GovTech проти CivicTech - в чому суть проблеми?

Плутанина з розумінням сфер повноважень, впливу, компетенцій, призначень, напрямком та дією, яка і досі притаманна високо технологічним проектам, які створюються в Україні і сьогодні якщо заважає, то просто таки стоїть непрохідним редутом на шляху розвитку громадянського суспільства.

Історично так склалось, що наша громадськість не особливо переймалась своєю участю і сприймала той факт, що її думкою ніколи не цікавились державні мужі, як за правило.

Нікого не ображало, що урядовці самостійно, одноосібно, не питаючи думки громадськості, вирішують як повинна відбуватись комунікація з громадськістю.

Які проблеми громадського сектору та у якій послідовності потрібно вирішувати.

Які програмні продукти, сервіси, канали необхідно розбудувати для покращення комунікації з громадським сектором.

Робітники муніципалітетів, урядовці та держслужбовці вирішували, або практично віддавали накази, а громадськість їх виконувала.

Влада найчастіше пояснювала свою таку діяльність небажанням представників громадського сектору долучатися до вирішення проблеми. І вже виходячи з того, що громадськість бажання долучатись не мала, а проблему вирішувати треба, урядовці змушені були розв'язувати проблему самостійно.

Знову ж таки, нібито йдучи на зустріч громадськості.

Не берусь роз'ясняти до чого це призвело в усіх площинах нашого життя, але конкретно в інформаційно-технологічній, наслідком такого невтручання громадськості стала цілковита відсутність дієвих інструментів та механізмів комунікації влади та громади.

Ви напевно скажете, що я дещо перебільшую.

І що по документам, і виходячи із змісту новин, хвалебних статей та оглядів такі інструменти нібито є.

І я з вами погоджуюсь. Інструменти (або їх імітація) є. Шалені гроші витрачені.

Але коли починаєш користуватися цими інструментами демократії, розумієш, що вони створювались для того щоб:

• проблему не вирішити, а поглибити;
• зробити вигляд, що рішення є, а фактично створити ще одну проблему;
• прикрити бездіяльність, некомпетентність, небажання проблему вирішувати;
• створити перешкоду для комунікації;
• виправдати роздутий штат працівників та кошти на їх утримання;
• виділити на це бюджетні кошти і освоїти їх.

Іншими словами, інертність суспільства та необхідність створення рішення призвела сьогодні до того, що ми всі зараз бачимо:

• сотні непрацюючих, “мертвих” сайтів муніципалітетів, міських та селищних рад, та інших держустанов;
• назавжди незавершені, недорозроблені, в тестовій експлуатації сервіси аж ніяк не заохочують до їх використання;
• неефективні, незручні інтерфейси відлякують користувачів.

Звичайно можна мені заперечити розповівши про те, що робота кипить, що вже в найближчий час всі комунікаційні рішення запрацюють і все буде добре.

Але…

Якщо ми пригадаємо, так само нас заспокоювали і п'ять років тому і десять. І ця система “обіцянок замість справ” ніколи не зміниться.

І тут необхідно повернутись до заголовку статті, та довести, що проблема плутанини підходів, методів та зон компетенцій вкрай важлива, і якщо у нас дійсно є бажання її розв'язати, необхідно для початку зрозуміти, що комунікаційні рішення – це взагалі не сфера відповідальності уряду!

GovTech – це сфера технологічних рішень, до якої відносяться:

• ефективність управління;
• цифрові адміністративні послуги;
• цифрові підписи;
• документообіг;
• цифрові реєстри.

CivicTech – це комунікаційні рішення, завдання яких:

• інформування;
• залучення, об'єднання громадян;
• комунікація громадян, як один з одним так і з урядом.

Так це працює в усьому світі. І це реально працює!

У нас цю проблему і досі не бачать.

Урядовці розробляли та впроваджували рішення, які знаходяться поза сферою їх компетенції та відповідальності – і вони не працюють.

Не працюють не тому, що в них не вистачає знань, розуму або фаховості.

Не працюють тому – що це не зона їх компетенції.

Не працюють, тому що не бажають бюджети, які виділені на розробку та впровадження таких рішень, віддавати громадськості.

Замість того, щоб проблему вирішити, щоб зняти з себе тягар відповідальності – вони створюють недолугі, непрацюючі рішення, які лише імітують вирішення проблеми.

То як же цю проблему вирішити?

1. Необхідно зрозуміти, що громадяни є бенефіціарами цієї системи і без вивчення їх думки та участі створювати її неможливо.
2. Необхідно зрозуміти, що метою комунікаційних технологічних рішень є зміцнення взаємодії та залучення громад.
3. Необхідно зрозуміти, що завдання комунікаційної платформи – залучення громадян.
4. Необхідно зрозуміти, що комунікаційна платформа це не портал влади міста або органу влади – це інформаційний простір на якому громадяни повинні мати стільки ж якщо не більше прав ніж держслужбовці.
5. Необхідно зрозуміти що конкретні приклади, кейси, практики, результати взаємодії громадян та урядів – повинні бути відкриті та доступні!

І щоб це все розробити та впровадити не слід шукати можливості та ресурс щоб зробити це самостійно. Необхідно сформулювати завдання та надіслати його до CivicTech компанії, яка і повинна цю проблему вирішити!

Комунікаційні рішення, платформи, програмне забезпечення повинні мати форму сервісу, клієнтоорієнтованого сервісу, а не форму примусового покарання.

Держава повинна розуміти – що вона теж сервіс. Клієнтоорієнтований сервіс, в якому громадяни і замовники і користувачі одночасно. І вони мають право вимагати щоб сервіс, за який вони заплатили, відповідав їх очікуванням!

Розуміти, що комунікаційна платформа повинна не стримувати громадян, не створювати перешкоди, щоб вони не заважали працювати держслужбовцям, а навпаки допомагала державі залучати своїх громадян до співпраці, співтворчості та взаємодії, що в свою чергу значно підвищить якість рішень, який приймає держава, зробить їх більш прийнятними та більш ефективними, і значно полегшить роботу держслужбовців, трансформувавши як робочі процеси, так і процеси обробки та аналізу громадянського внеску максимально автоматизованими.