Газова перемога Путіна: як Росія стала автозаправкою для Китаю

Коли Путін оголосив про будівництво «Сили Сибіру-2», у Кремлі це подали як стратегічний шедевр: Росія «поворотом на Схід» рятується від західних санкцій і знаходить нове майбутнє з Китаєм. Насправді ця угода — не поворот, а капітуляція. Це економіка імперії навпаки: колишня «наддержава» зведена до постачальника сировини для чужої індустріальної машини.

Арифметика залежності

Що експортує Росія? Гола молекула газу — найдешевша форма товару. Ні пластмас, ні полімерів, ні високих технологій, лише сировина з труби.

В Європі такий газ коштував би $400–420 за тисячу кубометрів.

Китай платить майже вдвічі менше: $220–240.

Навіть якщо трубопровід колись вийде на заявлену потужність у 50 млрд кубометрів на рік (що сумнівно), це дасть лише $12–12,5 млрд. У перерахунку на вагу — 35–40 млн тонн за ціною близько $300 за тонну.

А що везуть назад?

Легкові автомобілі. Лише у 2024 році Китай відправив до Росії 1,1 млн машин вартістю $21 млрд. Середня вага авто — близько 1,5 тонни, що означає $12 500 за тонну імпортованої продукції.

Порівняння просте й нищівне: Росія продає тонну сировини за $300 і купує готовий товар по $12 500. Співвідношення — один до сорока.

Географія прибутку

Де осідає різниця? У Китаї. В зарплатах мільйонів китайських робітників, у прибутках корпорацій, у податках до бюджету. Сам російський газ обігріває заводські цехи, живить електроенергією роботизовані лінії та стає пластиком для автомобільних інтер’єрів. Кожен етап доданої вартості лишається в Китаї.

Росія ж залишається з трубою — капіталомістким сталевим «пуповиною», яка лише міцніше фіксує її у ролі ресурсного придатка.

Стара колоніальна схема

У цьому немає нічого нового. Це логіка колоніальної торгівлі у сталевій обгортці XXI століття. У XIX столітті Британія викачувала з Індії бавовну та продавала назад тканину за значно вищими цінами. У Латинській Америці срібло йшло в Європу, а натомість поверталися дрібнички.

Сьогодні Москва повторює цей самий патерн — тільки вже не як «метрополія», а як залежна територія. Іронія жорстока: країна, яка проголошує боротьбу з «колоніалізмом» в Україні, добровільно підписується під колоніальною залежністю від Пекіна.

Політична ціна

Те, що Путін продає вдома як економічний прорив, у світових масштабах виглядає як відмова від суверенітету. Росія отримує короткострокову валютну виручку, але відмовляється від довгострокового індустріального розвитку. Її заводи стоять, її робоча сила скорочується. Китай натомість отримує дешеву енергію, розбудовує промислові ланцюги та здобуває стратегічний контроль над «молодшим партнером».

Висновок

«Сила Сибіру-2» — це не символ російської могутності, а символ російського підпорядкування. Вона показує в кубометрах і доларах те, що й так видно в геополітиці: Москва вже не рівня Пекіну, а постачальник. Цей трубопровід — пам’ятник не енергетичній силі, а залежності.