітуляція: театр марнославства Сталіна

Щороку, коли Росія готується до свого щорічного видовища 9 травня, варто згадати одну маловідому історичну правду: Німеччина капітулювала не 9 травня. Вона капітулювала 7-го.

У перші години того дня, о 02:41 за центральноєвропейським часом, у скромному французькому місті Реймс, Верховне командування Німеччини підписало Акт про беззастережну капітуляцію. Документ підписали:

• Генерал-полковник Альфред Йодль від вермахту,
• Генерал Волтер Беделл Сміт від Верховного головнокомандування союзних експедиційних сил,
• і Генерал Іван Суслопаров від Радянського Союзу.

Капітуляція набирала чинності о 23:01 за центральноєвропейським часом 8 травня — час було обрано так, щоб припинення вогню почалося одночасно на всіх фронтах. Війна, з юридичного й військового погляду, завершилася. Але одна людина — далеко від полів бою, у московських коридорах влади — була незадоволена.

Проблема Сталіна з миром

Йосип Сталін, самопроголошений «вождь перемоги», був розлючений тим, що така знакова подія відбулася без належної данини радянській театральності — і, що найгірше, без його особистої печатки в історії. Війну було виграно, так — але не правильно, не по його правилам.

Зовсім не через те, що СРСР зазнав найбільших втрат, а Червона армія взяла Берлін ціною мільйонів життів, Сталін хотів радянську церемонію. Ні. Йому просто було важливо, щоб все проходило ніби як на радянських умовах. А тому союзники — бажаючи уникнути проблем з амбітним московським диктатором — пішли йому назустріч.

Берлінська реконструкція

У ніч з 8 на 9 травня було влаштовано повторне підписання в Карлсгорсті, передмісті Берліна. Актори повернулися: німецькі офіцери, вже цілком покірні, ще раз підписали ту ж саму копію того ж самого документа. Від СРСР головував маршал Георгій Жуков. Французького генерала Жана де Латра де Тассіньї додали до столу для дипломатичного балансу.

Камери спалахнули. Прапори розгорнулися. Генерали стояли рівно в ряд — ордени виблискували. І світ отримав версію, якої хотів Сталін.

Але будьмо чесними: це не була нова капітуляція. Це був політичний вихід на біс. Другий вихід на поклони після завершення вистави.

Перемога чи марнославство?

З юридичного погляду, капітуляція, підписана в Реймсі, є єдиною чинною. Навіть радянський Генеральний штаб — у Директиві №11082, підписаній особисто Сталіним о 22:35 7 травня — визнав дійсність реймського документу. Повторне підписання в Берліні було символічним перформансом, покликаним задовольнити его людини, для якої символи важили більше за суть.

Цей спектакль живе й далі. І досі Російська Федерація святкує День Перемоги 9 травня — не тому, що це відповідає історичній правді, а тому, що це відповідає наративу, створеному для обслуговування особистого міфу Сталіна.

Історія як театральна сцена

Озираючись назад, друга капітуляція є символом чогось значно більшого: незмінної одержимості радянського режиму контролем над сценарієм історії. Навіть завершення Другої світової — найболючішої, але й найоб'єднуючої перемоги людства — довелося відредагувати, перезняти і поставити згідно з режисурою товариша Сталіна.

Не дивно, що держави відзначають великі події з урочистістю. Але коли урочистість замінює історію, коли ритуали відриваються від фактів — ми ризикуємо поступитися правдою тим самим силам, що колись намагались її знищити.

Тож так — 9 травня дійсно є днем перемоги. Але не тієї, про яку ви думаєте, а фейкової, підробної.

Це день перемоги марнославства над смиренням, показухи над фактами, і пихатості диктатора над полегшенням усього людства.